Війна між Ющенком і Тимошенко відкладається на потім. Триває легкий спаринг
Усе частіше президент Віктор Ющенко та прем’єр Юлія Тимошенко демонструють, що їх поодинокі протистояння – не випадкові розбіжності у поглядах двох людей, а системна конкуренція між двома вертикалями влади. При чому, у кожного стратегія інша: один нападає, а другий… не відбивається. Із кожним днем таке дивне протистояння стає відвертішим і водночас безглуздішим. Цей процес може тривати, доки одна з вертикалей влади не прогнеться перед натиском іншої.
Минулого тижня Юлія Тимошенко усунула голову Фонду держмайна України Валентину Семенюк та її заступників від виконання обов’язків. Наступного дня Ющенко повернув Семенюк на посаду, а найближчий соратник Тимошенко Олександр Турчинов навіть сказав, що так президент нібито допомагає їм здійснювати владу.
Вже цього вівторка президент Ющенко відбув до Москви, де без участі глави Кабміну та всупереч її планам, по-своєму владнав газове питання зі своїм російським колегою. Для „енергетичної принцеси” України Юлії Тимошенко це стало відкритим ляпасом. Хоча вона каже, що все нормально – документи, мовляв, підписувати будемо разом.
Загалом, відсутність адекватної реакції прем’єр-міністра на подібні кроки президента щонайменше дивують. А якщо більше, то вони викликають низку питань, у тому числі риторичних. Наприклад, чому Тимошенко не відповість Ющенку, як вона це вміє або скільки вона буде це терпіти? Тут доречно згадати приказку про людину, на яку плюють, а вона каже, що це дощ іде…
А дощ цей накрапає на прем’єрське крісло ще з того часу, як на нього сіла Юлія Тимошенко. От найяскравіші приклади цієї негоди.
Місяць тому, 16 січня, Кабінет Міністрів України затвердив на своєму засіданні першочерговий список державних об’єктів приватизації на 2008 рік. Наступного ж дня президент Ющенко привселюдно вимагав від прем’єра скасувати урядове рішення та узгодити цей список із ним, тобто з Ющенком. Відповідні заяви президент розповсюдив через засоби масової інформації та свій офіційний сайт. Глава держави назвав це урядове рішення поспішним і запропонував спочатку прийняти закон „Про Державну програму приватизації”. Цей документ нібито мав врегулювати приватизаційний процес у державі та зробити його прозорішим. До слова, скандальні продажі підприємств, таких як Луганський тепловозобудівний завод, „Укртелеком” успішно відбувалися минулого року, тобто за часів прем’єрства Віктора Януковича.
27 січня в інтерв’ю „1+1” Віктор Ющенко висловив думку, що прем’єр-міністр нібито роздає державні обленерго приватним структурам в обмін на голоси у Верховній Раді. Факт не доведений, проте жирну пляму на репутації Тимошенко президент забезпечив. Важко уявити, щоб зараз Юлія Тимошенко дозволила собі щось подібне бовкнути проти Ющенка.
Варто також згадати про перманентне перехоплення Секретаріатом Президента урядових ініціатив, надання постійних доручень, розповсюдження звинувачень, критики. Не зважаючи на те, що в потоці цієї критики є вдалі, своєчасні стратегічні зауваження, ця критика частіше виглядає знервованою та необґрунтованою. Це можна частково пояснити тим, що президент непомітно для себе втрачає контроль над коаліцією та зазнає тиску з боку свого оточення. Але це тема для окремої повноцінної публікації.
„Сьогодні конкуренція між Секретаріатом Президента та особисто Юлією Тимошенко продовжує загострюватися, – підкреслює в інтерв’ю «Погляду» політолог, директор Центу соціальних досліджень „Софія” Андрій Єрмолаєв. – Можна сказати, що вона переходить з фази кадрових рішень, різного трактування окремих проблем до системних розбіжностей тлумачення фінансово-кредитної політики, пріоритетів приватизації, різних орієнтирів в економічній царині”. Тут можна повністю погодитися з експертом, адже нині розбіжності між Ющенком і Тимошенко стали настільки серйозні, наскільки неможливе їх вирішення одним потиском руки. Різні економічні та ідеологічні платформи у поглядах державних керманичів з кожним днем усе сильніше наштовхуються одна на одну. Цей процес може тривати доти, доки сторони не вирішать, що пора переходити у відкрите протистояння. Втім, відвертої конфронтації варто очікувати не раніше, ніж за рік. Адже попри заяви різних політичних фронтів про готовність до «чергових позачергових» виборів, навряд чи вони прагнуть переобиратися знову вже сьогодні. Доказ тому – тимчасове перемир’я між парламентськими фракціями у вівторок у сесійному залі. Депутати приймали закони недовго (протягом години-двох), проте їхня робота відтягнула у часі загрозу дострокових виборів. Нагадаємо, за законом, якщо Верховна Рада не збирається на засідання протягом місяця, президент має право розпустити парламент і призначити нові вибори.
Для Юлії Тимошенко зараз надзвичайно важливо серйозно підготуватися до наступних виборів, внести свою частку конституційної реформи. Іншими словами, робити все можливе, щоби на дострокових парламентських виборах отримати своїм блоком більшість. Якщо їй це вдасться, вона отримає серйозний плацдарм для наступних перемог. Не можна сказати, що президентові подобається така перспектива, однак цей варіант для нього є більш контрольований, аніж відхід Тимошенко в опозицію вже цьогоріч.
„Мистецтво політики – вибирати час і місце, коли конкуренція переходить у протистояння, – вважає Андрій Єрмолаєв. – Поки що Тимошенко буде, так би мовити, стримано реагувати на президента. Можливо, тому що прем’єр надзвичайно цінує свій вплив на коаліцію, і вона робитиме все, щоб вберегти цілісність коаліції, а у випадку погіршення стосунків з президентом – забезпечити максимальну підтримку своєї політики, своєї позиції у більшості”. Разом з тим політолог відзначає, що таку конкуренцію між Ющенком та Тимошенко рано називати протистоянням. „Тут, швидше за все йдеться про загострену конкуренцію, – підсумовує він, – і ця конкуренція ще не призводить до відкритого розколу. А не призводить насамперед тому, що зараз ні Ющенку, ні Тимошенко не вигідна відкрита політична конфронтація. Бо за таких обставин одному з політиків доведеться залишати посаду і вести вже боротьбу на перемогу».
Юлія БАСЕНКО, „Новий Погляд”