“Пробна їзда електричного трамвая у Львові відбулася вночі між 1 і 2 годинами двома вагонами, що мали також електричне освітлення. Їзда була дуже ефективна, бо з-під коліс і на дробі добувалися снопи електричного світла … Пізньої нічної пори зібралося велике число цікавих… „ – Львівська газета “Діло”, 15 травня 1894 року.
Львівському трамваю — 115 років. Незважаючи на всі, так би мовити, „нововведення”, ліквідацію посади традиційного львівського кондуктора, повернення ненависних компостерів, кримінальні секонд-хендівські вельми дорогі трамвайчики, не надто радісне й тривале прокладання колії на Сихів — символічний львівський рейковий транспорт усе-таки існує.
Наразі місто Лева має 174 вагончики й один давній, але про нього — трохи згодом. На лінію щодня в усі кінці Львова виїжджають 67 — 69 вагонів. Багато трамваїв просто очікують на ремонт, банально не вистачає запчастин та коштів на них, інформує прес-секретар КП “Львівелектротранс” Ольга Бачинська. Нині у комунальному підприємстві працюють 1484 співробітники. Старожили з ностальгією пригадують ті добрі давні часи, коли кількість працівників сягала три тисячі осіб. Невдовзі в установі мала б відбутися низка скорочень… Та, зрештою, йдеться не про ці безрадісні перспективи, а про черговий ювілей другого в Україні та п’ятого, за віком, трамвая Європи.
Його історія почалася у 1894 році — ще за матінки Австрії… У 1893 році Львівський маґістрат оголосив тендер на будівництво ліній електричного трамвая та електростанції потужністю 400 кінських сил, бо кінний трамвай уже не відповідав потребам перевезення тогочасного міста. Тендер виграла віденська фірма “Сіменс&Гальське”, яка мала обов’язки після двох років експлуатації на вимогу міської ради, якщо така буде, продати трамвай місту. Бюджет проекту становив 880 тис. крон. Будівництво розпочалося у вересні 1893 року. Приблизно через рік, 31 травня 1894 року, у Львові відкрили регулярний рух другого в Україні й Австро-Угорщині та п’ятого — в Європі електричного трамвая. Довжина ліній — 8,3 км, ширина колій — 1000 мм, натомість в інших містах будували колії шириною 1445 мм. Таку вузькоколійку створили спеціально для цінної архітектурної спадщини Львова. Аналогічні колії є ще лише у трьох містах світу — Вінниці, Житомирі та П’ятигорську (Кавказ). Від 1894-го вулицями (подаємо сучасні назви): “проспект Свободи — вулиця Степана Бандери — головний вокзал”, “проспект Свободи — вулиця Івана Франка — Стрийський парк” і “проспект Свободи — вулиця Личаківська — Личаків”.проходило три маршрути (тепер їх — 9). Відкриття електричного трамвая приурочили до Крайової виставки 1894 року, яку планував відвідати сам цісар Франц Йосиф і якого Львівський маґістрат надумав здивувати. Місто викупило мережу електричного трамвая і електростанцію за 1 млн 680 тис. крон лише 1896-го.
У 1907 році Міністерство залізничного транспорту Австрійської імперії дозволило переобладнувати лінії кінного трамвая на електричну тягу, відкрити маршрути до Підзамче, Клепарова, Замарстинова і по Зеленій. Цілком рух кінного трамвая припинили 29 грудня 1908 року. Коней розпродали, а вагони переробили на причепні для електричного трамвая.
У польський період (1922 — 1923 рр.) рух у Львові, як і в усій Польщі, став правостороннім. Окрім того, зважаючи на загальну стандартизацію у республіці, номери маршрутів позначали цифрами.
У період німецької окупації львівський трамвай традиційно працював. Проте на деяких маршрутах курсували вагони з написом “Тільки для німців” і хто випадково потрапляв у “не свій вагон”, міг отримати кулю.
У повоєнний час, після ремонтних робіт і реконструкції трамваїв верхні частини вагонів пофарбували у синій, а нижні — у жовтий кольори.
Свого часу у спадок Львів отримав вагончик 1908 року випуску. Нині це і родзинка, і найбільша цінність комунального підприємства. У цього раритету є чудові перспективи, проте продавати його, Боже борони, ніхто не планує. Про це спеціально повідомила прес-секретар „Львівелектротрансу” Ольга Бачинська, зазначивши, що організація вже втратила багато раритетних речей, які тепер зберігають у Львівському історичному музеї. Натомість, на її думку, щось варто залишити і для історії підприємства. „Ми не знаємо ринкової вартості нашого давнього вагончика, не оцінювали його, позаяк не планували продавати”, — повідомила прес-секретар. Для нього передбачили іншу місію — він мав би стати міні-музеєм. Нині трамвайчик стоїть у депо № 1, що на Городоцькій, серед побратимів. На щастя, йому не потрібні особливі умови, тож зберігають його поруч із іншими транспортними засобами, зрідка миють, оглядають технічний стан. Востаннє він виїжджав у День міста рік тому. На лобовому склі вагону — талон технічного огляду, чинний аж до 2008 року…
Як повідомила Ольга Бачинська, нині тривають переговори з двома приватними фірмами, назви яких наразі не афішують, щодо питань облаштування маленького музею у старому вагончику на вулиці Сахарова, біля колишнього першого львівського депо. Серед експонатів, які планують виставити на огляд у майбутньому трамвайному музеї, буде й спеціальний апарат для продажу талонів, розповідає прес-секретар. Його у 1965-1970 роках розробив працівник “Львівелектротрансу” Іван Петришин, який ще й досі працює тут. Апарат працював на електроенергії. У спеціальний отвір треба було опустити 15 копійок, і лише тоді прилад видавав талон. З іншого віконечка копійки випадали, якщо грошей було недостатньо. Винахід використовували на території всієї України, для серійного виробництва у Києві спеціально створили завод. Апарат був показовим взірцем політики раціоналізаторства. На жаль, адаптувати апарат до сучасних умов неможливо, оскільки металеві сплави радянських копійок і наших монет суттєво різняться.
Також працівники “Львівелектротрансу” розповіли, що колись працювати водієм трамвая було вельми престижно. Спершу треба було відпрацювати деякий час робітником на залізниці, потім — у депо, у відділі технічного обслуговування колій і лише потім претендувати на посаду водія трамвая. Причому взимку вагони не опалювали, водіям видавали бурки і бушлати. До
30-х років ХХ ст. водії трамваїв керували машинами стоячи, за що їх шанобливо називали вагоноводами.
Нині, на жаль, професія водія трамвая втратила свою колишню привабливість і романтику, але не сам трамвай. Вагончик (звісно, не давній) із радістю орендують для проведення екскурсій чи романтичних побачень турфірми, окремі львів’яни, які розважають гостей, та закохані юнаки і дівчата. За годину оренди трамвая, що, зрозуміло, передбачає й оплату роботи водія, нині слід заплатити 296,72 грн.
Ірина ЮЗИК
"Ратуша", 21 травня