„Вважаю себе воїном, який повертається додому”

Лідер гурту “Кому Вниз” Андрій Середа про націоналізм, патріотизм, політику та шоу-бізнес.

Важко знайти на нашій сцені більш патріотично налаштований гурт ніж “Кому Вниз”. Сама мелодика і пісенна текстура пісень налаштовує на національну свідомість слухачів. Найбільше на тлі формації вирізняється колоритна персона її лідера Андрія Середи. Саме з ним і вирішив поспілкуватися наш журналіст одразу ж після Дня незалежності України. Отож, про незалежність, національну свідомість і патріотичність, українську естраду та інші цікаві моменти в ексклюзивному інтерв’ю із лідером “Кому Вниз”.

– Нещодавно ми відзначали День незалежності України. Чим для вас особисто є цей день?

– Зараз по усіх каналах показують такі документальні і з погляду сьогоднішнього дня людей фільми. Був такий сміщущий фільм, в якому брав участь Андрій Миколайчук. Він раптом ввалив таку фразу, може, через це якісь мудаки пустили цей фільм, тому що він сказав: “Ми взагалі про незалежність не думали, просто про творчість і музику”. Я зі свого боку сказати цього не можу, адже маючи вчителів, які подарували мені можливість знати історію, крім того, познайомившись із великою кількістю людей, які здобували незалежність кров’ю і силою, для нас це в будь-якому випадку родинне свято. На сьогодні для мене це свято не помпезне, не з фанфарами, а свято приналежності до своєї рідної землі. І мать їх там, коли є 60% мудаків, які досі не можуть розібратися в тому, на якій землі вони існують. Все одно воно так у кожній країні – меншість диктує більшості. Просто потрібно і надалі продовжувати цю справу. Після проголошення незалежності я думав, що з “Кому Вниз” буде покінчено, ми вже все своє зробили. Тією дещицею, яку ми тоді вклали, ми досягли того, чого прагнули. Як з’ясувалося, що ні, ще потрібно працювати.

– Ви вважаєте себе націоналістом і патріотом?

– Знаєте, у мене, можливо, ще спрацьовує Центральна Україна, а не більше газдівське, яке на території більше на захід України. Я перефразував би Бісмарка: “Я Росію ненавиджу більше, ніж люблю рідну Україну”. Так що не знаю. Я до приналежності до України буду іти все життя, повертатися додому. Тому що половина мого свідомого життя все ж таки забрала “совдепія”, частина працювала на супротив, а я, певно, не навчився працювати на якесь благо. До цих пір більшість нашої праці пішло на якийсь супротив проти якихось падлюк. І от, коли ми почнемо відчувати, що творимо якісь позитивні речі, а не боронимо від всілякого азійського нашестя, тоді, можливо, я скажу, що є дійсно українцем. А поки що, хай це не гонорово звучить, я вважаю себе воїном, який повертається додому. Навіть нехай це буде й в музиці, бо навіть є така приказка: “Коли козак загубив шаблю, він почав співати”. Я думаю, що зараз такий час, що можна боротися будь-якими методами, якщо вони стосують відродження чистоти балансу в Україні.

– Що ви думаєте про патріотичність галичан і східняків? Оскільки вам доводилося виступати по всій Україні, то чи можете навести якісь паралелі між ними?

– У зв’язку з тим, що ми народилися в центрі України, якщо вважати Київ центром України, який розділяє і схід, і захід, є дуже різний підхід і не ментальний, а, швидше, “совдепівський” з боку східняків, які потребують більш функціонального ставлення до себе. Грубо кажучи, якщо східняки піднімають питання про гроші, то західняки піднімають питання стосовно зміни ладу. І у зв’язку зі зміною ладу, покращенням буденного життя будуть тоді і гроші, в той час, коли східнякам покращення життя до сраки. Їм головне, щоб були гроші. Вони живуть сьогоднішнім днем. Але це зовсім не говорить про те, що це чужі люди, просто на них чинили набагато більший тиск, дуже багато знищено людей. Щоб вони не казали стосовно російської і української мови, все одно там повністю українізовано всі села, а це є показник. А те, що там живуть жиди, партноменклатура в містах, це своєрідно. Там “забитих” людей достатньо.

– Що ви думаєте про політичну ситуацію, яка зараз склалася в Україні?

– Зараз іде дуже велика гра. Можливо, спрямована на те, що їм вбили в голову, що людям не треба говорити стосовно програми діяльності того, що буде далі. Зараз вони розважаються більше тим, що говорять: “Оце – падло! І на рівні цього падла я вищий”. Тобто, працюють дешевими методами. Жодного послаблення щодо цих людей, які займаються політикою. Це не особисті справи. Якщо людина не справляється зі своїми обов’язками, її треба “знімати”, якщо вона ще й гадить – треба садити, знищувати в будь-якому разі. Тому що ці люди займаються діяльністю, від якої залежить життя будь-якої людини. Буденне життя. Я не кажу творче. Творче не має до них жодного стосунку, творчість буде рости. І тому я кажу про велику гру. Мені здається, що у президента комплекс проти Мороза і він затіяв цю веримію, щоб зняти його, як свого часу знімав Медведчука. Я страшенно боюся, але не даю президентові навіть 50-60% стосовно того, що він не піде на компроміс із “Партією Регіонів”. Це не те, що інший шлях розвитку України, це боротьба, це зеки… Тобто, це не вибір між Януковичом та іншим шляхом. Янукович це просто ніщо. Цього взагалі не повинно бути. Було б класно, якби Тимошенко домовилася з Ющенком і все таке. Якщо читати все, що твориться в інформаційному просторі, можна зненавидіти кожного і не вірити, але ми люди дорослі і повинні використовувати цих, в принципі, мудаків, які своєю жертовністю повинні довести, що вони люди. Політика – це прекрасна річ, але якщо ти щось не зробив, а через рік-півтора кричати, що “а я це можу зробити”, це нікого не хвилює. Єдине, що нас може стримати від емоційних всіляких збочень це те, що ми розумні люди і нам вибирати просто зараз з нічого. У нас є купа політиків, але немає державних діячів.

– А самі б не хотіли піти в політику?

– Боронь Боже. Це все потрібно переробляти, іти туди армією. Тому що кожна людина, яка потрапляє туди з часом втрачає відчуття реальності. Я пам’ятаю це з нашим добрим бойовим товаришем Володимиром Цибульком. Він трошки побув там і втратив реальність. Ми подивилися на цю веселу білу мавпочку Руслану, яка вагалася стосовно того, до кого перебігти і коли почали перемагати помаранчеві, вона одразу перекинулася до них. Ну і що? Вона зараз каже, що була там задіяна, була потрібна, надавала підсрачників президенту, займалася якоюсь там міжнародною екологічною діяльністю (з сарказмом). Ну і все. Її покинули. Вона нікому не потрібна, тому що насправді в неї не було підтримки. Ви ж знаєте, тоді була мода брати якихось митців заради дешевої популярності. Білозір те ж саме, нуль повний. Те ж може статися і з Вакарчуком. Він достатньо молодий і бути хорошим музикантом не означає бути гарним політиком. У нас придуркуватий стан, коли, навпаки, функціональні люди мають бути підвласні силам культурним.

– Якась політична сила не пропонувала вам підтримати її на цьогорічних виборах?

– На цей час ні. Минулого разу УНА-УНСО хотіло мене “впихнути” в депутати. Ми з ними нормально поговорили і дійшли повної згоди, що усі ці модні тенденції запрошувати людей від культури – погана штука, яка потім просто страшенно обмежить тебе в твоїй діяльності. Вони були нормальними людьми і погодилися з цим.

– Що ви думаєте про український шоу-бізнес?

– Здається, це Марія Бурмака сказала, що у нас гарно розвивається шоу-бізнес. Це повна брехня, тому що в нашому шоу-бізнесі немає такого поняття, як нюанси. Ми на маленькому прикладі можемо пересвідчитися, коли потрапляючи час від часу на “Wave Gothic Traffen”, такий готичний рух, коли більшість людей, чуючи німецьку музику, вважають, що це все схоже на “Рамштайн”. Тобто, Україна в культурному плані позбавлена нюансування – або є одна музика, або інша, а от всього сповна багатства відчути не можуть. Тому в нас не існує шоу-бізнесу. У нас є окремі проекти, які висувають, вкладають дуже великі кошти. Навіть сьогодні по “Океану Ельзи” можемо подивитися: чому перед ними стоїть пиво “Славутич”. Воно не ховається за творчістю “ОЕ”, а стоїть на першому плані, а вже потім їхня творчість. А це вже катастрофічна ситуація.

– Що ви думаєте про цьогорічне “Євробачення”?

– Мене більше хвилює не “Євробачення”, а те, що Президент України, вважаючи себе християнином, подарував ікону Вєрці Сердючці. Навіть в такій вірі і релігії як будизм, яка дозволяє багато всього, таке поняття, навіть віртуальне, як педирастії і перетворення чоловіка на жінку і навпаки, не схвалюється. А тут дарування християнської ікони… Ющенко ж не Бог, щоб переробляти християнство. Мене це більше хвилює, а не “Євробачення”, яке є попсовою штукою. Це відбувається, знову ж таки, з огляду на те, що надто мало інформації доходить в Україну.

– “Кому Вниз” ніколи не хотіло виступити на “Євробаченні”?

– Ні, ніколи.

– Вас дуже рідко можна почути. Із чим пов’язана така мала кількість виступів?

– Вона пов’язана із тим, що протягом майже 20 років існування ми не шукаємо спонсорів. Будь-яке спонсорство одразу тягне за собою компроміси. Ми вважаємо, що якщо комусь подобається наша творчість, нехай вони її використовують, але не змушують нас потім іти якимось шляхами. Це і є, власне, причина малої кількості виступів.

– Вам скоро виповниться 20 років. “Кому Вниз” є єдиною командою, яка протягом такого часу жодного разу не змінювала склад. У чому цей секрет?

– А я сам не знаю. У нас поки що відійшов соло-гітарист, тому що поїхав на заробітки. Зараз він за межами країни, але ми ніким його не замінили. Ми, швидше, зібралися, щоб з’ясувати спільність нашого відчуття, а музика накладалася вже потім. Можливо, це нас і тримає.

– Чи можливо, що хтось приєднається до складу гурту?

– Можливо, тільки під час якихось концертів. Стосовно діяльності в середині команди, продукування якихось ідей нам поки що вистачає.

– Цього року ви претендували на Шевченківську премію. За опитуванням в Інтернеті ви б мали її здобути, але так і не здобули. Не розчаровані?

– Ми не претендували. Це якраз гарні люди, підприємці Львівщини, хотіли зробити для себе дуже гарний подарунок, бо вже два їх покоління слухає “Кому Вниз”. Для нас це було дуже приємно. Єдине, щоб ми хотіли, аби ця премія трішки модернізувалася.

– Останній ваш повноційний альбом вийшов 1999 року. Ваші фани вже спрагло чекають як на нові пісні, так і на новий альбом…

– Знаєте, як кажуть: ти б скільки свободу не поклав на полицю, скільки б вона не лежала, вона залишається свободою. Коли ти її витягнеш, вона все одно не запліснявіє. Можливо, так стається і в нас. Ми не можемо продукувати якісь нові речі, якщо нам зараз потрібен час послухати і подивитися щось інше. Не видавати більше, а, швидше, всмоктати в себе те, що відбувається. Головне, що ми не збираємося кудись діватися і розпадатися. З часом воно прийде.

– Ваш перший альбом був російськомовним. Це через те, що його видавали ще за Союзу?

– Російськомовний альбом – це була данина руйнуванню того “совдепівського” стану незалежно від того, якою мовою ти спілкуєшся.

– Чим займаєтеся окрім музики?

– Кожен із нас займається діяльністю, яка не суперечить нашій музиці. Особисто я задіяний в рекламному бізнесі, як диктор.

– Цього літа десь відпочивали?

– Ні, не відпочивали! Ми вже забули як відпочивати – і це великий ганж. У нас відпочинок хіба що полягав у повертанні з того чи іншого фестивалю – коли ти їдеш додому, то просто насильно відпочиваєш, змушуєш організм втратити свідомість і у такий спосіб вважаєш, що відпочив.

– Ваша улюблена страва?

Ух ти! Я тобі скажу, а потім що? А раптом я її розлюблю (сміється). Моя улюблена страва тільки тоді улюблена, коли я голодний.