Десятки львівських двориків із гарними фасадами будинків і темними вогкими задвірками вже давно не страждають від надмірної уваги міської влади.
Їх рятують не сучасні системи осушення, а скупі сонячні промені та найближчі дерева, що всмоктують вологу з ґрунту. Мешканці таких забудов уже змирилися з вогкістю у своїх домівках. Проте не можуть змиритися з порушенням чиновниками принципу „якщо не допомагати, бодай не заважати”. Львів’янка Марія Маєвська (до слова, майбутній юрист) довго бореться з мерією за сонячне світло, довкілля та гідні умови життя.
Історія в деталях
Однокімнатну квартиру на першому поверсі за адресою: вул. Куліша, 42 пані Марія придбала ще у червні 2002 року. Обидва вікна помешкання виходять у маленький темний дворик, три боки якого — вогкі стіни будинку і лиш одна — дерева вулиці Чорновола. „Дуже скоро, — пригадує пані Марія, — непомітна досі волога пляма почала шаленими темпами розростатися по всіх стінах. Я звернулася в ЛКП „Центральний”. Разом із працівником установи — спеціалістом із димо-вентиляційних каналів — ми шукали причину вогкості, але не знайшли. Колективні звернення мешканців будинків № 40 і 42 до ЖЕКу були й раніше, тож Галицька районна адміністрація уповноважила ЛКП „Центральний” упродовж п’яти днів — до 15.06.02 — з’ясувати причину замокання квартир, ліквідувати наслідки протікання, замінити водостічну трубу, прочистити дворову каналізацію, підключитися до колодязя і розпочати ремонти балконів тощо… Усього цього ми не дочекались”. Марія Маєвська сама оплатила дві експертизи, проведені працівниками наукових інститутів для виявлення причин вогкості в квартирі і будинку загалом (700 гривень). „Якщо сказати зрозуміло, для ліквідації цієї ситуації, слід ззовні відремонтувати відмостку вздовж стіни, а всередині приміщення відбити штукатурку, просушити стіни і виконати глибоке просочування сучасними гідроізоляційними матеріалами. Копії висновків я скерувала в ЖЕК, і в райадміністрацію”. Не дочекавшись реакції, щаслива власниця проблемного житла у вересні сама розпочала його ремонт. У квартирі не було ванни, і нова господиня розпочала самовільне перепланування житла з влаштуванням вигод у власному підвальному приміщенні. За це не раз була штрафована і довго здавала квартиру в експлуатацію. „Зате цими роботами, — усміхається оповідачка, — головний інженер ЛКП виправдовував власну бездіяльність. Буцімто, як тепер осушувати стіни, якщо пані Маєвська уже ремонт зробила”. Те, що й інші квартири перших поверхів будинків №№ 40 і 4, потребують нагального порятунку від сирості і грибка, до уваги, вочевидь, не брали.
Три місяці тому перевіряти, чи бува не зникла сама по собі вогкість, приходила комісія, зокрема, голова Галицької адміністрації, архітектор і землевпорядник Галицького району і ще один невідомий оповідачу чиновник. „Комісія приходила за моєю ініціативою, — пояснює невгамовна правдошукачка, — оскільки я в 2006 році записалася на прийом до нового мера пана Садового. Чекала лише дев’ять місяців, прийом призначили на 6 лютого, потрапила о 24.00. Так, на жаль, у нас тепер влада працює за вільним графіком роботи. І в прийомні дні охорона біля мера, як біля Кремля. А є ще й такий позаштатний працівник, як пані Погорєлова, яка звертається до людей нецензурно. Я те все пережила і заяву занесла. В ній було прохання усунути вогкість у будинку і надати дозвіл на розширення корисної площі шляхом добудови. Не дочекавшись відповіді до квітня, я записалась у додатковий список із 20 громадян, які намагалися потрапити на особистий прийом до мера. Й донині не бачилася із Садовим — клопотів у нього багато. Згодом я дізналася, що житлово-комунальному відділу таки дали вказівку поставити на контроль моє питання і усунути вогкість до 20 березня. Відділ передав естафету адміністрації Галицького району, а та, в свою чергу, розписала на ЖЕК”. Не полишаючи марудної справи щодня засипати всі названі інстанції заявами та зверненнями, Марія Маєвська вирішила проконсультуватися в управлінні землеустрою щодо реальної можливості існування добудови. „Саме тоді, 18 червня 2007 року, — оповідає наша героїня, — я дізналася в міській раді, що вздовж вулиці Чорновола за юридичною адресою: вул. Куліша,46-а планується спорудження триповерхової будівлі під офісні приміщення, яка перекриє світло чотирьом будинкам. Я бачила договір оренди землі площею 150 м2. терміном на 10 років. А в мерії замилюють очі, мовляв, планується спорудження лиш кутової забудови площею максимум 80 м2. на куті ряду будинків”.
Вічна революціонерка разом із сусідами 19 червня надіслала в різні інстанції мерії колективне заперечення на спорудження будівлі підписане 34-ма мешканцями будинків № № 40, 42, 44, 46, що на вулиці Куліша. Адже якщо споруда стоятиме вздовж їхніх домівок, сонячне світло не потраплятиме в їх і темні вогкі подвір’я, а в окремі квартири першого поверху, чиї вікна виходять на задвірки, впродовж доби сонячні промені потраплятимуть хвилин на 10 — 15 зранку. А ще доведеться зрізати добрий десяток каштанів та інших дерев, що формують небагате озеленення центру міста. 26 липня управління архітектури скерувало відповідь та повернуло колективне заперечення його авторам без розгляду. З відповіді, яку додавали, позивачі дізналися, що за рішенням виконавчого комітету № 340 від 10 березня 2006 року проектування офісної будівлі дозволено громадянці Тетяні Цибко. Ця панянка не є зовсім невідомою позивачам. За адресою: вул. Куліша, 46 у пані Цибко приватна нотаріальна контора. Також після колективного заперечення від 19.06.07р., 22.06.07р. було винесено ще одне рішення №430 про надання дозволу на будівництво офісних приміщень.
Ті, хто в „хатці” живе
Анна Змерзла, пенсіонерка, вул. Куліша, 44, 1-й поверх:
— Я проти того будівництва. Якщо будівля стоятиме вздовж наших дворів, то заступатиме нам сонце. Будемо жити, як у тюрмі за кам’яним муром. Поки я ще не вмерла, мушу світ бачити; а вже там буду в темряві. Живу тут з 1968 року. Досі ніколи сонячно й сухо не було. А тепер геть зовсім можуть згноїти. Ми писали колективне звернення, тільки ніхто на нас уваги не звернув і не зверне.
Ганна Біблій, інженер, вул. Куліша, 44, 2-й поверх:
— Ми проти будівництва у зв’язку з тим, що наші будинки старі і сирі, і вологість швидко повзе від фундаменту догори. Перші поверхи, а місцями вже й другі страждають від грибків. У сезон дощів вода стоїть на рівні з цоколем. У ЖЕК звертаєшся, ніхто нічого не робить. Тут, по 700-річчя, Полтва тече, каналізація в жахливому стані, ми боїмося, що зсунеться Високий Замок, не вистачає лише нової споруди. Як почнуть тут копати, то ми всі по Полтві і попливемо.
Розалія Жовновська, пенсіонер, вул. Куліша, 46, 2-й поверх:
— Як можна бути не проти! Живемо тут із 1975 року, далеко не в найкращих умовах, а тепер і тих кілька деревин за вікном зрізують. Ось цю аличу своїми руками садили. Все продають, тільки грошей хочуть, про людей ніхто не думає.
Ноель Конюхов, пенсіонер:
— Ой, чи ж нас хто коли щось питає? От хіба Ви. Звісно, я проти. Тут якщо щось збудують, то світло заступлять. А будівля і без того волога. У нас майже всі собі вигоди в квартирах поробили, а я ходжу в той старий колективний туалет, що посередині будинку. Там бачок тече, стіни мокрі, та до того діла нікому нема.
Зоряна Філь, економіст, вул. Куліша, 46, 3-й поверх:
— Цей будинок має понад сто років. Тут крихкі стіни, а капітальний ремонт ще ні разу не робили. У мене — несуча стіна. Ті, хто роботи розпочали, обіцяли її укріпити і утеплити. Воно ніби й добре, а з іншого боку, маленький промах — і ми завалимося. Тут ще тільки звозили блоки, а в мене вдома вже всі меблі трусились.
Пасічник Світлана, пенсіонерка, вул. Куліша, 40, 3-й поверх
— Як це так перед будинком та ще один поставити? А дерева куди? Спиляти? Та Ви їм передайте, щоб не робили такого, бо люди протестуватимуть.
Слово райцям
Начальник ЛКП „Центральний” Любомир Кобілецький
— Нещодавно на огляд будинків на вул. Куліша виїжджала комісія. Наступного року будинок № 42 внесуть у список будівель, які потребують капітального ремонту. Там потрібно проводити підкопи під дерева і гідроізоляцію. Ні про яку забудову я нічого не чув. Там — паркова зона, навряд чи вийде щось спорудити.
Володимир Квурт, секретар ЛМР:
— Коли споруджували вулицю 700-річчя, частину будинків зруйнували. Тепер архітектори вирішили закривати відкриті дворики. Лише мешканці тих будинків звикли жити так, як живуть, от і протестують проти забудов. Там проблеми з водовідведенням. Можливо, під час спорудження нового об’єкта їх вирішать, якщо буде бажання обох сторін. Треба з людьми зустрітися і поговорити. А також врахувати питання інсоляції (потрапляння сонячного світла).
Заступник начальника управління архітектури ЛМР Олесь Ярема:
— Є концепція щодо впорядкування центральних вулиць Львова. А проспект Чорновола — одна з основних артерій міста. Частина від Оперного і до залізничної колії — ареал історичної забудови з втраченими елементами. Є багато глухих торців, які, напевно. мали б бути забудовані, але до 1939 року цього не встигли зробити. Мабуть, настав час створення фасадної стіни. Коли до нас звернулася юридична фірма, що на вул. Куліша, 46, з пропозицією спорудження офісного приміщення там, на куті будинків, ми дали дозвіл на проектування і будівництво офісу. А 150 м2. орендовано, щоб було де тримати будматеріали. Якщо ця будівля вдасться, і замовник захоче продовжувати забудову, думаю міська влада не заперечуватиме. Просто поставимо питання вирішення проблеми мешканців будинків. Може, замовнику доведеться осушувати стіни, а може, й запропонувати альтернативу мешканцям.
Віра Солоха, начальник Держархбудконтролю:
— Є два рішення виконкому на проектування і будівництво офісного п’ятиповерхового будинку за адресою: вул. Куліша, 46-а. Його розміри — 10 на 7,5 метра. Завершиться будівництво десь у 2008 році. Погодження на проектну документацію пройшло всі необхідні інстанції: управління архітектури та охорони історичного середовища, Облінвезекспертизу, санстанцію.
„Зацікавлена сторона”
Замовник будівництва, громадянка Тетяна Цибко
— Чому Ви звертаєтесь до мене? Звертайтеся в міську раду. Хай вони дають коментарі. А мене це не цікавить.
Підготувала Ірина ЮЗИК, «Ратуша»