Задзеркалля вітражного скандалу

"Ратуша", 30 квітня

|

У біблійних притчах фігурує чимало цифр, які стали крилатими (як-от: 30 срібняків). В історії, яку “Ратуші” розповів ректор Української академії дизайну Валерій Марчак, цифри вражають своїми масштабами. Отож, як переконує пан Валерій Марчак, Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз” уперто не бажає виплачувати кілька мільйонів гривень Українській академії дизайну та трьом приватним митцям за художні, оздоблювальні та загально будівельні роботи в адміністративному будинку УМГ „Львівтранс­газ” на вул. Рубчака, 3 у Львові, що їх фахівці академії виконували впродовж майже трьох років із 2002 по 2005 рік. Ректор академії розповів, що співпраця Української академії дизайну з УМГ „Львівтрансгаз” почалася цілком цивілізовано: “За виконані проектні роботи та погодження проекту у відповідних органах нам заплатили. А далі запевняли, що угоди на виконання робіт укладуть між академією та генпідрядником, представником якого є президент корпорації „Укрнерудпром” Р.Б. Околіт.

Тим часом УМГ „Львівтрансгаз” готувалося святкувати своє 80-річчя, тому, аби встигнути, нас допустили до роботи, і ми працювали з ранку до вечора. Урешті-решт, Українська академія дизайну вчасно завершила всі роботи, а генпідрядник уклав угоди лише на початок робіт. Як тепер з’ясувалося, генпідрядниками із цього замовлення є також інші фірми, про які керівництво УМГ „Львівтранс­газ” нам не повідомляло. На наше прохання назвати ім’я фірми, яка представила до оплати УМГ “Львівтрансгаз” роботи, що їх виконала академія, ми відповіді так і не отримали”.

Українська академія дизайну скерувала три офіційні листи на ім’я директора УМГ „Львівтрансгаз” Михайла Деркача (два — у 2006 р. та один — у 2008 р.) і претензію (у червні 2008 р.) щодо оплати за виконані роботи. На листи відповіді не було, а на претензію відписали, що “належних доказів виконання робіт нам не надано”. Пан Марчак емоційно зазначає: “Це ж треба, що після трьох років щоденної праці на території УМГ „Львівтрансгаз” десятки працівників академії від нас вимагають доказів, що саме ми виконали ці роботи. Що це — цинізм, чи щось інше?”.

Для виконання частини специфічних робіт, уточнює ректор, академія залучала інші підрядні організації: “Зокрема, фірма “Світанок” встановила пластикові вікна і дашок над центральним входом, фірма „Арт Енерго” виконувала електротехнічні роботи. Працювали й інші організації та фізичні особи. Однак усі роботи проводили під керівництвом академії, яка, по суті, і була генпідрядником”. Відповідно до чинного законодавства, наголошує пан Марчак, якщо головний інженер проекту ставить підпис про здійснення інженерного нагляду, то він не просто провадить нагляд, а відповідає юридично за всі конструкції: “А раптом завтра щось станеться з будівлею? Тоді керівництво „Львівтрансгазу” прийде до нас із претензіями. Ми взяли на себе величезну відповідальність, а грошей нам не заплатили”. 

Реклама партнерів

Ректор Української академії дизайну Валерій Марчак стверджує, що акти будівельних, оздоблювальних і художніх робіт, які здійснила Українська академія дизайну, займають кілька десятків сторінок: “Працівники академії виконали надбудову поверху над актовим залом, гранітні роботи у вестибюлі та на фасаді будинку, гідроізоляцію фундаментів, благоустрій території, викладення бруківки. Остап, Олексій і Валерій Марчаки — автори художніх робіт: вітражів, панно у техніці зграфіто, гобелена, декоративної завіси”.

Так уже заведено, що оплачують роботу за художні твори після їх завершення та встановлення на об’єкті, оскільки частинами мистецький твір не продають, пояснює пан Валерій у відповідь на логічне запитання про те, чому впродовж майже трьох років художники працювали, не отримуючи оплати за свою роботу. Через неодержані кошти, стверджує співрозмовник, постраждали не лише митці та працівники, а й студенти академії. Адже за зароблені кошти планували завершити і здати в експлуатацію навчальний корпус на вул. Б. Хмельницького, у якому розміщено гуртожиток, студентське кафе та виробничі майстерні.

Довідка

Українська академія дизайну — вищий навчальний заклад недержавної форми власності, працює з 2000 року, випускає фахівців у галузі дизайну на рівні бакалавра. Основні напрями: дизайн архітектурно-просторового середовища, дизайн інтер’єру і меблів; дизайн одягу; графічний дизайн. При УАД працює також Мала академія дизайну, у якій навчаються діти 3-х підліткових груп: молодша — 4, 5, 6 класи, середня — 7, 8 класи, старша — 9, 10, 11 класи. Діти вивчають основи дизайну, народні ремесла та звичаї, для них організовують екскурсії. Після здачі корпусу на вул. Б. Хмельницького корпус у Стрийському парку планують залишити суто для дітей із Малої академії дизайну.

УМГ „Львівтрансгаз” — багатопрофільне підприємство, предметом діяльності якого є транспортування та підземне зберігання газу, експлуатація компресорних станцій, розвинута інфраструктура допоміжних виробництв і підприємств соціально-економічної сфери, будівництво газопроводів і газорозподільчих станцій, житла та об’єктів соціального призначення. Управління магістральних газопроводів „Львівтрансгаз” є структурним підрозділом дочірньої компанії „Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”.

“До якого абсурду дійшло: Українська академія дизайну, новостворений приватний навчальний заклад, фінансує УМГ „Львів­транс­газ” — потужну державну структуру”, — гірко констатує пан Валерій. Як стверджує ректор, згодом він дізнався, що УМГ “Львівтрансгаз” за роботи, які виконала академія, перерахувало на рахунок фірми “Яворівнеруд­пром” суму, приблизно в десять разів більшу, ніж та, яку виставила до оплати академія, згідно з державно-будівельними нормами. До слова, як зазначає, пан Валерій, із достовірних джерел відомо, що проти „генпідрядника” порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків: “Отже, обдурили не лише нас, а й державу”.

Абстрагуючись від конкретної ситуації, розглянемо стандартну схему відмивання коштів. Фірма, якій потрібно освоїти певну суму, перекидає їх на рахунок так званої буферної фірми. Далі — на фірму, реєстрацію якої ліквідовано або на фірму-одноденку, і з рахунку цієї фірми знімають готівку.

Наразі про такі речі можна лише фантазувати, так само як і про те, під які статті Кримінального кодексу підпадають дії, про які розповів Валерій Марчак.

Наприклад, ст. 191, ч. 5 (роз­трата, привласнення, посадовий злочин), якщо є підроблення документів, то ст. 366, ч. 2. Зрештою, невиплата заробленого, крім статей у Кримінальному кодексі, має ще й „статтю” в християнському Катехизмі — у переліку гріхів, що кличуть про помсту до неба…

Історія, яку розповів “Ратуші” Валерій Марчак, печальна й повчальна водночас. Поради, які висновуються з неї, очевидні. Сподіваємося, що вона стане в пригоді і тим, кого потенційно могли б у такий спосіб “розвести”, і тим, хто має такий нечистий намір. Хоча стримати потенційних “кидал” може хіба що відповідна реакція правоохоронних органів.

Коментар

Олег Гривнак, заступник директора з капітального будівництва УМГЛьвівтрансгаз”: “Я давав уже пояснення і в прокуратуру, і на офіційні звернення Української академії дизайну, де ми написали, що на виконання робіт із реконструкції адмінкорпусу УМГЛьвівтрансгаздоговірних відносин із такою фірмою наше підприємство не мало. Які вони роботи тут виконували, не знаю. В юридичному управлінні “Львівтрансгазу” не фігурує жодного договору з ними, і в бухгалтерії не фігурує жодної кредиторської заборгованості. Яку суму ми їм винні, якщо не мали з ними жодних договірних відносин? Якщо працівники цієї фірми на умовах субпідряду з якоюсь фірмою виконували тут роботи, це їхні проблеми і з тим підрядником, у якого вони працювали. Ми уклали договір із фірмою “Яворівнерудпром”, яка працювала і якій ми заплатили за виконані роботи, а субпідрядні договори не зобов’язані перевіряти”.
 

Наталя БОРИСЛАВСЬКА

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.