Володимир Бринзак про українську перспективу на Олімпіаді в Пекіні.
Преміальні переможцям Пекінської Олімпіади залишаться на рівні 2004 року. Нагадаємо, що на Афінській олімпіаді українським спортсменам виплачували грошову винагороду у розмірі 100 тисяч доларів за золоту медаль, 70 тис. доларів – за срібну і 50 тис. доларів – за бронзову. Тренери спортсменів-призерів отримували винагороду у розмірі 50% від суми, яку отримали їхні вихованці.
Відзначимо, що грошова винагорода для українських спортсменів перевищила премії, які видали в Білорусії та Росії. У Білорусії за золоту медаль виплачували 60 тис. доларів, за срібну – 30 тис. доларів і за бронзову – 20 тис. доларів. Російські спортсмени отримували відповідно 50, 20 і 10 тис. доларів Отож, суму премії обернено пропорційно кількості можливих претендентів на нагороди від кожної країни. Про те, скільки нагород під силу вибороти українським спортсменам “Погляду” розповів віце-президент Національного олімпійського комітету України Володимир Бринзак.
– У яких видах спорту, на вашу думку, Україна має найбільше шансів вибороти медалі?
– У боксі, художній гімнастиці, легкій атлетиці, плаванні, тощо. Національний олімпійський комітет виділив 15 пріоритетних видів спорту. У кожному з них наші представники здатні в Пекіні вибороти медалі.
– А якщо говорити про те, в якому виді спорту у нас найбільші шанси на успіх?
– Найбільше шансів у нас в легкій атлетиці. Там є дівчата, які входять в когорту найкращих спортсменів світу. Та ж Коробка в Пекіні мала б вибороти нагороду. Хороші шанси в плаванні. Думаю, у цьому виді спорту українцям під силу здобути не одну медаль. В художній гімнастиці дуже надіємось на Безсонову. Вірю у те, що на цьогорічних Іграх вона перевершить своїх конкуренток.
– Мабуть, вже намагалися передбачити, на яку кількість нагород Пекіна українська делегація може розраховувати?
– Таке не легко передбачити. Це ж великий спорт, у якому дуже часто вирішують долі секунди, якісь сторонні чинники, що можуть перешкодити атлетам продемонструвати увесь свій потенціал. Скажімо, особливість кліматичних умов в Китаї. Тож вгадати, хто як виступить, я не можу. На останніх трьох Олімпіадах ми вибороли 23 медалі. Хочеться, щоб у Пекіні наша скарбничка була так ж наповнена, як і в Афінах, Сіднеї чи Атланті.
– Ви згадали про проблеми з акліматизацією. Мабуть, для того, аби їх уникнути, потрібно завчасно приїхати в Пекін.
– Ми вже були в Пекіні, наші фахівці вивчали клімат цього регіону. Справді, дехто прибуде швидше. Це питання вирішуватимуть наставники спортсменів. Вони добре знають конституцію організму своїх підопічних, їм і карти в руки.
– А скільки українцям потрібно здобути нагород для того, аби НОК України визнав виступ команди задовільним?
– Щонайменше 15 медалей різного ґатунку.
– Нещодавно оприлюднили суми преміальних для українських олімпійців. У порівнянні з іншими країнами, фінансово успішнішими, аніж Україна, наші олімпійці мають дуже хороший матеріальний стимул…
– Я знаю, що дехто нарікає, мовляв, олімпійці отримують занадто великі преміальні, як для України. Але, вважаю, зважати на це не варто. Деякі країни виплачують ще солідніші преміальні. Скажімо, прибалти платять за золоту медаль 240 тисяч доларів. Спортсмени в Пекіні представлятимуть Україну й у них має бути хороший стимул для того, аби гідно виступити.
– Відомо, що ви займаєтеся не лише роботою в Національному олімпійському комітеті. Водночас ви очолюєте Федерацію біатлону України. Чому саме цей вид спорту ви обрали?
– У спорті я 33 роки, коли був молодим сам займався біатлоном. І як спортсмен не до кінця реалізував свої можливості. Зараз це роблю через свою команду, через їхні досягнення, і отримую від цього моральне задоволення. Скажімо, так – це моє хобі, що стосується роботи в Федерації.
– Деякий час ви мешкали в Сполучених Штатах Америки. Туди повертатися не плануєте?
– Моя сім’я і нині мешкає в США. Туди ми переїхали 1995 року, але за океаном я не зміг бути довше, аніж кілька днів. Це чужа країна зі своїми традиціями, штучними відносинами між людьми. І я люблю Україну, завжди прагнув повернутися сюди і жити тут. І хочу, щоб тут жили мої діти.
Олег НАЛИВАЙКО, „Новий Погляд”