Cтаре — добре забуте нове

Секонд-хенд незнищенний, або Улюблена розвага львів’ян

У сучасному Львові торгівлю вживаними речами вважають одним із найбільш прибуткових бізнесів. Кількість базарчиків, магазинів і просто кіосків такого одягу вже давно перевалила за сотню. Загалом спектр присутності цього товару необмежений. Від дитячих костюмчиків і сарафанчиків і до вечірніх суконь і сумок. Окрім того, від торгівлі оптом із розкладачок секонд-хенд поступово перемістився в магазини.

Трохи історії

Продаж вживаних речей у Європі й Америці практикують уже понад 80 років. Проте в Україні він став популярним лише

10 років тому, прийшовши із Західної Європи. Майже в усіх європейських країнах біля будинків стоять спеціальні баки, в які люди викидають пакунки з непотрібним одягом, взуттям, предметами побуту. До таких клунків потрапляють і речі, які вже використовували, і абсолютно нові (якщо власника, скажімо, не задовольняє розмір або модель вийшла з моди). Такі речі збирають спеці­альні заводи, на яких їх переробляють, сортують, а потім продають. Речі, які вже геть зовсім не можна продати, передають різним гуманітарним організаціям. Основними імпортерами ношеного товару є країни Африки, Південної Америки — вони поглинають левову частку всього секонд-хенду (80%).

У найбільш розвинених країнах світу (Швейцарія, Нідерланди, США) понад півстоліття функціонують магазини товарів „другого вжитку”. Секонд-хенд купують, здебільшого, представники середнього класу, які прагнуть урізноманітнити свій гардероб. На Заході індустрія з переробки та продажу непотрібних речей на такому ж рівні, що й виробництво нових товарів. Прибуток від таких „оборудок” часто навіть перевищує дохід від продажу нових речей. Окрім того, такі магазини стали улюбленим місцем екстравагантних шукачів пригод.

Секонд-хенд у місті

Перші торгові точки з продажу ношеного одягу та взуття з’явилися в Україні приблизно 7 — 8 років тому. Спочатку люди обминали цей незвичний товар, та за кілька років звикли до „дешевого одягу з Європи та Америки”. Тепер він життєво необхідний для більшості мешканців міста.

Проте, за даними статистики й оцінками провідних експертів, в Україну постачають секонд-хенд, здебільшого, середньої та нижче середньої якості. Цьому є два пояснення: перше — кращі речі розбирають споживачі країни-виробника, друге — низька платоспроможність українців. Лише у 2002 році, тобто тоді, коли секонд як мережа почав лише розвиватися, за даними офіційної статистики, в Україну завезли цього добра на суму близько 24 млн доларів. А тепер 30% громадян країни одягаються виключно у секонд-хенді. До того ж не всі речі користуються однаковим попитом у споживачів: найбільш популярні продаж одягу (90%) та взуття (10%).

Директор магазину „Дешеве взуття з Європи” Орися Задорецька розповідає, що їхній магазин пропонує виключно взуття. Ця робота має свої плюси й мінуси, адже якщо до вживаного одягу львів’яни вже звикли, то до взуття ставляться із обережністю, насамперед через гігієнічні проблеми (за кордоном взуття дезінфікують парою), та цього для взуття недостатньо, як стверджують санітарні лікарі. Проте на брак відвідувачів працівники магазину не скаржаться, бо, за їхніми словами, де ви знайдете ще один такий магазин із взуттям? Адже більшість магазинів цього типу не працює зі взуттям, або ж має його зовсім мало, щоб на цьому заробити гроші. Крім того, цей магазин зовнішньо нічим не відрізняється від звичайних. Взуття тут розкладене на поличках, на кожній парі вказано розмір. „Така тактика приносить користь”, — усміхається пані Орися.

Продавець-консультант секонд-хенду „Процик Г.С.” пан Михайло розповів, що товари вони привозять із Англії та Італії. Із цими країнами Європи співпрацювати вигідно, є менше сумнівів, що тебе обдурять і постачатимуть лише ганчір’я. Цей магазин працює вже півроку. Аби розпочати цей бізнес, не потрібно значних капіталовкладень. Створене власником приватне підприємство не має мережі власних магазинів, як інші секонд-хендівські „супермаркети”. Також власник самостійно домовляється із закордонними заводами вживаного одягу про купівлю товару (більшість львівських магазинів-секондів, за словами пана Михайла, співпрацюють із українськими гуртівнями, які самостійно перевозять товар через кордон, а потім перепродують його підприємцям). Перетин кордону — нелегка справа, адже на такий товар потрібно не лише правильно оформити, а й мати документи про перевірку одягу на дезінфекцію, без них товар конфіскують.

До магазину „Планета секонд-хенд” вишиковуються довжелезні черги. Тут чи не найбільший у місті вибір вживаного одягу та гнучка система знижок. Старший консультант „Планети секонд-хенд” пані Марія розповіла, що товари вони замовляють, здебільшого, з Англії. Проте вони співпрацюють не безпосередньо із продавцями вжитого одягу, а із спеціальними гуртівнями, яких на території України чи Польщі багато. Через це націнки на товари у перший день піднімають на 20 — 30%. А речі, які є досить новими, модними, фірмовими продають окремо — це їхній відділ ексклюзивних товарів. Ціни тут зазвичай удвічі вищі, ніж загальна ціна, їх не знижують упродовж тижня. „Ці речі є дуже популярні не залежно від того, скільки вони коштують. Блузочку оцінюють у 80 — 100 гривень, і її хапають „з руками і ногами”. Проте більшість товарів все ж таки є традиційними. Знайти якусь хорошу річ у пресованих ящиках — важко, а дві — майже нереально”, — розповідає пані Марія. Саме ці „ексклюзивні” речі покривають збитки від звичного ганчір’я, яке є завжди.

Найбільший вибір речей є у п’ятницю, коли завозять товар. Ціна за 1 кг одягу тоді коштуватиме 39 грн. Із кожним наступним днем ціна зменшуватиметься, адже і вибір буде меншим. Уже в четвер, напередодні нового завозу, кілограм пропонуватимуть за чотири гривні. „Ця система знижок дуже дієва. Багато людей приходять в останній день перед оновленням, вони вміють знайти тут щось своє. Та якщо товар не купили, його переоцінюватимуть доти, доки речі не коштуватимуть копійки. Тоді їх віддають у різні притулки”, — розповідає пані Марія.

За словами директора одного із магазинів „Планети секонд-хенд” Андріани Шупар, у місті — 12 торгових точок їхньої мережі, в області — 10. Проте оновлення товару у цих магазинах відбувається у різні дні, для зручності і продавців (адже товари пересортовують і розподіляють між магазинами), і покупців. Працівники санепідемстанції навідуються у магазин, аби перевірити стан речей, досить часто. Про те, що одяг дезінфікований, свідчать спеціальні папірці. Проте на кожний новий товар потрібно мати новий документ про хімічну обробку, розповідає пані Андріана.

Торгівля секондом процвітає, і причиною цього є не лише високі націнки на товари приватних підприємців і виробників, а низький прожитковий рівень і платоспроможність населення, велика прірва між багатими і малозабезпеченими. Отже, діє закон ринку: покупець вибирає між тим, що хоче купити, і тим, що може собі дозволити.

Проте вкупі з успіхом бізнесу секонд-хенд приніс „головний біль” багатьом психологам країни. Адже є багато людей, які й сьогодні вважають вживаний одяг непотрібним ганчір’ям. Саме усвідомлення того, що ти носиш чиїсь обноски так чи інакше впливає на психіку, розвиває у людині комплекс другосортності. Цей аргумент є одним із основних для противників секонду.

Розповідає психолог Юлія Медунська: „Не можна однозначно сказати, як впливає одяг із секонд-хенду на людину. Хтось ставиться до цих речей, як до обновок, а для інших думка вдягатися у чуже є нестерпною і призводить до різноманітних психічних зривів. Проте не можна стверджувати, що люди, які гидливо ставляться до чужого одягу, поводяться ненормовано. Та й у прихильників вживаного одягу не виникає ніякої залежності, купівля цих речей аж ніяк не змінює їхню психіку й, тим більше, не заганяє у комплекс другосортності. Загалом секонд-хенд викликав неоднозначні емоції у людей кілька років тому, проте тепер він став масовим явищем, таким, як супермаркети”.