Маля серед бомжів

"Новий погляд", 24 квітня

|

Аби знайти і врятувати півторарічного хлопчика, працівникам міліції і соціальної служби довелося влаштувати «засідку» біля ощадбанку, очікуючи,  коли непутяща мати прийде по допомогу на дитину.

Ситуація із 1,5-річним Миколою через занадто „веселе” життя його мами склалася така загрозлива, що в невеликому курортному містечку Моршин Стрийського району малюка рятували практично всім світом – сусіди, міліція, соціальні і банківські працівники, лікарі…

– До нас почали надходити колективні скарги від жителів п’ятиповерхівки, що в одній із квартир проживає 29-річна Ліда зі своїм півторарічним сином, – розповідає начальник Моршинського міського відділення міліції Стрийського райвідділу ГУ МВС у Львівській області, підполковник міліції Зіновій Плечій. – Начебто в цій квартирі збираються бомжі, алкоголіки, наркомани. І гуляють там день і ніч зі скандалами і бійками. Причому, все це відбувається на очах маленької дитини, про існування якого мама практично забуває. Наш дільничний перевірив цю інформацію – вона підтвердилася. Склали кілька адміністративних протоколів. Потім ми оформили стосовно цього всі офіційні документи і спрямували в службу зі справ дітей міськради…

– За цією сімейкою наші співробітники почали приглядатися ще задовго до втручання правоохоронців, – уточнює начальник управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міськради Стрийського району Тетяна Левкович. – Ліда, м`яко кажучи, була дівчиною легковажною. Дуже любила погуляти у веселій компанії, здебільшого із дна суспільства.  Так «весело» і нагуляла невідомо від кого двох синів, яким зараз 5 та 4 рочки. Багато разів просили її зупинитися, попереджували, що можемо позбавити її батьківських прав, забрати від неї дітей. Вона обіцяла, ридала, клялася, але щоразу знову починала „чудити”…     

Реклама партнерів

– Ми кілька років тримали цю родину під постійним контролем, як неблагополучну, – підтвердила співробітниця управління Марія Мочарська. – Розмовляли не тільки з Лідою, але навіть викликали її батька, щоби хоч він вплинув на свою доньку. Але старий 74-річний чоловік лише плакав і розгублено розводив руками. Коли питання про позбавлення Ліди батьківських прав постало особливо гостро, її батько і мати забрали двох онуків на виховання до себе в село. Незабаром бабуся хлопчиків помирає, довелося дідові віддати їх у садок із цілодобовим утриманням. Щоправда, він на кожні вихідні і свята забирає їх до себе. Тим часом його доня сходиться з раніше засудженим шість разів наркоманом. На наш подив, це трохи заспокоїло Ліду. Вона майже перестала ходити в загули і галасливо буянити, а незабаром народила третю дитину – маленького Миколу. Хто його знає, може, рано чи пізно вийшла б у них більш-менш нормальна родина. Однак її цивільного чоловіка затримує міліція в Стрию за здійснення якогось злочину, і суд засуджує його до декількох років позбавлення волі. Ліда якийсь час трималася, а потім усе почалося спочатку – пиятики, сумнівні знайомі, гучні скандали. Знову пішли скарги від сусідів, стурбовані попередження: мати у двір дитину погуляти не виводить; часто зникає на добу із квартири, покинувши малюка; була підстава підозрювати її, що вона поїла його алкоголем, щоби той не плакав тощо. Я з іншими співробітницями ходила до Ліди, приносили її дитині продукти, одяг і гроші, які ми змогли назбирати між собою. Але все це зникало в колі пияків. Квартира в неї була в моторошному стані, навкруги суцільна антисанітарія – бруд! Накурено, сильний сморід! У дитини починався рахіт, він практично не вмів розмовляти, був вічно голодним, виснаженим. Природно, ніхто його вихованням не займався.  Знову ми почали попереджати її: «Можемо забрати Миколу!» У відповідь вона плакала, клялася, що буде доглядати за дитиною, благала залишити його. Але … Зрештою, терпіння у нас закінчилося, і ми офіційно попередили Ліду про те, що починаємо готовити документи в суд про позбавлення її батьківських прав. І тут вона зникає зі своєї міської квартири разом із хлопчиком. Всім, сказала, що поїхала в село до батька, однак там її не виявили. Тут вже переполошилися всі: «Куди могла податися з маленькою дитиною!?».
– До нас звернулися з міськради із проханням допомогти розшукати жінку, яку повинні були позбавити батьківських прав за аморальну поведінку і яка втекла з дитиною, – розповідає дільничний інспектор Ярослав Марчишин. – Швидко встановили, що вона мала через декілька днів з`явитися у філію «Ощадбанку», щоб отримати гроші по догляду за дитиною. Про її появу нам за попередньою домовленістю повідомили по телефону співробітниці банку. Там же, просто в приміщенні, я разом із соціальними працівниками і затримали Ліду. Жінка одразу зізналася, що вона сховала сина в знайомих безпритульників у віддаленому селі Кавське. Прихопили із собою педіатра і поспішили туди. Дитину знайшли просто в жахливих умовах і в тяжкому стані. Ніколи такого не бачив, хоча траплялося всіляке!…

– Це був навіть не будинок , а хлів або стайня, яку продували всі вітри, – киває головою Марія. – Вікна без скла і затягнуті целофаном, двері зламані, на промерзлій землі серед трьох «безтямних» бомжів не то спав, не то був непритомний маленький Микола, одягнений у якесь немислимо брудне і старе лахміття. Хлопчик був у важкому стані – в нього була висока температура, він спух від голоду, від холоду посинів. Ми спробували зігріти його знятими із себе куртками і своїми тілами, але це йому не допомагало…   

– Дитина була дуже голодною, вкрай сухорлява, маючи дуже маленьку вагу явно не для свого віку, – розповідає педіатр дитячого відділення Моршинської міської лікарні Оксана Бариш. – При цьому його пляшка з якоюсь незрозумілою рідиною валялася аж за порогом! Уночі мінусова температура! Це була навіть не стайня, а брудна і смердюча діра, яку зазвичай спалюють! Коли хлопчик опритомнім, безупинно плакав, кашляв, його щічки горіли від високої температури. Все говорило про те, що в його організмі відбувався сильний запальний процес! Якби дитина ще на дві години залишилась в таких «умовах» – могла би загинути! Тому ми одразу відвезли Миколу в дитяче відділення Стрийської центральної районної лікарні…

Перш ніж відвідати хлопчика в лікарню,  вирішили все-таки поцікавитися в Ліди, що вона думає про те, що сталося? Однак  вдома її не застали. На наш стукіт вийшла сусідка Оксана. Помітивши представників міськради і співробітників міліції, відчинила двері до Ліди. Побачене нас просто шокували: вхідні двері в кімнату виламані, скло на балконі розбите, навкруги непролазний бруд, речі розкидані, постіль не міняли, мабуть, рік. На підлозі – залишки засохлої їжі, недокурки, шприци і пляшки, серед яких тисячі тарганів. На захаращеній кухні – розкиданий брудний посуд і карти, порожній холодильник. Про ванну і туалет краще взагалі не згадувати – картина не для людей зі слабими нервами. І основне – майже ніщо не вказуло на те, що тут живе маленька дитина – ні іграшок, ні книг, ні одягу!..

– Ліда частенько закривала на добу і більше дитину саму в квартирі, а сама зникала, – пригадує Оксана. – Я чула, як він захлинався в істеричному плачі. Тоді виходила в спільний коридор, стукала їм у двері, сідала під ними, і починала розмовляла з малим, намагаючись заспокоїти, розповідала йому казки. Бувало, проводила так цілу ніч, поки він там не засне на підлозі. Це Ліда тепер стала така, а до того, як заарештували її цивільного чоловіка, у них в родині було все більш-менш нормально. Він доглядав за дитиною і виховував її, підтримував чистоту у квартирі, міг зайти до мене порадитися, як готувати краще кашку малюкові, коли Ліда була в загулах, зникала. Зараз у неї щодня збираються наркомани, бомжі, алкоголіки, раніше судимі. Шум, крики, бійки, скандали, лайка! Вранці виходиш на роботу, а в спільному коридорі сплять «гості», у кімнаті ще хтось…

У дитячому відділенні Стрийської центральної районної лікарні Микола вже став загальним улюбленцем. За проведений тут тиждень він уже добре поправився і взявся на значній швидкості обходити лікарські кабінети, палати інших дітей. Останні, до речі, із задоволенням супроводжують його, а дівчатка навіть сперечаються між собою за чергу носити його на руках. Микола поки що добре може вимовити тільки одне слово: «Дай!». Проте медсестри навчили бавитися його в «тосі-тосі», танцювати і навіть підтягувати приспіви в деяких піснях. У момент нашої появи Микола, налігши всім маленьким тільцем на стінку дивана й пхаючи його, розгойдував його у всі боки, перевіряючи його на міцність.

– Хлопчик надійшов до нас у серйозному стані, – повідомила  лікар- педіатр Оксана Салдан. – З гострою пневмонією, дефіцитною антонімією, низьким гемоглобіном тощо. Від холоду і голоду ніжки і ручки були червоно-сині. Хлопчика практично врятували від вірної смерті! За тиждень медики довели стан його здоров`я до задовільного. Їсть він прекрасно, ми його навіть у приклад ставимо іншим дітям. От тільки блідість не можемо остаточно повністю зняти. Але, думаю, це справа часу! Малюка в нас усі тут люблять, наш медперсонал і батьки хворих дітей допомагають йому, як можуть – приносять одяг, іграшки, солодощі, памперси. Незабаром Миколку виписувати, а куди ж він тепер? Невже знову «мамі» віддадуть!? …   
Вже прощаючись, начальник Моршинської міліції чомусь зніяковіло помітив, що подібний випадок у їхньому регіоні дуже рідкісний.     
– Це не властиво для нашого курортного району, де більшість людей інтелігентні – лікарі і медперсонал, – переконував він. – А Ліда потрапила в Моршин завдяки батькові, який отримав тут квартиру від будівельного управління. Але він житло залишив дочці, а сам повернувся в село. От і закрутило молоду жінку міське життя. І я думаю, що дітей вона народила, аби отримувати за них гроші і пропивати їх. Матеріали про позбавлення її батьківських прав ми вже відправили в суд. Тепер дід хлопчика наполегливо просить, щоби його призначили опікуном. Чи погодиться на це суд? Не знаю! Занадто вже в пенсіонера вік солідний …   

Сергій КАРНАУХОВ

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...