Злякатися на Личаківському цвинтарі вночі можна хіба що живих.
Давно відома істина – боятися треба не мертвих, а живих, вкотре підтвердилася. Налякати одинокого гуляючого нічним цвинтарем можуть хіба що живі люди. Екстремалам же тут шукати гострих вражень не варто. Мертві зовсім нестрашні і безпечні, головне – не пробувати розкопувати могили чи відкривати гробівці – за це можуть і покарати. Муніципали, звісно ж.
Нічні екскурсії музеями вже давно не є якимось ноу-хау у Європі чи Львові. Та що там страшного побачиш у музеї? А от цвинтарю завжди іманентна загадково-містична атмосфера. Тому безліч історій – страшилок, пов’язаних із ним, навіюють ще більше страху. Але люди бояться невідомого, тому, щоб подолати свій страх, треба лише замовити екскурсію нічним Личаківським цвинтарем. Недорого, та й від некрофобії вилікує.
«Ідея проводити нічні екскурсії є суто львівською, – запевняє директор заповідника “Личаківський цвинтар” Ігор Гавришкевич. – Виникла вона вночі на цвинтарі. Після відзначення річниці Листопадового чину: тоді, пізно ввечері відбулась панахида біля меморіалу УГА. Коли відвідувачі повертались із панахиди, то побачили захопливу картину: весь цвинтар світився вогнем лампадок та свічок. Дехто дзвонив своїм знайомим та просив приїхати на цвинтар і побачити цю красу. І в цей момент у мене зародилась ідея проводити вечірні та нічні екскурсії, щоб мати змогу побачити усі пам’ятки при місячному освітленні. Також прагнемо зруйнувати стереотип, що нібито цвинтар – це «страшилка». Навпаки, працівники цвинтаря знають, що тут абсолютно спокійно можна ходити ввечері і милуватись особливою красою, яку надає нам темна пора доби.»
Для того, щоб вночі добре було видно пам’ятники, деякі із них підсвічуватимуть. Також вздовж алеї стоять ліхтарі, які досить добре освітлюють дорогу, на могилах блимають лампадки.
Як розказав Ігор Гавришкевич, нічна екскурсія відрізнятиметься від денної тематикою і тривалістю. Починатиметься вона від пам’ятника Марії Конопницької і до Івана Крип’якевича, далі до пам’ятника Володимира Івасюка, меморіалу УГА, польських військових поховань і у зворотному напрямку. Екскурсія включатиме, як біографічні дані і факти з історії відомих діячів, так і цікаві легенди і моторошні історії, пов’язані з цими особистостями.
Екскурсія вечірнім цвинтарем, зазвичай, розпочинатиметься о 18 годині, проте дирекція запевнила, що бажаючих без проблем проведуть і нічним цвинтарем. Треба лише попередньо замовити екскурсію за добу.
Коштуватиме екстремальне задоволення від 50 до 80 грн на групу і триватиме 30-40 хв.
Першим спробували прогулятися по нічному Личакову львівські журналісти. Охочих виявилося чимало. Готичного настрою у журналістів практично не було, всі сміялися. Жартували і мріяли взяти ексклюзивне інтерв’ю у чийогось духа.
Ніяких привидів на цвинтарі нам побачити не вдалося. Щоправда у вітряну погоду на Личакові чути свист та скриплячі звуки. Виявилося, це не привиди скриплять зубами, а дерева, нагинаючись, труться одне об друге.
Не боїться духів й Ігор Гавришкевич. Його головний аргумент: «Я не маю боятися, я ж директор!» Проте у відповідь на запитання, а чи знають про це духи, лише засміявся.
Хоча й директор розповів, що раз таки добре перелякався. «Якось я вирішив ввечері перевірити чи пильно стереже муніципальна дружина спокій покійних, – оповідає він. – Йду біля цвинтаря – аж раптом неподалеку скрип, я від несподіванки зупинився, перестало й скрипіти. Прислухаюся – нічого. Крокую далі, і знову чую як щось ніби зарипіло. Волосся в мене одразу піднімається дибки, душа – у п’ятки, а тіло німіє. І тут раптом із-заду лунає голос: «Що пане Ігорю, тепер страшно? Я аж обомлів. А це охоронці якраз наблизились до мене. Вони обходили територію і розповіли, що рипіло – дерево. Тоді була вітряна погода».
– Іншим разом, обходячи цвинтар, я побачив світло, яке лилося з однієї із гробниць. Це було дивно, адже вона була зачинена і тому я наважився піти подивитися. Заглянув у шпаринку – а там навколо вогнища сидять патлаті, немиті, всі у лахміттях …бомжі. Я тоді відійшов. Тут по дорозі зустрів поляків, які питалися за одну із гробниць. Я, не подумавши, показав куди прямувати, але забув попередити про бомжів. Раптом бачу – біжить вся група, очі перестрашені, люди щодуху мчать із цвинтаря. Перелякалися страшенно, бо думали, що то метрві ожили.
«Раніше, коли ще не було охорони на Личаківському цвинтарі, то бомжі часто залазили у гробниці, – продовжує екскурсовод Михайло Нагай. – Вони виносили звідтам труни, а самі влягалися на їхні місця».
Екскурсія закінчилася. Благополучно. Всі трохи змерзли, і як виявилося, до кінця дійшла лише половина – решта зникли безслідно і непомітно. Вони поспішили робити репортажі чи втекли від холоду.
Готичних гурманів цього вечора духи розчарували. Можливо пощастить іншим разом.
Марія СКИРА-ШЕТЕЛЯ, „Новий Погляд”