Іноді люди в білих халатах — остання надія простих смертних. Із ними асоціюють свій порятунок, у них вірять, як у богів, від них очікують допомоги і звільнення від мук. З іншого боку, саме лікарів часто звинувачують у відсутності людяності. Аби поскаржитися на байдужість лікарів, у „Ратушу” звернулася львів’янка Катерина Борцова.
57-річний львів’янин Олег Борцов помер увечері у неділю, 3 лютого. В довідці про смерть зазначено: від постінфарктного кардіосклерозу. Його не врятували працівники карети швидкої допомоги, яка приїжджала до нього додому того ж дня аж двічі. Пані Катерина стверджує: усе через байдужість медиків.
„У неділю вранці моєму чоловікові стало погано, — тремтячим голосом розпочинає пані Катерина. — Він хворів на цукровий діабет, а нещодавно лікувався в лікарні на Ужгородській від гангрени нижніх кінцівок. Тільки та гангрена не була мокрою, не надавалася до хірургічного втручання. Близько 12.00 у неділю ми викликали швидку допомогу з підстанції № 4 з лікарем Лесею Палій. Медики подивилися на мого чоловіка і сказали: „У нього кінцівки хворі, не відомо чи реанімація прийме пацієнта з такими ногами, а на Ужгородській реанімації нема. Підійдіть у медінститут, може, самі домовитеся”. Пані Катерина з зятем ходили в медінститут, зверталися до судинного хірурга і до лікарів з реанімації, але їм відмовили. Коли вони повернулися, розповідає пані Катерина, швидка вже поїхала. Вдома була донька, сказала, що порадили дати хворому чаю і йогурт. „Близько 17.00 ми викликали швидку вдруге, — продовжує пані Катерина. — Приїхала та сама бригада. Нам сказали: ви ж відмовилися від госпіталізації. Я перепитала у доньки, чи вона відмовлялася, поки ми були в медінституті, вона заперечила”. Зрештою хворого таки відвезли в лікарню на Топольну і повезли на кардіограму. І там хворий помер. „Його відправили в морг, навіть не встигли зареєструвати, — бідкається дружина покійного. — Біда в тому, що наші медики стали такими черствими і байдужими, що далі нікуди”.
Коли „Ратуша” звернулася за поясненнями до лікаря швидкої допомоги Лесі Палій, та виявилася вельми подивованою: „Я думала, вони мені подяку хочуть висловити, а тут навпаки. Ну приїжджайте, поговоримо”. Пані Леся викроїла зі свого насиченого робочого графіку 10 хвилин для преси і розповіла своє бачення ситуації безпосередньо на станції швидкої допомоги у перерві між двома викликами. „Це був хворий у критичному стані, — пояснила пані Леся. — У нього — гангрена стоп. Таким хворим надають амбулаторне лікування або госпіталізують планово за місцем проживання. Я запитала у членів сім’ї, як вони до такого стану допустили, адже швидку викликали фактично тоді, коли хворий помирав. Він попередньо лікувався у першій лікарні від гангрени, але не до кінця, зараження з пальця перейшло на стопу, а потім — на другу. Я поцікавилася, чому вони не ампутували пальця, адже чітко спостерігається погіршення стану. На що мені відповіли: лікар запевняв, що палець відпаде сам. Звісно, я була шокована. Ми виміряли артеріальний тиск, він був дуже низьким. Упав цукор. Ми поставили крапельницю, трохи підняли тиск”. Як стверджує пані Леся, вона попереджала родичів хворого, що він у критичному стані, і вести його кудись — дуже складно, тим паче у вихідний день. Адже це захворювання було не раптовим, наголошує лікар, а погіршенням стану хронічного хворого. Таких пацієнтів, за поясненнями Лесі Палій, госпіталізують у лікарню на Ужгородській. „Оскільки був вихідний, — продовжує лікар, — я зателефонувала в реанімацію обласної лікарні, що в медінституті, і в деталях описала стан хворого. Лікарі не захотіли брати такого важкохворого, адже він фактично був приреченим, а ще одна смерть їм ні до чого”. Тоді пані Леся порадила родичам спробувати домовитися особисто і пообіцяла допомогти перевезти хворого в разі потреби. Як пригадує лікар швидкої, під час першого виклику медики провели з хворим понад дві години. „Коли ми приїхали вдруге, — продовжує Леся Палій, — хворому було вже геть зовсім зле. Я попередила родичів, що він помирає. Я думаю, від інтоксикації внаслідок гангрени. Знаєте, його діти сказали мені: лікарю, ми не хочемо, щоб він дома вмирав, везіть хоч кудись”.
Хворого привезли на станцію швидкої, що на Топольній. Леся Палій рекомендувала розпочати з реанімації, але тамтешні лікарі повезли пацієнта на кардіограму. Там він помер навіть не зареєстрованим…
Ірина Юзик, "Ратуша"