Депутат Львівської міської ради Володимир Гірняк відомий громадськості не лише як один з найактивніших обранців, але й як послідовний опонент та критик діяльності нинішнього мера Андрія Садового.
– Пане Володимире, у депутатському середовищі Ви завжди вирізнялися чи не найактивнішою критикою міського голови Андрія Садового. Чи змінилося впродовж останнього часу Ваше ставлення до дій мера, чи й надалі вважаєте, що нинішній владній команді немає чим гордитися?
– Коли нинішня команда прийшла до влади, у львів’ян було дуже багато сподівань. Відтак перед новою владою, станом на квітень 2006 року стояло кілька викликів. Передусім потрібно було вирішити питання теплопостачання, великі проблеми були у житлово-комунальному господарстві, з Грибовицьким сміттєзвалищем, а також варто згадати й про проблеми цвинтарів. Окрім того, у 2007 році з’явився ще один виклик – грамотно підготуватися до проведення Євро-2012.
Значна частина каденції вже минула, цій команді залишилося керувати у Львові менше половини з відведеного часу. І можемо коротко проаналізувати, що зроблено по цих основних питаннях. Почнемо з теплопостачання. Станом на 2006 рік був розроблений проект, згідно з яким ЛКП «Львівтеплоенерго» планувалося на конкурсних засадах передати в концесію потужному інвестору. У розвиток підприємства мали інвестувати близько 450 млн грн. Варто зазначити, що на той час місто кожен рік витрачало по кілька десятків мільйонів гривень з міського бюджету просто на погашення боргів за газ. Якщо б прийшов концесіонер, то він разово вклав би велику суму коштів, відремонтував всі комунікації, встановив індивідуальні теплові пункти і крім того платив би місту певні кошти. При цьому тарифи регулювало б місто.
– Коли розглядався цей проект, Ви вже були депутатом міської ради, чи відомо, чому він не був реалізований?
– Так, я справді щільно працював над проблемою теплопостачання у депутатській комісії. Під час розмов з міським головою (на той час Андрій Іванович ще спілкувався з депутатами), ми цікавилися, чому гальмується питання. Питали, якщо меру не до вподоби концесія, то може варто розглядати якісь інші, кращі варіанти. Можливо, створення спільного підприємства, залучення кредитних ресурсів. Але… Натомість три роки пройшло і нічого в даному напрямку не зроблено.
Хочу сказати що станом на 2007 рік мережа теплопостачання у Львові була зношена на 69%. Коли сталася трагедія в Алчевську, то там мережа була зношена на 80%.
– Тобто ми були за крок від подібної біди?
– Та ми і сьогодні залишаємося в такій ситуації. Чи сьогодні, чи за рік, чи за три роки, у будь-якому разі ці роботи проводити треба і просто необхідно, щоб хтось взяв на себе відповідальність й почав робити реальні кроки у даному напрямку. Повторюся, нинішньою командою не зроблено нічого.
– Тодішній директор «Львівтеплоенерго» звинувачує у провалі роботи по концесії безпосередньо міського голову. Ви дотримуєтеся такої ж думки?
– Фактично так і є. Я не хочу ідеалізувати попереднього керівника «Львівтеплоенерго», але варто зазначити, що він щось робив. А нинішній керівник не робить не тому, що він поганий, а через те, що йому не дають жодних повноважень. Рішення не приймаються безпосередньо на підприємстві. Пригадую, коли в прямому телеефірі, де обговорювалося це питання, представник мерії Остап Процик заявив, що на сьогоднішній момент це питання не є актуальним для міста. Потім це питання взагалі затихло. Зрозуміло, що депутати самостійно його вирішити не можуть, це можливо вирішити лише в тісній взаємодії з виконавчими структурами.
– А як щодо інших викликів, які стояли перед владою три роки тому?
– Про ситуацію з цвинтарями взагалі важко говорити. Якщо попередники Андрія Садового – Василь Куйбіда та Любомир Буняк, принаймні цікавилися, що можна зробити, то зараз таке враження, що цієї проблеми не існує. Людей скоро не буде, де ховати і це також за кілька років може стати дуже серйозною бідою для нашого міста.
Щодо Грибовицького сміттєзвалища теж була утворена конкурсна комісія, яка мала визначити інвестора з рекультивації. Різні фірми, як вітчизняні, так і закордонні подавали свої пропозиції на конкурс. Однак без жодних пояснень конкурс припинив свою роботу без логічного завершення.
Проте ключовою є проблема у житлово-комунальному господарстві. Як депутат я часто зустрічаюся, працюю з мешканцями, проводжу прийоми і бачу наскільки це питання болюче: проблеми є з дахами, з під’їздами, з внутрішньоквартальними дорогами, з відомчими будинками. Коштів на все це не вистачає. При цьому минулого року на премії чиновникам Львівської міської ради було виділено більше коштів, ніж на все житлово-комунальне господарство.
Крім того ця сфера завалена ще й у контексті кадрової політики. Чотири керівники були змінені впродовж трьох років. Взагалі кадрова політика у місті є дуже великою проблемою і вона стосується не тільки ЖКГ, а й загалом виконавчих органів міста.
Було звільнено багато фахових людей, які працювали впродовж тривалого часу. На сьогодні брак тих кваліфікованих кадрів відбивається на стані міської господарки.
На останній сесії депутати призначили на посаду заступника міського голови з питань містобудування та інфраструктури Володимира Шевчука. Особисто я про нього хорошої думки, але дуже сумніваюся, що йому вдасться щось покращити. Оскільки важливі питання, зокрема й ті, що стосуються кадрових призначень, вирішують не заступники мера, а міський голова зі своїм особистим психологом.
Звичайно, коли приходить нова команда, то вона має право пропонувати своїх людей. Але біда в тому, що ті, котрі прийшли на зміну старим кадрам, не здатні адекватно замінити попередників. Як пояснити логіку, коли на місце начальника управління інженерного господарства пана Онисковця, який пропрацював у сфері двадцять років і знає, де розташована кожна труба, призначається людина з Луцька, яка Львова взагалі не знає. Така ж ситуація і в інших підрозділах мерії.
– Тема, яка вже набила оскомину, але для Львова все ж є дуже важливою – підготовка до Євро 2012.
Якщо за попередні напрямки роботи можна ставити двійку, то стосовно Євро-2012 навіть одиницю нема за що ставити. Це нуль. На вимогу мера, депутати призначили заступника мера з питань Євро-2012, є у міськраді відповідний департамент, працює море людей, які отримують зарплату з міського бюджету, але визначити ефективність цієї роботи, крім того, що вони їздять на наради і проводять час від часу прес-конференції, я не можу.
– Цього року депутати прийняли рекордний бюджет розвитку у мільярд гривень, хоча було багато критики щодо його реальності. На сьогодні вже відомо конкретні цифри позик та кредитів, за рахунок яких наповнюватиметься львівська скарбниця?
– Скажу свою думку і на сьогодні така ж думка є у більшості депутатського корпусу. Хоча яким буде голосування, враховуючи вміння Андрія Садового натиснути на певні больові точки, прогнозувати не беруся. Можу гарантувати єдине: я за ці запозичення та кредити голосувати не буду.
Назву цифри. На сьогодні місто винне 450 мільйонів гривень, це за курсом 8 гривень за долар, який буде курс завтра, ніхто не знає. Ми записали бюджет розвитку 1 мільярд, однак на що мають іти ці кошти? Міський голова каже, що на дороги. Але чому саме на дороги маємо запозичити 50 млн євро (а це 500 млн грн.)? Чи хтось проаналізував основні потреби? Можливо краще скерувати гроші на вирішення проблеми теплопостачання, чи житлово-комунального господарства, чи енергозбереження. Ці питання є значно болючішими для львів’ян. І я це стверджую як мешканець цього міста, який також їздить на машині і відчуває стан львівських доріг. Але якщо ми будемо мати завтра Алчевськ, це значно більша біда. Має бути чітка програма дій, стратегічний план розвитку міста і маємо визначити пріоритети.
Наступне на що планує команда мера скерувати кошти з цього бюджету – будівництво стадіону. З цією метою у порядок денний сесії вже включали питання про випуск облігацій на 300 млн грн. з процентною ставкою 20% річних. Це означає, що ми за п’ять років маємо віддати 600 млн грн..
Підрахувавши ще кредит у 50 млн євро, а також додаючи відсотки та діючі борги, бачимо, що вже у 2012 році місто має заплатити тільки кредитних зобов’язань 350 млн грн. Яким чином місто може іти на такий крок, і що буде робити у 2010-2012 роках, коли борги треба буде віддавати?
Це не правильно і не по-господарськи. Якщо би це було питання приватного бізнесу, чи йшлося би про кошти мера – нема проблем. Ну постраждали б вони – це їх справа. Але в даному випадку може постраждати місто.
– Тобто, отримання позики є малоймовірним?
– Питання позик ми ще будемо обговорювати на сесіях. Думаю, коли йдеться про таку серйозну суму запозичень, то потрібно проводити місцеве опитування чи місцевий референдум. Тому що львів’яни повинні визначитися, чи згодні вони з такими речами. Бо складається враження, що прийшла команда, яка проведе всілякі оборудки й потім просто покине місто. Наступникам же доведеться займатиметься лише віддачею боргів. Нічого креативного і доброго вони зробити не зможуть.
Ще б не так страшно було брати кредити, якщо б за ці кошти щось зробили справді корисного для міста, але маю великі сумніви, враховуючи діяльність попередніх трьох років цієї команди.
– І все таки, на наступній сесії питання муніципальних облігацій знову розглядатиметься.
– До прикладу, випустимо зараз облігації на 300 млн грн., але стадіон має коштувати понад 1 мільярд. У Києві вже неодноразово висловлювалися про те, що грошей Львову з держбюджету чекати не варто. То де ми візьмемо ще гроші? Тобто 300 мільйонів ми фактично проїмо, адже місто Львів свої фінансові можливості вичерпає вже на підставі цього кредиту. Тому вважаю, що це рішення приймати зараз недоцільно.
– Невже фінансова потужність міста настільки мізерна?
– Я задавав питання на сесії, які місто Львів має активи – відповіді нема. Ніхто не знає, якими активами володіємо, чим можемо розпоряджатися. Ніхто не знає, скільки є вільної землі, ніхто не знає, на які кошти є майна, скільки вартують комунальні підприємства. А це першим ділом треба було прорахувати. Потрібно провести аналіз, хоча би попередній, які активи є ліквідні, які ні. Але цієї роботи ніхто не робить, а натомість намагаємося залізти у мільйонні борги.
Що таке Євро-2012, якщо подивитися з економічної точки зору? У Львові буде проведено два матчі, буде близько 70 тисяч гостей. Проведуть ці матчі, а потім місто має мільярд віддавати. Це 5 років роботи. При нинішньому бюджеті п’ять років місто має продавати землю, нічого не будуючи – ні шкіл, ні садочків, ні доріг, відповідаючи за чиїсь помилки.
– Пригадується, у 2007 році говорили про Євро-2012, як про надзвичайний шанс для Львова, про місто-мрію європейського зразка.
– Якщо розглядати Євро-2012 як проект комерційний, як можливість, щоб місто могло заробити, отримати економічну вигоду, то так. Можна говорити про шанси. Та, коли йдеться про такі борги, то в мене виникають сумніви, чи потрібне свято таким коштом. Пригадайте, коли у 2001 році приїжджав Папа римський Іван Павло ІІ. Було близько мільйона туристів. Тобто, Львів має досвід прийняття великої кількості туристів. Вони приїхали на зустріч, побули, але що помінялося?
Якщо б був інвестиційний конкурс, були б інвестори, котрі готові працювати, звичайно, тоді б місто виграло. До нас приїжджали італійці, хорвати, іспанці, котрі готові були працювати не за фінансовий ресурс, а за певні активи. В чому позитив? По-перше, відпадає у міста необхідність пошуку, кому ці активи продати. По-друге, ми точно знаємо, що виділивши певну кількість гектарів землі, більше ні копійки не дамо. Інвестор будує стадіон і сам експлуатує. І це його проблема. Він бере землю, на якій крім стадіону ще будує готель, торговий центр, де ще й людей буде працевлаштовано.
Але ж у такому випадку, де інтерес для чиновників? Чиновнику набагато легше розпоряджатися бюджетними коштами. Тому що бізнесмен коштами розпоряджається і заробляє, а чиновник їх освоює. Це основна різниця.
– На що розраховує нинішня команда з Ратуші, коли й надалі не втомлюється втовкмачувати про великий шанс і про успішне закладання фундаменту майбутнього стадіону?
– Мені важко пояснити. Я ходив не раз на наради до міського голови і неодноразово поставало питання: поясніть логіку дій. І щодо «Альпіни» просили депутати, поясніть, що ви робите. У відповідь йшли фрази на кшталт: «Що ми будемо про Євро говорити, дивіться, яка погода, сонечко світить. Не переживайте все буде добре». Таким чином відбувається спілкування.
І взагалі щодо шансів, коли пан Садовий прийшов на посаду міського голови були великі сподівання. Адже чоловік не бідний, молодий, з певними амбіціями. Думали, що покаже куди місто має розвиватися. Але зараз складно зрозуміти чим ця команда займається три роки у Львові. Назвіть хоча б один інвестиційний проект, який у Львові був реалізований. От всі критикували Буняка і його було за що критикувати. Але проблема водопостачання зрушилася з місця. Земля з аукціону почала продаватися, реальна вартість землі зросла у 10-20 разів. І Буняк може сказати: «Я це зробив». На що показуватиме ця команда? Що вона зробила – невідомо.
З містом чинять так, як в анекдоті про мавпу, коли вона бавиться з гранатою. До мавпи підходять і кажуть: «Мавпо, що ти робиш, вона ж вибухне». А вона відповідає: «Мені все одно, в мене ще одна є». Власне, сьогоднішній стиль управління містом нагадує мені цей анекдот.
– Попри Вашу критику, у діючого мера й досі високий рейтинг підтримки серед львів’ян.
– Передусім це пов’язано з тим, що ніхто не декларував чітко і публічно про готовність йти на вибори мера. Це буде під час виборчої кампанії. Ну і звісно дається взнаки відмінна робота прес-служби мерії.
Два роки тому цей піар давав високі результати, люди не усвідомлювали, що насправді відбувається, вони приходили на прийоми і говорили, що це не винна влада, а винен ЖЕК. Це не винен Садовий, а управління, дорожні служби. Та рік тому ця тенденція почала змінюватися. Тобто будь-які рейтинги можна намалювати, але все покаже виборча кампанія. Я переконаний, що львів’яни так більше не помиляться.
– Які заходи зараз варто здійснювати владі, аби мінімізувати львів’янам удар економічної кризи?
– Я скажу, що передусім влада не мала би робити. По-перше, не чинити перепон людям. Передусім йдеться про тих, хто працює у малих архітектурних формах, а там зайнято близько 10 тисяч людей. Це львів’яни, які не йдуть зараз на біржі, до влади, з проханням по допомогу, а працюють, заробляють, плюс сплачують податки у міський бюджет. Другий аспект – таксисти, які також заважають владі. І неодноразово звучали заяви, що з п’яти тисяч таксистів має залишитися дві. А куди ж дінемо ще три тисячі? Не можна зараз ризикувати робочими місцями.
Окрім того, скеровуючи бюджетні кошти на виконання тих чи інших робіт, ми повинні виписати такі тендерні правила, аби вигравали наші місцеві фірми, де львівське керівництво, де львівські працівники. Лише у таких можливостях я бачу підтримку від влади.
Наступне. Місто повинно запропонувати цікаві інвестиційні проекти. Тобто, місто має просити інвестора йти сюди, пропонувати. Вважаю, що можна знайти можливості в законодавстві, яким чином пропонувати і земельні ділянки, і комунальну власність. І пропонуючи цікаві об’єкти, віддавати їх навіть за символічну ціну, але відслідковувати, щоб інвестор чітко виконував інвестиційні, соціальні зобов’язання. І коли він забезпечить роботою двісті осіб чи тисячу, то безумовно на такі проекти треба йти.
Однак, найголовніше – підприємцям не заважати. Не створювати їм серйозних проблем. На зразок того, що у нас творилося впродовж п’яти місяців, коли на сесіях просто не розглядалися питання про виділення земельних ділянок і про виділення майна людям. Це не є правильно. Підприємці за цей час могли чимало встигнути вже зробити, започаткувати бізнес, і вже би платили відрахування в міську казну.
– Чи можливо підрахувати втрати, скільки приблизно недоотримав Львів за таке пригальмування?
– Звичайно, це важко підрахувати. Не хочу бути популістом, ми не знаємо, що саме заплановано кожним підприємцем робити на тій чи іншій земельній ділянці. Але очевидно, що це втрати, які відображаються цифрою з шістьма нулями, у гривнях принаймні.
Минулого року депутати дискутували з першим заступником мера Олегом Синюткою про продаж землі з аукціону. Він переконував, що не потрібно цього робити, бо земля в ціні зростає. В результаті міський бюджет недоотримав, коли були найоптимальніші ціни. Час показав, що ми були праві.
– Синютка принаймні визнав, що помилявся?
– Ми про це запитували. Я, зокрема, питав не лише у Синютки, але й у Садового. На що міська влада сказала: ви знаєте, ми справді помилялися. Я тоді задав питання, а хто ж буде нести відповідальність за вашу помилку. Якщо справді помилися, то публічно визнайте і хай прийде інша команда, яка не буде помилятися. Якщо б так помилився мер Нью-Йорка, чи мер Парижа, чи мер будь-якого іншого розвинутого міста, то переконаний, що вони вже б подали у відставку й вибачилися за ті речі.
– Останнім часом Ваше прізвище неодноразово виринало в контексті майбутніх виборів міського голови. Ви особисто розглядаєте можливість поборотися за крісло мера?
– Справді, до мене зверталися представники з різних політичних і бізнесових середовищ з певними пропозиціями. Але на сьогодні остаточного рішення для себе ще не прийняв. Адже справа тут не просто в посаді. Передусім треба усвідомити одну річ. Аби ефективно управляти містом після кількох років дикого популізму, у Ратушу має прийти не котрась окрема людина на головну посаду, а команда фахівців. При чому ідеально, коли ця команда буде представляти різні середовища, аби максимально задовільнити виклики львівської громади.
– А як щодо Вашої команди, адже часто, відповідаючи на запитання, вживаєте «ми»?
– Є команда фахових людей – це директори шкіл, медики, представники творчої та науково-технічної інтелігенції, діючі депутати міської та обласної рад. Активні, успішні люди, які мають авторитет і досвід у різних сферах, об’єдналися у громадську організацію „Спільнота”, яка ставить перед собою завдання – змінити місто на краще.
Чому виникла така ідея? Пригадую, коли був депутатом-мажоритарником, то мешканці мали всі мої телефони, ми контактували. Після зміни виборчої системи люди стали дуже відірваними від влади. «Спільнота» намагається цю ситуацію виправити, наблизити владу до кожної конкретної людини.
Марія Савка, «Львівський портал»