Недоторкане беззаконня

Маємо щастя жити в епоху доленосних подій. Мало не щодня нас накриває хвиля інформаційної „чорнухи” — дивишся новини, слухаєш радіо, читаєш газети і подумки тішишся: „Слава Господу, не зі мною… не в моєму будинку…не у нашому місті…”.

Отож, не дивно, що певні резонансні події швидко забуваються та вигулькують на поверхню підсвідомості лише тоді, коли зненацька „перетікають” в іншу площину…

Нагадаємо, що ще у жовтні 2006 р. „Галицький П’ємонт” укотре прославився на всю Україну, коли у прямому ефірі радіо „Ера” обговорювали відверто хуліганську поведінку голови Сихівського суду п. Сергія Лєсного під час конфлікту зі сусідами. До речі, сильно помиляються ті, хто вважає, що жити в престижних „елітних забудовах” — велика радість! Бо, на жаль, як влучно зауважив колишній міністр МВС, а ниніш­ній полум’яний опозиціонер Віталій Луценко: „Бабло перемагає зло”. Саме через це Вашими сусідами можуть стати особи, з якими Ви ніколи не знайдете спільної мови.

Отож, у далекому жовтні 2006 галичани були шоковані новинними повідомленнями у ЗМІ про те, як вельмишановний (відповідно до закону — недоторканий!) голова Сихівського суду п. Лєсний, перебуваючи у, м’яко кажучи, святковому настрої, вкупі з такою ж радісною та жартівливо налаштованою дружиною затопили помешкання сусідів, розбивши вікно пляшкою з-під шампанського та скерувавши до них у помешкання з власного вікна душовий шланг… Цікава розвага, авжеж? Ще й о пів на першу ночі! Причому коли потерпілі спробували достукатись у двері кривдників, пан суддя особисто надавав нахабі штурханів — а щоб не псував забави!

Цікаво, що коли на виклик потерпілих сусідів прибули доблесні міліціонери, „пані суддєва”, кілька разів позлословивши для порядку, пояснила охоронцям закону, що лишень виконує прохання сусіда: помити його вікна. Тобто вітражну стелю. Бо вона теж скляна. Ну, а щодо того, що пан суддя у той час на сходах вциндолив сусіда ногою у плече (аж капці позлітали!) — то це він, мабуть, робив вечірню зарядку…

Міліцейський протокол із приводу згаданої події також виглядає фантастично! Бо ж мало того, що правоохоронці на власні очі бачили, що відбувається у під’їзді та на власні вуха чули, куди їх разом із потерпілими послали… На додачу отримали не лише „домашнє відео” господині затопленого помешкання п. І. Грабарчук, але й відеозапис камери спостереження (бо такий „тюнінг” передбачений в елітних будинках, аби випадкові хулігани не заважали відпочивати можно­владцям!). Попри все це, у протоколі дільничного інспектора Франківського РВВС Яцімір­ського В.Й. вказано: „Відеокамера зафіксувала потерпілого Грабарчука Р.М. та особу, зовні схожу на Лєсного С.Є., котра наносить йому удар правою ногою у ліве плече”. Тішить, що особа бодай була схожа на п. Лєсного, а не на Кучму, скажімо…

Як і слід було у цьому випадку очікувати, потерпілому Грабарчуку у порушенні кримі­нальної справи проти кривдника відмовили. Попри наявність висновків судово-медичної експертизи, спричинену матеріальну шкоду та правдивий рапорт дільничного з місця події. Щоправда, причини відмов трохи таки відрізнялись одна від одної. Так, наприклад, начальник Франківського РВВС майор міліції Кирилюк В.В. розтлумачує потерпілому, що „відповідно до Закону про адміністративну відповідальність за вчинення дрібного хуліганства гр. Лєсний не підлягає відповідальності згідно з Законом України „Про статус суддів України” та „Про судоустрій України” і користується недоторканністю, керуючись ст.6 п.2 КПК України”.

Внаслідок оскарження потерпілим цієї відмови, прокуратура Франківського ра­йону 17 жовтня 2006р. скасовує відмову та повертає матеріали на повторний розгляд. Та вже 23.10.06 той же принциповий правоохоронець п. Кирилюк видає другу постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, тепер уже „за відсутністю у діях Лісного С.Є. складу злочину, передбаченого ст. 296 ККУ”. У наступних інстанціях, куди звертався потерпілий, справа набувала ще більш дивних трансформацій. Так, у постанові Франківського суду суддя Юрків О.Р. зазначає: „Скаржник Грабарчук Р.М. у своїх поясненнях у день події на нанесення будь-яких тілесних ушкоджень гр. Лєсним не скаржився”. Але ж якщо скаржник не скаржився, то чому він „скаржник” взагалі?! І якого милого його без ушкоджень понесло на судмедекспертизу? І чому та експертиза факт побиття підтверджує?

А ось цитата з ухвали Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі головуючого Гаврилова, суддів Вовка та Перетятька, котрі встановили, що „кон­флікт між потерпілим Грабарчуком Р.М. та обвинувачуваним Лєсним С.Є виник через неприязні відносини та не добросусідство”. Що, вочевидь, на думку суддів, передбачає отримання стусанів в ліве плече. І до чого тут розбиті вікна та затоплена квартира? Що ж до відеозапису, на котрому недвозначно зрозуміла причина конфлікту і його призвідці, то служителі Феміди вважають, що „досліджуваний відеозапис складається з набору сцен, а на додачу отриманий непередбаченим та недозволеним законом шляхом, тому у жодному випадку не може бути визнаний доказом”. До речі, позовна заява Ірини Грабарчук про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 5 тисяч гривень досі перебуває у Франківському районному суді. Без розгляду. Хоча подана ще 26.09.2006 року.

Отож, львів’яни, начувайтеся! Бо, якщо Вам не пощастило і матимете у сусідах недоторкану особу, то знайте: вона може копнути Вашого кота, плюнути Вам у баняк із борщем чи тицьнути дулю Вашій прабабці — і нічого їй за це не буде, бо „недоторканих” не карають за дрібне хуліганство. А „недрібного” Ви йому ніколи не доведете, бо ж у нас закони пишуть для всіх, а застосовують їх лише до беззахисних…

І лишень спробуй зачепити „недоторканого” — матимеш проблем на кілька років наперед! Тим паче, що „корпоративна солідарність” у суддів розвинена надзвичайно. Та деякі несвідомі громадяни України, носії патологічного гену інтелігентності, про це постійно забувають. Як от, скажімо, родина Грабарчуків, яким „пощастило” мешкати в елітному будинку на вул. Котляревського у Львові. Якісь невиправні естети, все їм не так! Могли ж обклеїти стіни шпалерами, відгородитися від світу двометровим зеленим парканом і причепити гіпсову ліпнину на стелю… А їм то вітражів хочеться, то ковану решітку подавай! Упродовж трьох років вони регулярно звертаються до Управління охорони історичного середовища за дозволами щось у будинку змінити, аби повернути історичній пам’ятці автентичного вигляду. Причому — за власний кошт. А тепер — про проблеми, які у них після конфлікту виникли.

У листі-відповіді за №06/1594 від 06.06.2006 р. за підписом начальника управління п. Левика вказано, що управління не заперечує проти влаштування огорожі для буд. №37-а,37-б,39 по вул. Котляревського за умови виконання заявником (І.Грабарчук) проекту огорожі, погодженого у встановленому порядку.

Отож, документи зібрано, дозволи отримано, нову огорожу (коштом Грабарчуків!) замовлено. Стару огорожу демонтували та здали на збереження на склад ЛКП „Затишне” (про що є відповідний акт, завірений печаткою та підписом в.о директора ЛКП М.Зарівняка). Можна лише уявити шоковий стан Ірини Грабарчук, коли раптом вона дізналась про… порушення проти неї 3 серпня 2007 р кримінальної справи за „…умисне знищення металевої огорожі, що обслуговувала подвір’я буд.№37-а по вул. Котляревського у м. Львові та „являлась” власністю ЛКП „Затишне” на заг. суму 3803 грн”. Підписано опус заступником начальника СВ Франківського РВВС п. В.А. Горським.

Як ото нам, простим громадянам, осягнути всю велич проникливості наших правоохоронців?! В одному й тому ж райвідділі то „не вбачають факту хуліганських дій”, коли реально побито громадянина та знищено його майно. То раптом „вбачаються ознаки знищення майна”, яке зберігається на складі… Вочевидь, керівництво РВВС забагато перебуває „на протязі”, як ото полюбляє писати у протоколах. А „являються”, панове офіцери, чорти у пеклі, а не огорожі. Котрі, до того ж, нікого не обслуговують, на відміну від вас!

Родина Грабарчуків уже переконалася на власному досвіді, кого та що захищає закон про недоторканість! Чи зрозуміють це нарешті і львів’яни? Чи пригадають, що саме Сихівський суд під головуванням п. Лєсного у червні 2003 р. скасував результати виборів у Мукачевому? Чи усвідомлюємо ми всі, що чекає на Україну, доки правосуддя дозволено чинити брудними руками? І хто захищатиме чергові чесні вибори? Невже той, хто під прикриттям власної недоторканності (читай — безкарності!) творить беззаконня?