«Музей - це не ковбасний цех»

Олеся СТОГНІЙ, „Новий Погляд”

|

У Брюховецькому лісі розташований єдиний в Україні музей модерної скульптури Михайла Дзиндри, аналогів якому немає в мистецтві пострадянських країн.

Унікальність музею полягає в тому, що всі скульптури створені в Америці українським патріотом з американським громадянством. На схилі літ митець перевіз свої твори через океан на батьківщину. За власний кошт побудував музей та передав створені шедеври світового значення у власність держави. Про багатостраждальну долю музею і його невтомного творця розповіла «Погляду» дружина Михайла Дзиндри, тепер директор музею модерної скульптури Софія Дзиндра.

«Музей створив за власний кошт мій чоловік Михайло. Я ходила і добивалася землі, бо він був громадянином Америки. Коли він повернувся у 1992 році на Україну, нам дали землю для ведення сільськогосподарських робіт. Спочатку мав бути парк, лавки, квіти, щоб могли приходити люди, милуватися скульптурами і відпочивати. Думали зробити озерце. Але ми мали лише 8 сотих землі під будинком, тому ще докупили незавершене будівництво на території, добились 70 сотих в сільській раді. Згодом пишу заяву для будівництва павільйону, яку підписують. В той час ми документи належно не оформили та й не знали, як це зробити. Потім нам почали будівництво блокувати, хоч і були рішення зменшили кількість сотих до 60. Музей вже збудували, а документи не оформляють. Казали брати в оренду, – з сумом згадує пані Софія. – Розумієте, музей потребує підтримки держави. Це не якийсь харчовий заклад, ресторан, який приносить прибуток. Як казав Михайло, це не є ковбасний цех. Щоб платити оренду, прийшлось продавати деякі скульптури. Так було довгий час, висіло все як у повітрі. Музей збудований, скульптури стояли, а його не могли зареєструвати».

Незважаючи на усю цю бюрократичну тяганину, моральні та матеріальні затрати наполегливого скульптора, він добився свого. Урочисто відкрили музей 9 жовтня 2005 року, як одну з філій Львівської картинної галереї. Посприяв цьому директор галереї Борис Возницький.

Тепер у музеї є понад 806 мистецьких творів, які подарував скульптор. Але це не весь творчий доробок майстра. У будинку пані Софії є ще маленькі скульптури і картини, які залишились на пам`ять про чоловіка. Окрім цього, усі свої реалістичні скульптури пан Дзиндра власноручно знищив, адже вважав мистецтво творенням нових невідомих форм, а не копіювальним наслідуванням. Хоча до 1970 року робив лише реалістичні речі. Вже від 1973 до 1999 року починає робити абстрактні скульптури. За словами його дружини Софії, на Україні Михайло Дзиндра створив 160 масок, які зараз експонуються у музеї.

Взагалі на територію музею потрапити важко. Він розташований не в центрі Брюхович та «губиться» серед новобудов. Лише невелика табличка на стовпі вказує на шлях до музею. Її власноручно встановила пані Софія… Щодо місцевих жителів, то мало хто знає про існування цієї унікальної пам’ятки. Чому таке ставлення до мистецтва і хто в цьому винен, як завжди залишається нез’ясованим питанням.

Але ті, хто все-таки побував у музеї модерних скульптур, вражені побаченим. Бо завітали не в звичайний музей, а потрапили у сад нетанучих скульптур. Перед очима стоїть понад 800 унікальних творів абстрактного мистецтва. Звучить мелодійна оперна музика. На стінах рельєфні портрети, маски і багато людських облич у різних, майже досконалих формах. Тут треба подумати над кожною скульптурою, осягнути її. Одразу видно, що таке могла створити людина лише з неземною фантазією і абстрактним мисленням. «Бачите людину з одним оком, трикутним носом, губи стулені. А на цій масці головка не така, там вже око інше, волосся довге. Скульптор надає голові форму, яку придумав сам, – проводить ескурсію по музею Софія Дзиндра. – Ось скульптура «Вагітна жінка», а це «Жінка з головою у формі знак питання», «Феміністки», цікава скульптура червоно-чорного кольору «Диктатор». Мій внук жартує, що цей диктотор почервонів від злості! Була у нас дуже гарна маска, яка показувала язика, але її вкрали..».

У скульптурах Михайла Дзиндри можна знайти щось нове, відчувається позитив у сприйнятті світу. Кожна скульптура має своє символічне значення і для кожної людини воно різне. Цікавим є те, що митець не притримується якоїсь одної ідеї. У нього присутні і жіночі мотиви, політичні (скульптура «Приміщення ВР»), релігійні, соціальні… Тут навіть є скульптури інших планет, нерозгадані галактики. Як зазначає його дружина, він робив такі речі, над якими треба задумуватись. «Бачите, Михайло не жив земним життям, а думав, що там. Хотів знати, чи є життя на іншій планеті. Незважаючи на це він був віруючим по-своєму. Його вчинки свідчать про побожність.»

Скульптор писав, що його творчість – це мандрівка фантазією до загадкового всесвіту. Але ця фантазія вимагала великих жертв. Під час ліплення у нього завжди були покалічені до крові руки, не було двох пальців. Великі скульптури робив на арматурі, сам зварював та покривав цементом. Митець робив свої шедеври з каменю, дерева, пластиліну.

Під час розовіді про свого чоловіка, якого зараз немає серед нас, у пані Софії виступали сльози. – «Ми повінчалися у церкві Петра і Павла у Львові. Я була для нього найкращою дружиною, а він для мене найкращим чоловіком. Ми ніколи з ним не розлучались. Це велика честь бути дружиною такої великої людини». До зустрічі з пані Софією, він доглядав 40 років свою першу дружину, яка була паралізована, маючи троє дітей. Згодом зустрів Софію, з якою прожив 15 років. За словами жінки, скульптор дуже любив когось покритикувати і дивувався, чому його не критикують. Життя творця обірвалося на 85-му році після важкої хвороби. «Ти знаєш, коли я закрию очі, то вже думаю про іншу скульптуру, думаю про інший світ. Наді мною плавають лінії і форми», – казав своїй дружині Михайло Дзиндра.

«Щоб розмістити усі скульптури, що є у музеї, необхідно ще чотири таких приміщень. Також твори потребують спеціального освітлення, адже тоді вони виглядатимуть ще фантастичніше, – зітхає жінка і продовжує, – недавно виписали нам фарбу для фарбування колон, які почали ржавіти. Свого часу за них заплатила 12 тис. доларів. Разом з двома працівниками музею малювали, якоїсь допомоги не дочекались. Ми заплатили робочим 4,5 тис. гривень, щоб поремонтували дах, але він продовжує протікати. Телефонуємо до них, щоб зробили, а вони сказали «підставляйте відра». Може продам деякі картини чоловіка і за ці гроші полатаю дах».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.