Після тривалої творчої паузи відроджений у новому складі театр сатири і гумору «Під мостом» вийшов до глядача з прем’єрою.
Про його перспективи та амбіції – у розмові з художнім керівником Валерієм Москаленком.
Чим особливий новий склад театру і як Ви плануєте завойовувати глядача?
Цей склад цікавий тим, що в ньому багато споріднених душ. Тут зібрався інтелектуальний колектив.
Ви влаштовували акторам інтелектуальні тести?
Ні. Я проти будь-яких кастингів, проти того, щоб обирати тільки симпатиків. Магія театру сама робить відбір: когось притягує, когось відштовхує. У нас нема запису. Коли приходить нова людина, то відразу відчуває чи це її аура. Я хотів би, щоб актори театру були людьми певного інтелекту. Не хочу, щоб наш театр був театром мавп чи маріонеток, де б я міг сказати роби так чи інак. Хочу, щоб актори, виконуючи свою роль, думали.
Здається, Ваші актори – люди без театральної освіти?
Безумовно. І не треба. Ви знаєте, коли приходить хтось із театральною освітою, то виглядає дуже заштамповано. Я сам не маю спеціальної театральної освіти, я фізик…
У цьому і перевага театру «Під мостом»?
Перша наша перевага над усіма театрами Львова в тому, що ми вільні. А вони ні, вони програмні театри. Це означає, що я ніколи не буду ставити того, що не сподобається моїм акторам. Ми ставитимемо тільки те, що їм буде цікаво. Тільки так ми зможемо працювати разом. Друга наша перевага –сатира і гумор. Це найважчий жанр. Хтось каже, що трагедія важча. Брехня. Сатира значно складніша. Це тільки виглядає легко. Актор повинен бути переконаний у тому, що він робить. У нього також має бути бажання зіграти саме так. І взагалі наша ніша така, що актори насамперед заповнюють себе, ким би вони не працювали. У кожній своїй ролі вони можуть щось висловити зі своєї власної позиції.
Чи є у Львові театр, подібний до Вашого, який міг би створити Вам конкуренцію. Або навпаки, якому конкуренцію створили б Ви?
Ні, конкурентів у нас нема. Бо ми нікому не хочемо бути конкурентами. А театрів у Львові багато. Коли я побачив склад учасників міжнародного фестивалю «Драбина», то зрозумів, що про більшість із них навіть не чув. Може, й за нас ніхто не знає, може, й ми в консервній банці крутимося. Скажу лише одне – ми ще дамо Львову знати про себе.
Як?
Ми робитимемо те, що Львову потрібно.
А що Львову потрібно? Чим будете дивувати глядачів?
Тематикою і репертуаром. Ми не будемо братися за Шекспіра. Битимемо в болючі місця. Нехай прем’єра відбуватиметься всього раз у рік, але, щоб вона була цікавою, щоб зачіпала за живе. Наприклад, після прем’єри «Поганої квартири» до мене підходили дуже різні люди і казали: «Ми так нареготались». І це добре, бо коли людина сміється, то вона не тупо сміється, вона там щось бачить. Тобто ми не створюватимемо «попсовий» репертуар, не використовуватимемо просто словоблуддя, боротимемося за зміст, тему і за автора.
Скажімо, чому ми обрали назву «Під мостом». Не тому, що географічно біля нас мости, а ми під ними. Річ у тім, що ми показуємо життя маленьких людей. Десь угорі – рух на шаленій швидкості. А ми під мостом, усе бачимо, усе відчуваємо, за все переживаємо. Це театр маленької людини про маленьку людину. Погодьтеся, це важливіше, аніж дешево говорити про глобальне. Краще показувати так, як це бачить маленька людина. У цьому сенсі ми хочемо поновити виставу «На очах у жіночої берегової охорони». П’єса про звичайні людські стосунки. Людина купує помешкання, переїздить на нову квартиру, сидить собі, працює і раптом біля неї починають крутитися якісь особи. Сусіди приходять – кожен зі своїм характером, зі своїми проблемами, позитивами, негативами. А герой сидить і не може збагнути, що коїться. А суть у тому, що в нього у квартирі нема дверей. Бо попередній власник помер, а в працівників похоронного бюро вкрали ноші. От щоб винести з хати небіжчика, вони зняли двері, звичайно, пообіцявши повернути. І так герой живе без дверей, зате з одним телефоном на весь поверх. Довкола того все і крутиться. Поверх живе своїм життям.
А що плануєте ставити незабаром? Можливо, у вас уже є якісь конкретні задуми?
Невдовзі плануємо створити репертуар коротких закордонних п’єс. Зробити такий собі цикл вистав «Вечір зарубіжної одноактівки». Звичайно, із невідомими текстами, пропагуючи театральну просвіту. Тобто будемо ставити те, чого Львів ще не бачив. Це перше наше кредо. Плюс додаватимемо до цього своє бачення. Оскільки основа трупи – це колишні «кавеенівці», то ми будемо кмітливо добирати, весело подавати і на мудрих розраховувати.
Для прем’єри нового складу театру Ви обрали п’єсу Славкіна «Погана квартира»? У ваших авторів проблеми з житлом?
Не треба забувати, що, окрім бажання, є ще й можливості. Ця п’єса вписалася в кількість нашої трупи. Крім того, ми обирали між кількома варіантами п’єс, але саме ця найбільше сподобалася акторам. Вистава про нинішнє погане життя, державу, квартиру. Все переплітається і ми розуміємо, що дуже залежимо від – даруйте на слові – якогось «чма», яке має трохи влади і яке влаштовує нам побут, життя, родинні стосунки і навіть секс. Ми мусимо ним займатися, коли хтось з елементами влади нами керує і розказує, що і коли нам робити…
Де у Львові можна буде побачити «Погану квартиру»?
Як кажуть у театрах – стежте за афішами. Вистава не раз буде ставитись у Палаці культури ім. Г. Хоткевича. А найшвидше її можна буде побачити сьомого листопада на міжнародному фестивалі «Драбина». Нею ми будемо закривати перший день фестивалю.
Ви багато подорожуєте, нещодавно повернулися з Польщі. Там дуже популярні вуличні театри. Вам не захотілося вивести свій театр на вулицю?
У мене вже давно була така мрія. У центрі Львова, на вулиці, хочу показати навіть цю «Погану квартиру». У нашому місті є цікаві закапелочки, у які «Погана квартира» дуже добре вписалася б. Думаю, навесні десь у районі площі Ринок, ми реалізуємо задумане. На вулиці ми зможемо показати і оригінальну психологічну п’єсу «Діалог тварин».
Коли можна сподіватися нової прем’єри театру?
Думаю, що ми зробимо собі новорічний подарунок і поставимо маленькі короткометражки. На старий Новий рік це буде точно.
Галина ЖАГАЛЯК, «Львівський портал»