„По двох паралелях летить мій трамвай...”

Ірина ЮЗИК

|

Екскурсійний трамвай від „Львівської пивоварні” курсує вулицями міста щосуботи-неділі. У будні це звичайний електротранспорт із кондукторами, контролерами, поспіхом і штовханиною.

А у вихідні трамвай возить пасажирів, які нікуди не поспішають, не дратуються на сусіда, не вистрибують на зупинках, не платять за проїзд, а зацікавлено слухають гіда, споглядаючи з вікон до болю знайомі місця так, наче вперше їх побачили. В цю казку захотілося потрапити особисто.

Почалась вона в один із нещодавніх суботніх ранків прохолодним рясним дощем. Чудовий дует — споконвічна львівська погода та істинно львівський транспорт. Проте опади не налякали охочих безкоштовно „потрястися” в трамваї під розповіді екскурсовода. На моє здивування, окрім нас із фотографом, на зупинці „головний Залізничний вокзал” поїздки очікувало ще з трьох десяток майбутніх пасажирів. Трамвай запізнювався, всі помітно нервували. Коли він нарешті з’явився на горизонті, люди щодуху кинулися до салону, не давши транспорту доїхати до зупинки. Добре, що місць вистачило всім, навіть кілька залишилось. Аудиторія — здебільшого молодь, двоє — троє — в літах, одна дитина. Я вмостилася на передньому сидінні і примостила диктофон до динаміка. Усміхнений екскурсовод В’ячеслав Ярмолович у мікрофон представився новій групі, двері зачинились, і ми рушили. Спочатку по маршруту трамвая № 9, потім —

№ 2. Пару вітальних фраз, декілька незначущих слів про погоду та пиво, і надзвичайно цікава оповідь почалася.

Вказуючи на греко-католицький собор Ольги й Єлизавети, колишній католицький костел, гід розповів, що споруда збудована у цікавому місці й у цікавий спосіб. Храм стоїть на хребті головного європейського вододілу, що розділяє басейни Чорного і Балтійського морів. Жартують, що коли іде дощ, вода з однієї частини даху стікає в Чорне море, а з іншої — у Балтійське. У фундаменті храму закладена хитрість. Наприкінці ХVІІІ ст. австро-угорський імператор заборонив будувати нові церкви у Львові, бо тут їх і так було багато. Тоді католики з залізничного району написали листа монарху, в якому попросили дозволу спорудити костел на честь його дружини Єлизавети. Як виняток із правил імператор дозволив. У радянські часи храм хотіли зруйнувати. Але, стверджував гід, дослідили, що споруда надзвичайно міцна і від за­кладеної вибухівки не впаде. Зате вибухова хвиля зруйнує кілька кварталів довкола. Ось так святиня виборола собі право на життя.

Доки трамвай долає відстань від привокзальної до Сахарова, екскурсовод розповідає дещо з історії Львова. Згадує і короля Данила, і його сина Лева, і часті зміни влади в місті, і багатонаціональне населення — українців, євреїв, вірмен, караїмів, сербів, хорватів, німців, французів. На вулиці Вітовського пасажирам показують одну з небагатьох історичних промислових споруд міста — старе трамвайне депо. Саме звідси у 1894 році виїхав перший електричний трамвай у Львові, другий в Україні і п’ятий у Європі. Поруч — електростанція, що забезпечувала електроенергією навіть Оперний театр. Станцію збудували на Пелчинському ставі, від якого нині нема і сліду, натомість колись це була улюблена зимова ковзанка львів’ян. Далі гід вказує ліворуч, на Цитадель — схованку мешканців міста у військові часи. А їх було більше, ніж мирних! Лише турки намагалися захопити Львів 24 рази, і їм це жодного разу не вдалося, адже навколо центру міста оборонних мурів було на два кілометри. Як місто-фортецю Львів знищили за часів панування Австро-угорської імперії, яка робила акцент на культурній розбудові міста. Раптом екскурсовод згадує пікантну деталь — Львів вважають батьківщиною мазохізму. Аудиторія затамувала подих. Гостей дивують інформацією, що в нашому місті народився, а в Бернардинському монастирі був охрещений австрійський письменник Леопольд фон Захер Мазор, від чийого імені і походить слово „мазохізм”.

Гід рекомендує гостям міста неодмінно прогулятися проспектом Шевченка, що виконаний у стилі ар-деко (модерну). А при нагоді ще й зайти у кав’ярню, що на розі вулиці Герцена і Фредри. Колись це було „Шотландське кафе”, в якому полюбляв проводити час із колегами-професорами всесвітньо відомий математик Степан Банах. Професори писали на серветках один одному задачі і розв’язували їх. Банаху часто не вистачало серветок і дописував він на столі. Через це кельнер неодноразово скаржився дружині математика. А та, у свою чергу, купила кельнеру зошит, і він клав його Банаху замість серветок. На одній сторінці — задача, на іншій — розв’язок. Той зошит досі зберігся і ще має чисті листки, призначені для розв’язків. Крізь мокре вікно трамвая видно, як в далині гордо сидить на коні король Данило. В’ячеслав пояснює, чому саме там поставили пам’ятник засновнику міста. В тому місці колись був один із двох в’їздів у Львів — Галицька брама — і звідти починалася дорога на Галич. Ми проїжджаємо повз залишки оборонних мурів і повертаємо на Личаківську. Свою назву вулиця запозичила чи то від імені німецького пана Літчена, що тут проживав, чи то від майстрів, що плели взуття — личаки. Гід звертає увагу пасажирів на будинок під номером 3, його збудували з каменю Високого замку, розібраного в австрійські часи. Саме в цьому будинку в 1776 році вийшла друком перша львівська газета французькою мовою Gazette de Leo polis. Личаків був майже іншою республікою, розповідає екскурсовод.

Личаков’яни, по суті, годували львів’ян, от тому і не дуже любили.

Біля собору Петра і Павла В’ячеслав наголошує, що на цьому рівні цивілізація історичного Львова закінчувалась. Тут стояв шлагбаум-рогачка. Усе, що було за ним, було за містом. І саме тут повідкривали численні ресторації і шинки, в яких ціни були значно нижчими, ніж у Львові. І не дивно, адже їхні власники не платили мито міській владі. Тут можна було добре погуляти, ось звідси і назва цілого району — Погулянка. На верху Личаківської, на кінцевій зупинці трамвая № 2, маємо невеличку зупинку. У мене є кілька запитань до нашого екскурсовода: чим керувалися, складаючи маршрут; відколи і доки їздить трамвай; чи підбирає пасажирів по дорозі тощо. Від В’ячеслава я дізнаюся, що теперішній маршрут дещо змінений, спершу він проходив по Городоцькій, Підвальній, Мечнікова і Вахнянина, з вікна трамвая можна було побачити більше історичних пам’яток. Нині на двох кінцевих вулицях триває ремонт. Екскурсійний трамвай їздить із кінця червня і планує тішити львів’ян і гостей міста до жовтня. По дорозі пасажирів не підбирають, проте випускають охочих вийти перед площею Ринок. У трамваї мандрували найбільше 60 осіб (35 сиділи і 25 стояли), найменше — до 20. Ззаду нас уже “підпирала” „двійка”, зупинку закінчено, ми знову рушаємо. Гід знайомить слухачів із давньою львівською субкультурою — батярами. Пасажири весело сміються, слухаючи про їх витівки і раптом сер­йознішають. Зліва по дорозі — Личаківське кладовище (некрополь площею 42 гектари, в якому 500 тисяч мешканців, більшість із яких — видатні люди). Ми під’їжджаємо до центру міста. Середньовічний Львів — 50 гектарів території. Донині Львів розрісся на 150 км квадратних. Ми в’їжджаємо в колишній єврейський квартал під цікаву оповідь екскурсовода….

Ось і серце Львова — площа Ринок. Тут — 44 будинки і Ратуша. Через те, що будинки тримали Ратушу наче в кільці, німці назвали площу рінгом (ring – кільце). А слов’яни переробили на свій манер. Тут завжди кипіла торгівля, і її теж почали називати ринком. Отже, площа дала назву базару, а не навпаки. В’ячеслав показує пасажирам філософську постать Ісуса Христа на каплиці Боїмів. На цій архітектурній пам’ятці є маловідомий латинський напис: „Перехожий, зупинись і подумай, чи твоя печаль є більша від моєї”. Трамвай прямує на проспект Свободи. Гід нагадує, що під землею протікає Полтва, закута у велику бетонну трубу. Залишаючи позаду себе головну пошту, бачимо кам’яні погляди найстаріших суворих і справедливих львівських левів, що залишилися від попередньої Ратуші і попереднього стилю керівництва…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *