“Я хочу пізнати твій внутрішній світ”

Наталя ДУДКО, «Ратуша»

|

Відгуки на роман (чи збірку оповідань, як кому до вподоби) Софії Андрухович “Сьомга” — досить полярні: від наліпок “порнографія” до захоплення відвертістю цієї прози.

Можна навіть спробувати простежити читацькі відгуки за гендерним принципом: так виглядає, що “Сьомга” більше подобається жінкам (і серед критиків, і серед, за визначенням Софії, “наївних” читачів).

Літературне дорослішання Софії Андрухович почалося у збірці оповідань “Жінки їхніх чоловіків”, причому таке дорослішання не обов’язково має означати “дорослішання” художньої якості текстів. Для частини читачів найкращими творами авторки наразі є “Літо Мілени” і “Старі люди”. Але не варто забувати, що зміни в її творчості відображають зміни в ній самій. Такі чи інші, вони закономірні.

У “Сьомзі” Софія не відмовляє собі в задоволенні поіронізувати, перефразовуючи важливих у її житті авторів: чоловіка Андрія Бондара — “я просто сидітиму на унітазі з лептопом на колінах (добре хоч, не на яйцях)” та батька Юрія Андруховича — “Диявол ховається в рисі”.

Анонсуючи “Сьомгу”, авторка розповідала, що був у неї намір написати книжку про секс, але не вийшло. Вийшло справді не про секс. Асоціації, образи, паралелі (зокрема, наскрізна метафора сьомги-жінки) аж ніяк не додають книжці еротизму. Роман радше про досвід, що впливає на розвиток сексуальності. Хай він сконструйований і віртуальний, але описаний переконливо. Крім того, це дуже болісний досвід. А вже від розвитку жіночої сексуальності — рукою подати до формування жіночої особистості. Зокрема, такі моменти усвідомлення: “Я терпіла. Я багато подібних речей у житті терпіла. Бо я думала так: якщо я можу витримати, а комусь це дуже подобається, то чому б мені не справити людині приємне?”

Є в “Сьомзі” й опис оргазму, щоправда, під час шкільної олімпіади з української мови та літератури (“Того року я не зайняла призового місця”).

А спогади про дефлорацію описано в унісон з таким сеансом автопсихотерапії: “І в усьому ти така — ці необрізані кутикули, це потовщення над самою попою, схоже на крихітну подушечку, ці закопилені, вічно чимось невдоволені губи. Інфантильна і пасивна. Кожної миті готова розрюмсатись. Вимагаєш, щоб усе і негайно. Даєш, коли вимагають. Сама соромишся попросити. Чекаєш, коли все, чого прагнеш, гепнеться тобі на голову. Ласкаво дозволяєш іншим доглядати за тобою, робити все замість тебе — ніби так і повинно бути. Самозакохана і лінива. Вважаєш себе найкращою, от тільки не знаєш, у чому. Ображати інших тобі — як два пальці об асфальт, натомість тяжко ридаєш, коли чуєш про себе щось, що не дуже подобається. Легко ставиш хрест на усьому. Легко знову повертаєшся до звичного стану. Смішна, претензійна, розгублена, безпорадна. З маленькими вушками, з тонкими зап’ястями. Огидна, нікчемна, розбещена дитина з пальцями у щілині статевих губ”.

Окремі частини “Сьомги” мають різний “смак”, і кожна з них може бути поживною, якщо відповідатиме вашим уподобанням (авторка в розмовах про цей свій твір досить часто вживає “кулінарну” термінологію). Розвиток сексуальності дівчинки-підлітка — дівчини Софії вміщений у чотирьох “внутрішніх” розділах роману (“Кров”, “Райський сад і прилеглі території”, “Морські розбійники і Діва Марія”, “Диявол ховається в рисі”). Своєрідним обрамленням є інший аспект “Сьомги” — опис потреби дивитися й показувати. Підглядати за чиїмось життям (“на кожного, хто хоче дивитися, знайдеться хтось, хто захоче показувати”). Від “Володар світла, повелитель води” — до “Я хочу пізнати твій внутрішній світ”: назва цього розділу-оповідання просто й промовисто формулює недосяжну потребу людини пізнати внутрішній світ іншого та водночас інший бік — потребу бути пізнаною. Герой “Сьомги” вдався до буквалізму: з допомогою гострого леза “пізнав внутрішній світ героїні”. Намагаючись з’ясувати “різницю між жінкою і рибою”.

P.S. Софія Андрухович презентуватиме “Сьомгу” під час літературного фестивалю в межах Форуму видавців у Львові.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *