Справжнім відкриттям для шанувальників рок-музики на фестивалі «Тарас Бульба» став львівський гурт „Кожному своє”. Цьогоріч він отримав гран-прі престижного фестивалю, який ось уже 10 років поспіль проходить у місті Дубно.
Команда порівняно молода (їм щойно 4 роки!), а вже встигла заявити про себе як про професійного виконавця альтернативи. Детальніше про музичну діяльність групи розповів «Погляду» соліст „Кожному своє” Остап Панчишин.
– Остапе, які враження в тебе від „Тараса Бульби”? Торік „Кожному своє” здобули другу премію. Перемога для гурту цього року була очікуваною?
Мені завжди подобався фестиваль. Ми вже вдруге приїхали на нього. Так, у нас вже була друга премія. Тепер ми сподівалися на щось більше, а тому довго і багато працювали: у нас були репетиції протягом трьох годин щоденно. Група була готова на 100 відсотків.
– Переможець фесту має право безкоштовно записати сольник. Вам вистачить матеріалу для запису?
Маємо його аж на три альбоми! Є більше тридцяти пісень, відібрано кращі, от тільки не було можливості їх записати.
Чи правда, що ви навіть кліпи записали?
Так, наші друзі допомогли відзняти два кліпи на пісні „Як у кіно” і „Лиш рок”. Але вони наполовину професійні.
У яких фестивалях чи конкурсах ви брали участь раніше?
Торік ми пройшли у півфінал „Перлин сезону”, але не змогли приїхати для подальшої участі, бо вступали до консерваторії. Довелося пожертвувати!
Усі учасники „Кожному своє” мають чи здобувають музичну освіту. Чи цей факт впливає на якість музичного проекту?
На „Кожному своє” усе впливає: і музична освіта, і особисті музичні зацікавлення усіх нас. У мене батьки музиканти, тому змалку мене оточувала відповідна атмосфера. З п’яти років займався скрипкою. Вже згодом я знав, що хочу створити власний гурт. Зараз мій тато є нашим бас-гітаристом. На „Тараса Бульбу” він просто не зміг приїхати. І училище, і консерваторія дали нам багато. Наш клавішник навчається у класі піаніно, гітарист – гітари, я – скрипаль, ходжу також додатково на вокал, барабанщик – ударник. У консерваторії нас вчать сприймати різну музику, не лише рок. Поза навчанням – кожному своє. Гітарист слухає старий класичний хард-рок, барабанщик – джаз, я – „Pink Floyd”, „Deep Purple”, „Led zeppelin”. З усього цього ми беремо все найкраще, у нас своєрідна музика. Це, радше, не компіляція, а учнівство.
Остапе, що більше спричиняється до професійного розвитку: скрипка чи вокал у рок-музиці?
Скрипка. Рок виражає більше особисте. Хоча набуті знання допомагають правильніше і точніше висловити особисте.
Ваша творчість допомагає навчатися і реалізовуватися професійно чи, навпаки, заважає навчанню?
У жодному випадку не заважає! Якщо ти творча людина, то тобі нічого не заважає.
Жанр „Кожному своє” визначають як поп-рок. Як ви самі позиціонуєте вашу творчість?
Ніяк. Тобто ми не замислюємось над жанровим визначенням. Головне, що воно подобається людям. Граємо, насамперед, музику… Ми – фанати своєї справи, тому й віддаємося сповна. Якраз максимальна віддача приносить радість і відчуття гордості.
Юрій Шаріфов відзначає блискуче аранжування „Кожному своє”. Хто ним займається?
Я. А ще я пишу тексти і музику.
„Кожному своє” – це просто назва чи ще й своєрідне мистецьке кредо?
Перед першим концертом ми з хлопцями довго придумували назву групи. Було багато варіантів, але жоден не „приживався”. І тут хтось сказав: кожному своє. Я запропонував, щоб наш гурт так і називався. Насамперед: нічого спільного з фашистською ідеологією воно не має, а означає лиш одне: ми прагнемо однієї мети, але ми всі різні (хоч би за музичними вподобаннями). Все дуже просто!
Взагалі, як народжувався гурт „Кожному своє”?
У мене була велика дитяча мрія – створити у музиці щось своє. Рок подобався вже давно, тому група мала бути однозначно альтернативною. Після дев’ятого класу я вступив до музучилища, там і познайомився з хлопцями, теперішніми учасниками. Всі вони – мої друзі, інакше групи не було б. От буває так, що учасники групи бачаться тільки на репетиціях: пограли-поспівали і розійшлися. Ми спілкуємося і поза „Кожному своє”, це допомагає розуміти одне одного.
У вас є продюсер?
Ні, організацією концертів займаємося самі. Важко, звичайно, але це лише додає ентузіазму. Крім того, це ще й корисний досвід.
Ідея творчості „Кожному своє” полягає у… Продовж, будь ласка, тезу.
Ідея творчості „Кожному своє” виражається у трьох основних речах: позитив, емоційність, добро для людей. Ми просто виходимо на сцену і даруємо людям свої позитивні емоції.
Наскільки музичний простір України сприяє чи не сприяє розвиткові альтернативної музики і конкретно молодих гуртів?
Будучи присутнім на фестивалі „Тарас Бульба”, переконуєшся, що сприяє. Стільки талановитих молодих музикантів! У плані творчості нас завжди сприймають. На концертах у „Ляльці” і „Пікассо” постійно багато людей. До організаційних проколів навчилися ставитися по-філософськи.
Що плануєте найближчим часом, крім запису сольного альбому?
Репетиції, концерти… Плануємо приблизно восени грандіозний концерт на великій сцені, можливо, у філармонії. Любимо експериментувати. От, скажімо, на „Тараса Бульбу” ми приїхали з нашими друзями професійними музикантами: ще один клавішник і бек-вокал. Нас в оригіналі п’ятеро музикантів. Якось в училищі виступали з камерним оркестром. Шукаємо щось новеньке.
Ви вже маєте певні досягнення. Як змінюється їх сприйняття з приходом визнання?
Жодної „зіркової” хвороби у нас немає. Спілкуємося з прихильниками, все природно. Коли виходимо на сцену, довго налаштовуємо інструменти. Люди думають, що це „понти”, а насправді ми переживаємо за звук. Неприємно, звичайно… Насправді хочеться відіграти концерт якнайкраще.
Ірина БЕРЕЗОВСЬКА, „Новий Погляд”