Обіцяного три роки чекали

25 квітня — чергова  річниця інавгурації А. Садового. Три роки тому львів’яни проголосували за його кандидатуру, сподіваючись, що бодай частина передвиборних обіцянок будуть реалізовані. Проте час минув, а обі­цянки, здебільшого, до ниніш­нього дня залишилися обіцянками. “Ратуша” спробує вкотре проаналізувати основні передвиборні мантри мера. Намагатимемося бути вкрай об’єктивними і говоритимемо про Андрія Івановича, як про спеціаліста й управлінця з його професійними якостями, а не як про людину з його людськими недоліками. Нам дуже подобається його передвиборна програма, але ми проти тради­ційного популізму, а подекуди — відвертої брехні. Ми, зрештою, проти зради виборців…

Про реорганізацію ЖЕКів

Це, безумовно, найперша обі­цянка Садового із “Самопомочі”. Оспіваний сотнями телесюжетів бушлат Андрія Івановича змусив пересічного виборця закохатися у цього доброго простого хлопа з народу. Основна ідея “Самопомочі” — довести безпомічність ЖЕКів із їхніми совєтськими підходами до роботи. “ЖЕК — служба для громадян, а не місце працевлаштування чиновника і джерело його збагачення”, — барвисто промовляла агітка Садового трирічної давнини. На думку Андрія Івановича тодішнього, ЖЕКи слід реформувати. Піарники Садового навіть вклали в його вуста три різні варіанти вирішення цієї, справді болючої для міста, проблеми. По-перше, це скорочення 2/3 працівників ЖЕКів, які все-таки мали б забезпечити городян якісними послугами і за це отримувати пристойну зарплату. Друге вирішення проблеми — створення приватних структур, з якими б укладали угоди, в яких, у свою чергу, було б чітко прописано конкретні покарання за конкретні порушення. Третє — сприяння створенню об’єднань співвласників. Упродовж трьох років самопіару ці три напрями вирішення проблеми трохи перемішалися, й у висліді ми отримали якусь незрозумілу і не надто смачну солянку. Подекуди працівників ЖЕКів скоротили, але якість виконання робіт від цього лише погіршала. Пристойної зарплати ЖЕКівці також не отримали, заборгованість із зарплати в окремих житлово-експлуатаційних конторах подекуди перевищує два критичні місяці.

Приватних ЖЕКів підприємці, звісно, не поспішають створювати, адже розуміють, що на обслуговуванні будинків багато не заробиш, а угоди, які мали б підписувати з приватниками, почали укладати між мешканцями та комунальними ЖЕКами. В угодах є чимало незрозумілих речей, основна — якщо мешканець упродовж місяця з дня отримання угоди не прийде сваритися в ЖЕК, ЖЕКівці вважають, що клієнт не проти угоди і підписав документ.

Про відкритість

Молодий Садовий суттєво відрізнявся від зрілого Буняка. Найбільше — своїм демократизмом і публічністю. Відтак ще одним козирем передвиборної колоди Садового була публічність, відсутність “кумівства” й абсолютна відкритість органів влади. Цей пункт програми Андрія Івановича можна назвати наперед проваленим, оскільки за цих три роки у цій сфері Садовий себе безповоротно скомпрометував. По-перше, секретар міськради Володимир Квурт і заступник мера з питань культури Василь Косів — куми Садового.  Садовий перед виборами обіцяв, що раз на два тижні організовуватиме великі прес-конференції, проте за перші два роки взагалі намагався оминати представників ЗМІ, окрім, хіба що, розмаїтих “шустерів”. Андрій Іванович, мабуть, просто боявся запитань, на які він не спроможний відповісти. Садовий-нинішній здобув унікально гидку звичку “з’їжджати” з питань. Бургомістр, дивлячись прямо у вічі, вправно “переводить стрілки” і навіть не спльовує. Також він намагається оминати цифри, факти й інші відомості, які можуть зіграти проти нього. Експерти кажуть, що Садового навчили дуже класно махати руками під час бесіди. Жестикуляція мера справді інколи відволікає від його мови. Під час останнього сесійного засідання мер звітував перед депутатами про роботу виконавчих органів за 2008 рік, на багато запитань бургомістр не відповідав, лише махав руками і казав щось на кшталт: “Спасибі за вашу позицію. Дякую за зауваження, далі працюватиму краще”.

І ще про публічність. Спілкування з чиновниками відбувається, здебільшого, через прес-службу, а деяка інформація за часів Садового стала закритою навіть для депутатів. Зокрема, нинішні міські обранці не можуть дізнатися у виконавчих органів інформацію про діяльність комунальних під­приємств, відомості про використання коштів із резервних і позабюджетних рахунків тощо.

Про одноруких бандитів

“У Львові не буде азартних гральних автоматів”, — дивно, як це передвиборне гасло Садового, зважаючи на його нереальність, зачарувало електорат. Популіст-Садовий навіть казав, що вивезе всі гральні автомати у Грибовичі, де зробить львівський Лас-Вегас. Особливо до гасла прислухалися богомольні бабці, для яких азартні ігри — бісівські зваби. Обіцяльник таки розчистив місто від вуличних автоматів, але це були лише маленькі “лохотрончики”, тим паче, незаконно встановлені. Натомість великі “лохотрони” (гральні заклади) за часів Садового відкривали ще жвавіше, ніж раніше, причому, абсолютно законно.

Коли Садовому нагадали, що він обіцяв боротися із фортунопоклонниками, він зробив якийсь філософський і дуже стратегічний хід, доцільність якого ми до кінця не зрозуміли. Підкреслюючи свою славетну публічність, Андрій Іванович наказав опублікувати на сайті міськради назви фірм і прізвища людей, які здають в оренду приміщення під салони гральних автоматів, і людей, на яких зареєстрований цей сумнівний бізнес. Але що саме змінив цей відважний прийом гласності?

Неймовірність своїх обіцянок добре знав і сам Андрій Іванович, але продовжував зі щирими очима відверто дурити свій електорат. До нереальних можна також зарахувати “Створення 50 тисяч робочих місць”, “Створення аварійної служби 911”, “100-відсотковий облік води”. Для вирішення питання великого переселення одноруких бандитів не було жодних законодавчих передумов. Себто Андрій Іванович відкрито заявляв, що планує порушити законодавство України, відтак, перейдемо до наступного питання.

Про законність

У деяких передвиборних брошурах Андрія Садового на першому місці був принцип “Закон і фаховість — понад усе”. “Лише суворо дотримуючись букви закону і строгого контролю над чиновником, можна налагодити роботу влади”, — обіцяв Андрій Іванович із агітматеріалів. Із “буквою закону” в нинішній команді Садового загалом зле. Нещодавно мер фактично зізнався, що більшість будівництв у Львові проводять без відповідних дозволів. Скандальну фразу мер проголосив під час брифінгу на Співочому полі, що в Шевченківському Гаю. Журналісти натякнули, що реконструкцію Співочого поля проводять незаконно, оскільки на будівництво не дали дозволів і погоджень низка структур, на що Садовий відповів: “У нашій державі 95% усіх будівництв починається без дозволів. І всі це прекрасно знають. Тільки на одні будівництва закривають очі, а на інші — не закривають. Якщо згідно з чинним законодавством йти по дозволах, то жоден магазин, жодне кафе Львова не змогли би відкрити. Їх би всіх закрили”. Саме чинне законодавство заважає вільно жити нинішньому львівському меру.

Про архітектуру

Треба бути дурним, щоб йдучи на мера такого міста, як Львів, не робити ставки на збереження автентичної архітектури. “Ми подбаємо про архітектурну спадщину, не дамо руйнувати чи перебудовувати пам’ятки. Будемо опікуватися Старим Львовом, як містом-музеєм”, — якось не подумавши, перед виборами задекларував майбутній мер. Такої наруги над своєю архітектурою, як у попередні три роки, Львів не зазнавав ніколи. Некваліфікована консервація чотирьох фонтанів на площі Ринок (експерти кажуть, що неякісні матеріали фактично розпочали руйнацію древнього каменю); зникнення з центру автентичної багатовікової бруківки з рідкісного альпійського базальту (натомість Ринок і прилеглі вулиці заклали агресивною коленою бруківкою, яку, всупереч будівельним нормам і міській естетиці, залили бетоном); портали кам’яниць на Ринку продовбували відбійним молотком, аби вставити газові труби; зникнення древніх ліхтарів і заміна їх сучасними почварами, які без смаку порозвішували на кам’яницях; чимало мешканців площі Ринок і прилеглих вулиць проводять самовільні ремонти, часом старі дерев’яні вікна замінюють на пластикові, порушуючи тим самим вимоги українського законодавства та норми ЮНЕСКО; археологам недостатньо часу для дослідження об’єктів, на яких триває будівництво чи ремонт. Це ще, звісно, не повний перелік вишуканих тортур над архітектурою міста, яке Андрій Іванович так обіцяв захищати.

Про трамвай на Сихів

Важливий пункт програми Андрія Садового. В доцільності продовження трамвайної колії із вулиці Свєнціцького і аж до Сихова сумнівалися і сумніваються надалі. Логічне запитання, яке народжується: чому Андрій Іванович не виявив бажання пустити на Сихів тролейбус? Це було б більш логічно, оскільки прокласти кілька кілометрів дротів набагато дешевше, ніж капітально ремонтувати кілька кілометрів дороги, встеливши її доволі вартісними беззвучними подушками і рейками. Схоже, що під час будівництва колії можна більше увірвати. Спершу проект виглядав фантастичним. Проте наприкінці минулого року будівництво таки розпочалося. Відтак мерія повідомила, що будівництво колії на Сихів проводитимуть у три етапи: перший етап — від кінцевої трамваю №4 до вул. Угорської;  другий — від вул. Угорської до вул. Чукаріна; третій — від вул. Чукаріна до супермаркету “Арсен”. Загальна протяжність трамвайної лінії в одноколійному обчисленні — 11 км. Закінчення будівництва міська рада запланувала на осінь 2011 року. Проте за понад півроку побудовано лише кілька метрів колії. Якщо стільки будувати кожної каденції, то трамвай курсуватиме до Сихова вже на “Євро-2212”.

Про інше

Є низка обіцянок пана Садового, які навіть не потребують детальних коментарів. До прикладу, Андрій Іванович якось сказав, що зробить у місті велосипедні доріжки, щоб городяни могли пересуватися екологічно чистим транспортом. Для реалізації проекту не зроблено нічого, окрім велостоянки під Ратушею зі Швейком на сторожі. Ще одне болюче питання для львів’ян — тарифи. Висуванець на мера Андрій Садовий обіцяв: “Ми не будемо збільшувати оплату за комунальні послуги, а покращуватимемо якість цих послуг”. Порівняйте заради експерименту рахунки минулого місяця за ком­послуги з цьогомісячними. Інколи плата за кожну статтю зростала щомісяця. Але про покращання якості говорити не доводиться. Андрій Іванович обіцяв реорганізувати ТЕЦ-1 і ТЕЦ-2 і відновити роботу непрацюючих котелень. Сьогодні ж експерти переконані, що у Львові застаріло майже 70% теплових мереж. Свого часу Андрій Іванович казав, що стане на захист кожного дерева у Львові. Проте працівники ЖЕКів без жодних дозволів і погоджень спилюють дерева, які їм заважають. Іноді бригаду ЖЕКівців “за пляшку” просять спиляти дерево на подвір’ї. 

Коротко. Про добре

Не можна сказати, що Андрій Садовий — суцільне зло і нічого доброго в місті не робить. Є й позитиви, які, переважно, з діяльністю мера не пов’язані, проте трапляються у місті. Велику увагу мер, як і обі­цяв, приділяє рекламі міста. Скажімо, як розійшлися наприкінці 2008 року гроші на промоцію Львова, ще довго згадуватимуть журналісти, а якщо забажають, то й правоохоронні органи. У місті значно побільшало позабюджетних фестивалів за бюджетні гроші, з’явилася ковзанка. Побігли по місту придбані за мільйонні “відкати” старі німецькі трамваї. Біля Оперного театру з’явився фонтан. Страшненький, але наш.

Тішить, що незважаючи на все зло і мінімальне добро, спровоковані діяльністю мера Андрія Садового, місто таки вистояло три роки. Віримо, що вистоїть ще один…