Іван Денькович: «Якщо наступний президент об’єднає усі регіони, це буде визнаний лідер нації»

Народний депутат України, голова Львівської обласної організації БЮТ про перспективи одночасних президенсько-парламентських виборів в Україні.

– Пане Іване, на Вашу думку, чи вдасться сьогоднішньому складу депутатів провести зміни до виборчого законодавства, а відтак  провести одночасне обрання президента і парламенту?

– Проведення президентських і парламентських виборів одночасно – це питання, яке зараз обговорюється буквально всюди. І не лише в стінах Верховної Ради чи секретаріаті президента. Зрештою і президент Віктор Ющенко заявив, що він виступає за одночасні вибори і парламенту, і президента. Але Верховна Рада  як законотворець передусім повинна дотримуватися законів.

Найголовніше, що існують суттєві протиріччя двох виборчих законів. Вибори президента України здійснюються за одним нормами закону, і зовсім інші норми передбачені для обрання народних депутатів. Різні агітаційні терміни. На президентські вибори передбачено 120 днів, а до парламенту проводиться 60-денна агітація. Друга проблема – це формування виборчих комісій. Для виборів народних депутатів комісії формуються з представників тих політичних сил, що представлені у парламенті. А комісії на президентські вибори формуються по одному представнику від кожного кандидата у президенти. І ще є багато протиріч. Прийняти один закон, за яким можна було б провести і парламентські, і президентські вибори одночасно, практично неможливо. Є надто багато розбіжностей. Або ж доведеться підганяти один закон під інший.

– І все-таки, що насамперед заважає згладити ці розбіжності? Бракує часу, чи домовитися депутати просто не в силі?

– По часу, власне би й устигли. Зміни до законів вносяться у парламент, і все. Але ж необхідно все це виписати як слід. Щоб потім жодна політична сила, яка програє парламентські вибори, не мала претензій до закону про вибори, і жоден кандидат у президенти також не зміг оскаржити результати виборів. Юридичний аспект є найголовнішим моментом.

На це не піде жодна політична сила, бо все таки кандидат в президенти, який представляє ту чи іншу політичну силу й виходить у другий тур, відповідно автоматично піднімає рейтинги своєї партії. Отже, вона виграє. І навпаки, ті кандидати, які зазнають фіаско, потягнуть до низу і свою політичну силу. На сьогоднішній день у парламенті є дві мегафракції – Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко, і вони, можливо, зможуть зберегти свій паритет. Але що робити іншим партіям?

Хоча певні нові елементи  доцільно вводити. Адже, якщо буде обраний новий президент, і він, хто б це не був, не знайде підтримки в парламенті, не буде сформована більшість, яка б дійсно підтримувала його, то отримаємо те, що маємо сьогодні. Коли думка президента одна, у парламенту бачення друге, у прем’єра третє. Тоді знову буде  повний безлад.

А загалом, я вважаю, що парламентські вибори треба проводити через півроку після президентських 

– Тобто, Ви усе-таки переконані, що проведення одночасних виборів є неможливим.

– Неможливим і нереальним. І нема в цьому потреби. Після такого кроку буде надто багато протиріч і ми заженемо себе у такий глухий кут, що вийти буде надто важко. Розпочнуться судові процеси, які тягнутимуться довго і нудно. Можливі суперечки з приводу того, хто саме є дійсним президентом – старий чи новий. Те ж можливе і з парламентом.

Проводимо президентські вибори 25 жовтня. Дата визначена. Перший тур почнеться 25 жовтня, через два тижні – другий тур, потім – підрахунок голосів ЦВК, далі – судові процеси. І, зважаючи на те, вийдемо на 17 січня чи 22 січня. Акурат, коли буде п’ять років перебування Віктора Андрійовича на своїй посаді. Тоді вступить в силу новий президент. Ющенкові гарантовано – п’ять років буде мати.

Щоб не було також розмов про продовження терміну. Адже прикро, коли обирають президента, він декларує одне: дотримання законів, Конституції, а коли наступає момент прощання з цією посадою, він вигадує різні перепони, щоб із неї не йти. Щоб місяць-два-три ще протягнути, аби посидіти в цьому президентському кріслі. Ми живемо надією, що в близькому майбутньому наші кандидати у президенти й самі президенти будуть поводитися так як це прийнято у цивілізованих державах. Зокрема і в любій Ющенком Америці. Там чітко знають дату проведення виборів і не виникає жодних ексцесів. 

– Коли Ви говорите про  розуміння, ви натякаєте на Вашого лідера Юлію Тимошенко? Адже цього разу, на відміну від попередніх виборів, уже не виникає сумнівів щодо її кандидування  на президентську посаду.

– Звичайно, Юлія Володимирівна піде на вибори. У цьому ми не сумніваємося. Зрештою, якщо б у Тимошенко були певні сумніви, то наша політична сила примусить її йти у президенти. І у 2004 році, коли були президентські вибори від неї вимагали, щоб вона висувала свою кандидатуру. Однак, Юлія Володимирівна зуміла переконати усіх голів партійних організацій й керівництво партії у тому, що недоцільно на той момент іти на президентські вибори, оскільки програють усі.

– Тепер вважаєте, що помилилися? 

– Ні. Думаю, що швидше за все, ні. Події, які відбувалися в листопаді-грудні 2004 року, помаранчева революція, показали, що вибір був правильний. Якщо б ми йшли порізно, невідомо ще як би все склалося. А ставка була зроблена на одну кандидатуру, на ній сконцентровано всі зусилля і можливості.

Чи виправдала ця кандидатура наші надії – це інше питання, але сам хід був зроблений правильний.

– Ви зазначили, що парламентські вибори варто проводити через півроку після президентських. На Вашу думку, чи необхідно вносити зміни до виборчого законодавства, адже вибори за партійними списками викликають чимало нарікань. 

– Ми ведемо мову і про регіональний рівень, і про всеукраїнський. Щось треба робити загалом із виборчою системою, йдеться про вибори депутатів чи до Верховної Ради чи до місцевих рад. Бо політична реформа, яка на вимогу різних політичних сил і за певних обставин відбулася у 2004 році, має багато недоліків і ми це бачимо, особливо на місцевому рівні. Люди не знають не лише депутатів Верховної Ради, але й обласної, і районної рад. І це дуже прикро, адже виникають різні проблеми, різні ситуації, коли є потреба звернутися до свого депутата, а людина не знає до кого. Треба щось змінювати. Як саме? Треба думати, аналізувати. У Верховній Раді зареєстровано сім різних законопроектів щодо виборів народних депутатів. Зокрема, йдеться і про відкриті списки. Але це втілити у життя технічно майже нереально. Уявіть: список всіх партій і блоків, які беруть участь у виборчому процесі – один бюлетень і до кожної політичної сили додається книжечка зі списком кандидатів у депутати. Розібратися у цьому дуже складно. Можливо, молоді люди чи ті, хто особливо цікавляться політикою і зрозуміють, за кого хочуть проголосувати й зможуть дати собі раду. Але більшість громадян просто заплутається у цих паперах. 

– А як щодо інших законопроектів?

– В іншому законопроекті, котрий підготували депутати Шевченко та Каськів, пропонується взяти за базу Чернівецьку область, оскільки вона найменша за кількістю населення і розбити Україну на 40 виборчих округів з такою чисельністю виборців, як на Чернівеччині. Відповідно, 450 депутатів (які є у списку кожної політсили) закріпляють за кожним виборчим округом пропорційно. Тобто, у виборчих округах не буде потреби писати про всіх 450 зі списку, а по 11-12 від кожної політичної сили. І в цьому законопроекті є свої недоліки. Тоді конкуренція буде йти між самими кандидатами від однієї партії чи блоку, а не між політичними силами. Вважаю, що зараз потрібно вдосконалити партійну систему.

– Уточніть, що саме Ви маєте на увазі?

– Розподіл по областях. Якщо Львівщина дала за БЮТ 752 тисячі голосів, то область має представляти 15 депутатів. Це було б чесно і справедливо. 

– На Вашу думку, чи є можливість повернення до  мажоритарної системи виборів? Принаймні, при цьому люди чітко знали, хто з депутатів який регіон представляє у парламенті.

– Мабуть повернення до цього не буде. За мажоритарної системи теж існувало чимало несправедливих моментів. Адже відомо, і тернопільські вибори це вкотре показали, що вибори часто виграє той, хто має мішок грошей. Так воно є. І чим займеться ця людина, ставши депутатом? Відбиванням коштів, які витратив.

Всюди є багато нюансів, проблем. Але те що мають бути представники від кожної області – однозначно. 

– Звичайно, проблеми є, але все-таки, сьогоднішньому парламенту вдасться зібрати необхідну кількість голосів, аби прийняти один з цих законопроектів?

– Думаю, що знайдуться голоси і буде прийнятий найоптимальніший проект. У якому будуть враховані всі «за» і «проти». Хочеться, щоб так було. Варто зважати і на об’єктивний і суб’єктивний фактори, але хочеться, щоб закон був один з найкращих.

– Як Ви думаєте, збільшення прохідного бар’єру буде передбачено у новому законі?

– Це питання розглядалося нашою фракцією у Верховній Раді. Думки є різні. І представник нашої політичної сили Терьохін зареєстрував законопроект, де пропонувалося підняти бар’єр до 10%. Але це його особиста думка.

Є позиція лідера, вона не погоджується щоб збільшувати прохідний бар’єр. Юлія Тимошенко вважає, що це буде недемократично. У такому випадку маленькі партії не матимуть жодних шансів. І я переконаний, що недоцільно це робити і це не є на часі. БЮТ не підніматиме поки що цього питання. 

– Ви категорично висловилися проти одночасних виборів. У такому разі у жовтні нас чекають президентські вибори, через півроку – парламентські, незабаром й місцеві необхідно проводити. Україна таким чином втягнеться у суцільний виборчий процес. 

Передусім потрібно внести зміни до Конституції, збільшити повноваження місцевих органів самоврядування. Зробити виборну систему суддів, аби суддя добре знав, що від його позиції залежить його майбутня доля. Далі стоїть питання щодо різкого розмежування повноважень президента і прем’єра, бо інакше буде безлад такий, як маємо на сьогодні. Як я уже говорив, треба внести зміни до Конституції і зміни до Закону про вибори народних депутатів та до місцевих рад. І лише після цього проводити виборчий процес. У 2010 році можна встигнути провести вибори і до парламенту, і місцеві. Повторюсь, треба думати, аналізувати, щоб це було на користь не комусь окремому, а державі і громадянам, котрі тут живуть у цій державі.

– На сьогодні багато людей розчаровані владою, тими, кому свого часу надали квоту довіри. Як будете переконувати в тому, що ваша політична сила гідна й цього разу на довіру?

– Ми отримали більшість і посаду прем’єра в один з найважчих часів для України. Для Юлії Тимошенко випав нелегкий шлях. Спочатку повінь на Західній Україні, з якої її команді вдалося вийти з честю і гідністю. Що уряд обіцяв, все виконав. Постраждалим виплатили кошти.

Тепер криза, яка вдарила по гаманцях усіх людей, як бідні, так і багаті, всі відчули. Люди втратили заощадження, але думаю рік-два і ми вийдемо на кращий шлях. Може, то стане для нас очищенням. При владі залишаться ті люди, котрі володітимуть не лише професійними, але й моральними якостями.

То ж будемо йти до людей і говорити правду. Адже у час економічної кризи, всі у світі об’єднуються і працюють на результат – на покращення. У нас же, окрім економічної  кризи ще й політична вдарила. Представники інших політичних сил, зокрема, Партія регіонів, намагаються зробити все, щоб було якнайгірше і політичній силі, яка є при владі, а, відповідно, і людям. Щоб вони розчарувалися у команді, котра при владі. Будемо йти до народу і казати правду. Адже один з варіантів, який пропонується – це кинути все і піти у відставку. От власне у цьому випадку виборці, які нас підтримували, могли б розчаруватися. 

– Ви говорите, що будете йти до людей. Юлії Тимошенко не звикати йти в маси, а як щодо решти бютівців? Усі готові працювати у полях?

– У нас є потужна команда, починаючи з Юлії Володимирівни і до депутатів обласних рад, районних. Лише на Львівщині є понад 3 тисячі депутатів у різних радах. Це потужна команда, є з ким працювати. Готові агітувати своєю роботою, словом. Якщо людина працює чесно,  то вона своїм прикладом і агітує. Якщо займається не тим, чим треба і піде агітувати, це буде лише мінус команді. 

– Завдяки парламентським виборам вдасться змінити політичну картину в парламенті?

– Думаю, основні гравці, представлені у парламенті, залишаться. Можливо, одна партія чи один блок додасться, а дехто таки має зійти з дистанції. Також ймовірно зміниться кількість представників. 

– Для кого з нових є перспектива?

– Можна говорити про «Свободу». Хоча, думаю, що на цих ще парламентських виборах їм буде ще не під силу пройти до Верховної Ради. Можливо, матиме перспективи блок Яценюка, якщо він встигне оформити громадську організацію в партію.

Щодо «Нашої України» це питання сумнівне, втім невідомо як вони підуть на вибори: блоком чи самостійно. 

– Отже, списуєте ви власне «Нашу Україну»?

– Так, мова йде про цю політичну силу. 

– Тобто, навіть комуністи з литвинівцями мають більше шансів, ніж нашоукраїнці?

– Залежить від того в якому форматі буде йти «Наша Україна»: блоком, чи подробиться. Адже у блоці «Наша Україна» були представники від 9 різних політичних сил. Якщо підуть кожна окремо, то майбутнього у них немає. Але навіть якщо об’єднаються, все ж їх майбутнє під великим питанням. Натомість комуністи мають свій постійний електорат. Лише у випадку, якщо підніметься бар’єр, то вони можуть не потрапити у парламент.

Партія регіонів буде представлена, БЮТ буде, Блок Литвина, сподіваюся, також буде, а більше потужних гравців наразі нема на теренах України.

– Крім «Свободи» іншим, зокрема новоствореним політичним силам, нема на що сподіватися?

– Я називаю реальні речі.

– У такому випадку що дадуть власне ці вибори, якщо побачимо ті ж обличчя?

– Рано чи пізно ми прийдемо до двопартійної системи, коли одна частина при владі, інша в опозиції. Буде діяти закон про опозицію, яка матиме певні права і контролюватиме належно тих, хто при владі. Подивіться на Америку, Англію – непогано живуть. І всі хочуть поїхати туди  а не в зворотному напрямку.

Поживемо – побачимо. Майбутнє в України є. Головне, щоб ми були об’єднані, щоб наступний президент зміг об’єднати усі регіони: і захід, і схід, і північ з півднем. Якщо це вдасться йому зробити, то це буде визнаний лідер нації. Хто ним стане? Незабаром побачимо.