Довге життя львівського трамвая

"Ратуша", 21 травня

|

“Пробна їзда електричного трамвая у Львові відбулася вночі між 1 і 2 годинами двома вагонами, що мали також електричне освітлення. Їзда була дуже ефективна, бо з-під коліс і на дробі добувалися снопи електричного світла … Пізньої нічної пори зібралося велике число цікавих… „ – Львівська газета “Діло”, 15 травня 1894 року.

Львівському трамваю — 115 років. Незважаючи на всі, так би мовити, „нововведення”, ліквідацію посади традиційного львівського кондуктора, повернення ненависних компостерів, кримінальні секонд-хендівські вельми дорогі трамвайчики,  не надто радісне й тривале прокладання колії на Сихів — символічний львівський рейковий транспорт усе-таки існує.

Наразі місто Лева має 174 вагончики й один давній, але про нього — трохи згодом. На лінію щодня в усі кінці Львова виїжджають 67 — 69 вагонів. Багато трамваїв просто очікують на ремонт, банально не вистачає запчастин та коштів на них, інформує прес-секретар КП “Львівелектротранс” Ольга Бачинська. Нині у комунальному підприємстві працюють 1484 співробітники. Старожили з ностальгією пригадують ті добрі давні часи, коли кількість працівників сягала три тисячі осіб. Невдовзі в установі мала б відбутися низка скорочень… Та, зрештою, йдеться не про ці безрадісні перспективи, а про черговий ювілей другого в Україні та п’ятого, за віком, трамвая Європи.

Його історія почалася у 1894 році — ще за матінки Австрії… У 1893 році Львівський маґістрат оголосив тендер на будівництво ліній електричного трамвая та електро­станції потужністю 400 кінських сил, бо кінний трамвай уже не відповідав потребам перевезення тогочасного міста. Тендер ви­грала віденська фірма “Сіменс&Гальське”, яка мала обов’язки після двох років експлуатації на вимогу міської ради, якщо така буде, продати трамвай місту. Бюджет проекту становив 880 тис. крон. Будівництво розпочалося у вересні 1893 року. Приблизно через рік, 31 травня 1894 року, у Львові відкрили регулярний рух другого в Україні й Австро-Угорщині та п’ятого — в Європі електричного трамвая. Довжина ліній — 8,3 км,  ширина колій — 1000 мм, натомість в інших містах будували колії шириною 1445 мм. Таку вузькоколійку створили спеціально для цінної архітектурної спадщини Львова. Аналогічні колії є ще лише у трьох містах світу — Вінниці, Житомирі та П’ятигорську (Кавказ). Від 1894-го вулицями (подаємо сучасні назви): “проспект Свободи — вулиця Степана Бандери — головний вокзал”, “проспект Свободи — вулиця Івана Франка — Стрийський парк” і “проспект Свободи — вулиця Личаківська — Личаків”.проходило три маршрути (тепер їх — 9). Відкриття електричного трамвая приурочили до Крайової виставки 1894 року, яку планував відвідати сам цісар Франц Йосиф і якого Львівський маґістрат надумав здивувати. Місто викупило мережу електричного трамвая і електростанцію за 1 млн 680 тис. крон лише 1896-го.

Реклама партнерів

У 1907 році Міністерство залізничного транспорту Австрійської імперії дозволило переобладнувати лінії кінного трамвая на електричну тягу, відкрити маршрути до Підзамче, Клепарова, Замарстинова і по Зеленій. Цілком рух кінного трамвая припинили 29 грудня 1908 року. Коней розпродали, а вагони переробили на причепні для електричного трамвая.

У польський період (1922 — 1923 рр.) рух у Львові, як і в усій Польщі, став правостороннім. Окрім того, зважаючи на загальну стандартизацію у республіці, номери маршрутів позначали цифрами.

У період німецької окупації львівський трамвай традиційно працював. Проте на деяких маршрутах курсували вагони з написом “Тільки для німців” і хто випадково потрапляв у “не свій вагон”, міг отримати кулю.

У повоєнний час, після ремонтних робіт і реконструкції трамваїв верхні частини вагонів пофарбували у синій, а нижні — у жовтий кольори.

Свого часу у спадок Львів отримав вагончик 1908 року випуску. Нині це і родзинка, і найбільша цінність комунального підприємства. У цього раритету є чудові перспективи, проте продавати його, Боже борони, ніхто не планує. Про це спеціально повідомила прес-секретар „Львівелектро­трансу” Ольга Бачинська, зазначивши, що організація вже втратила багато раритетних речей, які тепер зберігають у Львівському історичному музеї. Натомість, на її думку, щось варто залишити і для історії підприємства. „Ми не знаємо ринкової вартості нашого давнього вагончика, не оцінювали його, позаяк не планували продавати”, — повідомила прес-секретар. Для нього передбачили іншу місію — він мав би стати міні-музеєм. Нині трамвайчик стоїть у депо № 1, що на Городоцькій, серед побратимів. На щастя, йому не потрібні особливі умови, тож зберігають його поруч із іншими транспортними засобами, зрідка миють, оглядають технічний стан. Востаннє він виїжджав у День міста рік тому. На лобовому склі вагону — талон технічного огляду, чинний аж до 2008 року…

Як повідомила Ольга Бачинська, нині тривають переговори з двома приватними фірмами, назви яких наразі не афішують, щодо питань облаштування маленького музею у старому вагончику на вулиці Сахарова, біля колишнього першого львівського депо. Серед експонатів, які планують виставити на огляд у майбутньому трамвайному музеї, буде й спеціальний апарат для продажу талонів, розповідає прес-секретар. Його у 1965-1970 роках розробив працівник “Львівелектротрансу” Іван Петришин, який ще й досі працює тут. Апарат працював на електроенергії. У спеціальний отвір треба було опустити 15 копійок, і лише тоді прилад видавав талон. З іншого віконечка ко­пійки випадали, якщо грошей було недостатньо. Винахід використовували на території всієї України, для серійного виробництва у Києві спеціально створили завод. Апарат був показовим взірцем політики раціоналізаторства. На жаль, адаптувати апарат до сучасних умов неможливо, оскільки металеві сплави радянських копійок і наших монет суттєво різняться.

Також працівники “Львівелектротрансу” розповіли, що колись працювати водієм трамвая було вельми престижно. Спершу треба було відпрацювати деякий час робітником на залізниці, потім — у депо, у відділі технічного обслуговування колій і лише потім претендувати на посаду водія трамвая. Причому взимку вагони не опалювали, водіям видавали бурки і бушлати. До
30-х років ХХ ст.  водії трамваїв керували машинами стоячи, за що їх шанобливо називали вагоноводами.

Нині, на жаль, професія водія трамвая втратила свою колишню привабливість і романтику, але не сам трамвай. Вагончик (звісно, не давній) із радістю орендують для проведення екскурсій чи романтичних побачень турфірми, окремі львів’яни, які розважають гостей, та закохані юнаки і дівчата. За годину оренди трамвая, що, зрозуміло, передбачає й оплату роботи водія, нині слід заплатити 296,72 грн.

Ірина ЮЗИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.