Пам`ятник розбрату

Поляки насаджують перекручену історію на теренах Львівщини

Наближається 65-а річниця вшанування загиблих польських жителів села Гута Пеняцька, що на Бродівщині. Коли чотири роки тому польська громадськість відкривала пам`ятний хрест на місці спаленого села, її представники не сильно церемонилися з історичними фактами. У знищенні мирного польського поселення звинуватили українців, а саме військових із формування СС "Галичина". Про німецьку поліцію, яка спаленням села помстилася за вбитих солдат, згадано не було. Добросусідські відносини між Україною і Польщею вже не вперше випробовує на міцність провокативне перекручування фактів спільної історії. Чого очікувати від польської сторони на церемонії вшанування, яка відбудеться 28 лютого? Невже спільні сторінки драматичної історії так ніколи й не дозволять налагодити справжні партнерські відносини? Чи, можливо, хтось зацікавлений у тому, щоб такого і не сталося?

Західна Україна… Друга Світова війна… Галицький край розділений між кількома ворогуючими сторонами: німецькі солдати, польська Армія Крайова, червоноармійці. УПА. Земля стогнала від вогню і куль, а населення від баталій ворогуючих сторін. Змінювалися командування, уніформи, порядки – і збільшувалася кількість жертв.

Чи можна звинуватити фашистів тільки у вбивстві мирних жителів? Чи можна сказати, що лише поляки несли найбільшу агресію проти українського населення? І хіба можна списати усіх жертв польського брата на УПА.

Шукати вбивць чи винних, напевне, зараз справа марна і не потрібна, адже у той неспокійний час кожен мав правду на своєму боці. Ім`я цій правді – людське життя.

З ініціативи управління з питань внутрішньої політики ЛОДА та за підтримки представників Інституту українознавства ім. Крип`якевича, громадських товариств "Надсяння" та "Холмщина" у середині лютого було проведено круглий стіл для вшанування 65-ї річниці трагедії Гути Пеняцької. Гута Пеняцька – польське село, що існувало на Бродівщині до 1944 року. Під час напружених воєнних акцій та операцій між польською армією, німецькими окупантами, радянськими диверсійними групами та упівцями, 28 лютого село було спалене вщент. Згоріло 172 двори, а кількість людських жертв, за різними даними, коливається від 500 до 1000, здебільшого це були діти, жінки та старі люди. Поляки пам`ятають цю трагедію і ще 2005 року встановили пам`ятний хрест на місці спаленої Гути Пеняцької. Тоді, після ейфорії Помаранчевої революції, ніхто з українських можновладців не звернув увагу на те, що польські побратими сильно перекрутили історичні факти, щоб знайти винного у спаленні села. "14 дивізія "Галичина" і декілька українських націоналістів" – от хто, на думку офіційних представників Польщі, спалив невинних польських селян. Велика політика чи безжальна історія? Що керувало поляками у їхніх промовах чотири роки тому і чи не повториться ця історія на відзначенні річниці?

Село стратегічного значення

Полонізація Галичини Польщею у 1930-х роках викликала у місцевого населення хвилю масового невдоволення. Українці просто не витримували знущання з боку польського уряду, а політика "пацифікації" жорстоким смерчем пройшлася українськими містами і селами. Колоністи викликали тільки ненависть у свідомої частини українського населення, напруження зростало. Відступаючи перед натиском німецьких військ, поляки жахливо розплачувалися з українцями. Були спалені цілі села на Стрийщині і Миколаївщині.

На початку Другої світової війни, коли польська армія крайова опинилася між двома ворогуючими сторонами – фашистською та більшовицькими силами – військове командування Польщі віддало наказ розташувати залишки польської армії у польских населених пунктах. Таким стратегічно вигідним пунктом була й Гута Пеняцька.

У цей час, коли фронт між фашистською Німеччиною і більшовицьким СРСР пролягав десь на східних землях України, тут, на Галичині, що перебувала під окупацією гітлерівців, по лісах снували польські бойовики і їхні союзники – більшовицькі партизани. Історик Інституту українознавства, автор кількох монографій про дивізію СС "Галичина", учений, який працював із десятками документів у різних університетах та архівах світ, Андрій Боляновський, наполягає на тому, що міф про спалення Гути Пеняцької українцями треба розвіювати. Насправді на той час тут не діяв жоден із підрозділів дивізії СС "Галичина". З місцевого ж населення були набрані добровольці, але лише в лави наглядової німецької поліції. У той же час активно діяла більшовицька партизанка, у загонах яких часто можна було зустріти й елементи з кримінальним минулим. Командир одного з таких підрозділів визнав, що часто вони діяли так, аби спровокувати інцидент між українцями і німцями. Як осередок польсько-більшовицьких сил у лютому 1944 року Гуту Пеняцьку спалили німецькі каральні загони. За твердженнями єврейських джерел: "село оточили німці, облили бензином і спалили разом із населенням". Це ж підтверджують і спогади про ті події більшовицького партизана Крутікова: "Фашистські війська оточили Гуту Пеняцьку, загнали населення до костелу і на плац біля нього. На очах у всіх облили бензином і спалили отця Казимира Войцеховського, далі жорстоко розправилися з іншими жителями села". Особливу увагу А. Бо-яновський приділив польським документам, які теж підтверджують, що Гуту Пеняцьку спалили німці. Вони свідчать, що через село їхав невеликий загін, жителі Гути Пеняцької, подумавши, що це більшовики, "привітали" їх із карабінів. Так загинуло 6-8 німців. Німецька поліція такого не дарувала: було знищено ціле село.

В очікуванні річниці

Як наголосили присутні на круглому столі, історики завжди дійдуть істини, а політикам не варто використовувати спірні моменти історії. Таки правда, і українські, і польські науковці сходяться на тому, що спалили Гуту Пеняцьку саме німецькі каральні загони, а вже ніяк не "бандерівці". Чому ж тоді на відкритті пам`ятника жертвам Гути Пеняцької 21 жовтня 2005 року посол та консул Республіки Польща Вєслав Осуховський неодноразово зазначили, що село та його жителів знищили відділи УД "Галичина" та частини УПА? Тобто, у цьому випадку відповідальність за трагедію 65-річної давнини повинні взяти на себе українці?

Про те, що накази на спалення і самі безчинства здійснювали німці, наші добрі сусіди не згадали. Звичайно, хороші стосунки з економічно сильною Німеччиною набагато важливіші, ніж з Україною. Куди ж дивилася наша влада? По-перше, українських можновладців майже не було на відкритті пам`ятника, а по-друге, псувати відносини з братньою Польщею, яка є головним лобістом України у Євросоюзі. теж не годиться. Що ж тоді залишається, мовчки погоджуватися на тавро вбивць?

Ігор Клим, голова Бродівської районної ради, запевнив присутніх круглого столу, що повторитися історії майже чотирирічної давнини вони не дозволять. "Поляки не повинні писати свій історичний сценарій на нашій території. Ми мовчати не будемо, а історична справедливість повинна відновитися".

Попереду річниця. І на святкуванні чекають багато гостей: як посадовців, так і радикально налаштованих поляків. Щоб забезпечити нормальне проведення церемонії, учасники круглого столу склали звернення до громадськості щодо вшанування річниці спалення Гути Пеняцької. Отож, українська сторона підтримує ініціативу польської сторони щодо вшанування пам`яті загиблих мирних жителів і братиме безпосередню участь у складенні спільного сценарію урочистостей, які пройдуть 28 лютого 2009 року на Бродівщині. Учасники зустрічі наголосили, що будь-які політичні спекуляції, з чиєї б сторони вони не відбувалися, будуть засуджені. Неприпустимим є видавати за істину ті припущення, які не підтверджують історичні джерела. Українці закликають віддати шану всім безневинним жертвам локальних конфліктів, що мали місце на Львівщині в часи Другої світової війни. Також висунуто прохання польській стороні у майбутньому, заради толерантного ставлення до усіх жертв минулих воєн, узгоджувати сценарії будь-яких заходів, що відбуватимуться на території Львівщини, з українською стороною.

Пропозиції складено, триває підготовка до урочистостей, залишається лише дочекатися самої церемонії. Стає цікаво, чи зазвучить на новий лад пісня українсько-польської історії? Яких промов чекати від добрих західних сусідів? І кому вигідно зображати українську сторону саме в такій історичній перспективі? Питання були і залишаються відкритими. Поки що. А тим часом українці повинні навчити сусідів поважати себе і свою історичну жертву, яка була не менш кількісною, і не менш драматичнішою, ніж польська.

Галина ЧОП