16 об’єктів запланували відреставрувати цього року за кошти з державної субвенції (30 мільйонів гривень), а також з бюджету розвитку міста (понад 4 мільйони). Найбільшу суму виділять на комплекс монастиря Бернардинів (4,3 мільйона гривень) і комплекс Домініканського собору (4,5 мільйона гривень).
Значно менші кошти виділено на реставрацію трьох будинків на площі Ринок (№3, №10, №23), костелу Кларисок, у якому тепер Музей Пінзеля, церкви Св. П’ятниці (вул. Хмельницького), Музею визвольних змагань (вул. Лисенка, 23-23-а), собору Св. Юра.
За словами начальника управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко, уперше за останні роки Київ дав кошти на львівську архітектуру без прив’язки до дат чи ювілеїв. Однак серед цих об’єктів нема Палацу Потоцьких, у якому протікає дах, і Палацу Бандінеллі, у підвалах якого — грибок. Не включили ці пам’ятки в перелік, оскільки розуміють: Київ не надаватиме коштів на виправлення неякісно зробленої свого часу реставрації.
Палац Потоцьких і Палац Бандінеллі, за словами Лілії Онищенко, — найбільш “яскраві” приклади реставраційної “халяви”: “Виконавці робіт часто допускають можливість схалявити. Наприклад, якщо подивитися на дах театру імені Заньковецької, то вікна там — кожне інакше. Якщо придивитися, можна помітити, які вони косі і криві”. Про неякісно відреставровану до 750-річчя Львова площу Ринок, про що не раз стверджували фахівці, у цьому контексті не згадано. Але паралелі зі скандальною реставрацією напередодні ювілею міста виникають відразу.
Президент благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини Львова” Андрій Салюк: “Неодноразово у Львові маємо ситуацію, коли є кошти, але їх використовують нераціонально. Скільки було зламано списів навколо проектної документації реставрації об’єктів до 750-річчя Львова, коли не було належного дослідження об’єктів… Друге питання — кваліфікація і належна технічна оснащеність фірм, які виконуватимуть ці роботи. Щоб не було так, що за бюджетні кошти тільки гірше зробили пам’яткам”.
Неякісну реставрацію начальник управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко пояснює безглуздим тендерним законодавством і браком добрих реставраційних фірм:
— Були випадки, що фірма виграла тендер, виконала роботи неякісно, здала об’єкт в експлуатацію, а пізніше з’ясувалося, що цієї фірми вже не існує. У нас нема, на жаль, фірм із традиціями, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки, які мають ліцензію і водночас мають традиції реставрації, яким можна довіряти. Наприклад, відома львівська фірма “Львівреставрація”, якій можна довіряти, бо вона має традиції, її сформовано з державного підприємства, має пакет на 6 років на реставраційні роботи в Одесі, вони реставрували Одеську оперу. А у Львові їх ставлять у такі умови, що вони не зможуть якісно виконати роботи.
Навіть за нинішнього тендерного законодавства можна створити умови для фахової реставрації пам’яток, вважає Андрій Салюк:
— Крім умови про найнижчу ціну, є ще умови конкурсу, згідно з якими всі роботи потрібно виконати дослівно до проектної документації. Питання в тому, наскільки докладний проект розробила проектна організація. Наприклад, якщо розписано, що на висоті два метри виконувати такі роботи, а на висоті три метри — інші, коли складено картограми, є точна рецептура, визначено конкретні матеріали. А якщо документацію складено приблизно так: провести реставрацію такого-то об’єкта належними матеріалами і належними технологіями, і не вказано, якими саме і спеціалісти якої кваліфікації мають це робити, тоді ми даємо люфт для виконавців. І вони використовують не реставраційні матеріали, а ремонтно-будівельні. Якщо докладно зазначено, що треба зробити, і хтось погодиться це зробити за меншу суму, але при цьому буде закладено меншу суму на планований прибуток, це не є проблема. Але якщо в нас проектна документація складена з величезним люфтом, тобто з величезними можливостями відхилення по технології і матеріалах, безумовно, тоді виконавець економить не на своєму прибутку, а на реставраційних матеріалах, які є дорогі.
Ренесансну пам’ятку освітили як готичну
Через “трепетне” ставлення до меценатів за маленьку корисну справу їм ладні простити чи не всі їхні гріхи. Але іноді шкода, якої та чи інша організація заподіює пам’яткам архітектури, значно більша від користі. Вже не кажучи про ситуації, коли “добру справу” роблять, шкодячи пам’ятці.
Начальник управління охорони історичного середовища Лілія Онищенко зазначила під час зустрічі з журналістами, що підсвітка церкви Святого Андрія монастирського комплексу Бернардинів дуже агресивна, не надто добре виглядає на камені, крім того, вигляд пам’ятки псують білі дроти.
На прохання докладніше прокоментувати ситуацію пані Лілія сказала:
— Дуже хотілося б корегувати спонсорів, якби вони до нас зверталися перед тим. Але це депутат міської ради профінансував, не хто інший (підсвітку профінансувала фірма “Будінвест”, яку пов’язують із депутатом міської ради Михайлом Мужилівським. — Авт.).
— Але вони мали б звертатися до вас?
— Мали б…
— А хто дав дозвіл?
— Я думаю, отець…
Про функцію управління охорони історичного середовища емоційно висловився Андрій Салюк:
— Насамперед управління охорони історичного середовища мало б погодити проект з підсвітки пам’ятки, технологію, рисунок підсвітки, і організувати роботи так, щоб ні дротів не було видно, ні лампи не виглядали, і щоб структура підсвітки була коректною для цієї пам’ятки. Це робила людина, яка є електриком, яка далека до питання архітектури, абсолютно не орієнтується в освітленні пам’яток архітектури. Бо пам’ятку збудовано в стилі пізнього ренесансу і маньєризму, а її підсвітили як готичний об’єкт. І вночі ми маємо абсолютну втрату цієї пам’ятки, ми не бачимо, що це за пам’ятка, це якісь вертикальні полоси світла, які не дають нам уявлення. Тобто під-світка має підкреслити красу цього об’єкта і задемонструвати, що це за об’єкт. А цей проект суперечить всім законам пам’яток архітектури.
Управління мало б втручатися на рівні проектування. А щодо того, що до них не зверталися для погодження, то… хто в хаті господар? Вони управління охорони історичного середовища чи просто гість, який приїхав до Львова і спостерігає за тим, що відбувається з нашими пам’ятками? Ну добре, якщо до них ніхто не звертався, то коли вони побачили, що починаються роботи на об’єкті, мали б в наказовому порядку припинити, а якщо би не припинили, то мали б подавати до суду. А якщо завтра ми з вами прийдемо і розмалюємо графіті з кониками на фасаді цього будинку. А вони скажуть: “Ой, а з нами не погоджували!” Якщо з ними цей проект не погоджували, вони цього не відстежили, то повинні зараз піти в суд і подавати, щоб усе це демонтували і провели реставраційні роботи, які б усунули всі втручання, які виникли під час монтажу, адже там свердлили отвори.
Наталя ДУДКО, "Ратуша"