Столиці нашої країни щастить: щойно в січні завершили експонувати виставку нових творів видатного художника, генія Івана Марчука, як минулого тижня в галереї “Мистецький арсенал” відкрили експозицію “Ранній Марчук”. “Бо багато хто вже забув, з чого починався той Марчук”, — жартує художник. А в березні у галереї “Триптих” — ще одна виставка майстра.
Минулого тижня маляр побував у Львові — місті, у якому він свого часу навчався, яке добре знає і яким завжди любив гуляти і насолоджуватися його архітектурою. Однак нині вигляд міста засмучує художника: “У Львові добре хіба що в підземеллях”. Приїхавши на день до нашого міста, митець відвідав кілька виставкових залів. У “Зеленій канапі” саме формували виставку “Приборкання Ероса”. Коли Іван Марчук зайшов у галерею разом із львівським художником Петром Гулином, молоді митці між собою перемовилися: “Хтось дуже знайомий… Це Марчук?.. Це Марчук!”. Художник оглянув виставку, придбав мистецький журнал, поспілкувався з колегами, роздав автографи…
Наразі митець, що входить до списку ста геніїв сучасності, не має охоти привезти свої твори до Львова, хоча хто зна, може, хтось його таки цим спокусить…
— Мені дуже цікава творчість сучасних українських художників. Коли був у Львові, відвідав виставку Петра Гулина. Він працює в одному стилі, але він такий “маніпулятор”, такий “композитор”, так уміє зіставляти композицію і формально, і кольорово, що картини виглядають дуже модерново, добре дивляться в інтер’єрі. У Львові є дуже файні митці, Медвідь, Бокотей — він колись був дуже добрий у кераміці, на його місце прийшов Петрук, який тепер на Шевченківську премію балотується. Я вийшов із Шевченківського комітету, але вже сказали, що йому премії не дадуть. Бо там є свої замовлення. Там так усе несправедливо робиться, що це не для мене. Я наскільки принциповий і чистий, що коли бачу це гендлярство, то не витримую, тому пішов звідти. Виказав дуже різко, оцінив комітет, сказав, що він не може бути духовним арбітром нації. Коли пішов, так спокійно, добре стало. Бо я дуже серйозно все сприймав, на нервах усе було. Хоч від мене нічого і не залежало, але голос я мусив за когось дати або на кого не давати. Коли воював за Плаксія, а це ж особистість, видатний митець, то, слава Богу, вдалося. Але йому додали ще двох. Бо вже все було домовлено…
Наталя ДУДКО, "Ратуша"