„Львів, який ми втрачаємо”, — саме так назвали нещодавно розроблений туристичний маршрут п’ятнадцятьма об’єктами архітектурної спадщини міста, яким загрожує руйнування. Склали його ГО „Центр підтримки приватної ініціативи” спільно з управлінням охорони історичного середовища ЛМР. Офіційно презентували маршрут тижнів зо три тому, кольорові буклети зі світлинами всіх 15-ти об’єктів роздали, запевнили, що екскурсію провадитимуть професійні гіди хвилин 45, от тільки жодної імпрези ще не відбулося.
Не дочекавшись організованої мандрівки „Львовом, який ми втрачаємо”, вирушила вивчати його сама. У буклеті він позначений, проте коротенькі історичні довідки про кожну пам’ятку вважала мізером. Тому першим моїм пунктом став не вибраний експертами будинок № 23 на площі Ринок, а кабінет начальника управління охорони історичного середовища Лілії Онищенко. Ось у мене вже й гід є, та ще й високого чину. „Не можна оглядати пам’ятки, не знаючи історії міста, — врочисто починає пані Ліля. — Після великої пожежі 1527 року з усіх будівель у Львові залишилися лише Ратуша і фрагменти катедри. Все ж мешканці не полишили рідне місто, а почали розбудовувати. І маємо прекрасний Львів ренесансний. Готика залишилася лише на гробницях і елементах будинків. Під час австрійського періоду якісь будівлі розбирали, якісь перебудовували, кілька втратили”. Також я дізналася, що у маршруту є конкретна мета. Причому зовсім не ознайомлення гостей міста з його шедеврами. Основне завдання проекту — привернути увагу можновладців і пересічних мешканців Львова до архітектурних пам’яток, яким загрожує руйнування (увагу декого з другої категорії — маю на увазі себе, колег і деякі ГО) може і вдалося привернути, а от щодо можновладців, дуже сумніваюсь. Пані Ліля заспокоїла мене, що ситуація з будинками стабільна і їм поки що руйнування не загрожує. Та не встигла я зітхнути з полегшенням, як виявилося, що в трагічному стані декори і орнаменти фасадів, а також інтер’єри. Певне розчарування виникло після повідомлення Лілії Онищенко, що цей маршрут буде нестабільним і віртуальним (!). Тобто змінюватиметься відповідно до реставрації передбачених ним пам’яток і руйнування нових, а проводитимуть його фактично для обмеженого кола спеціалістів. Записавши на диктофон розповіді пані Лілі про об’єкти маршруту, я попленталася відвідувати їх гордо і наодинці.
Пункт 1 — площа Ринок, 23. Недоглянутий, облущений будинок на розі двох площ (друга — Катедральна). Зазираю у буклет, пригадую розповіді свого „гіда”. Збудований у 1570 році в стилі ренесанс багатою родиною Шольц-Вольфовичів, вихідців зі Селезії. У них було 12 синів і 12 дочок, і через деякий час половина Львова уже належала цій родині. Сім’я принесла з батьківщини звичай прикрашати будівлі скульптурами святих і маскаронами. На куті скульптурно зображений обряд хрещення, є й інші побутові сцени. Під загрозою саме унікальний ліпний декор будинку, який відстав від стіни. Роблю кілька фото і рушаю. № 2 — вулиця Шевська, не надто молодша, аніж площа Ринок. Колись на ній мешкав господар цеху шевців, звідти — її назва. Зараз вуличка переживає не найкращі часи — добрий шмат її невеликої території обгороджений зеленим дерев’яним парканом, за яким триває безконечний ремонт. Згідно з маршрутом, заходжу на подвір’я Вірменського собору — шматочок сходу на території Львова. Святиня пам’ятає далеке XIV століття. У 1368 — 1370 роках у найкращих традиціях давньовірменського будівництва архітектор Дорінг спорудив найдавнішу східну частину собору. А от дзвіницю збудував уже львівський архітектор Красовський у 1571 році. Саме вона нині у поганому стані, а також стінопис, що зберігся ще з часів початку побудови храму. № 4 — перший будинок вулиці Друкарської, споруджений у 1803 році. Заходжу в середину, адже його особливість — неповторна вуазерія дерев’яних сходів. П’ятий пункт маршруту — площа Ринок, 39, кам’яниця Толочківська, спадок XVІІ віку. У тому ж столітті там двічі містився Королівський монетний двір. Сьогодні там під загрозою опинився синопсис у брамі будинку і над сходовою кліткою. Знову заглядаю в буклетик, забігаючи поглядом наперед. Маршрут веде мене по периметру площі Ринок — №№ 36 (XVІІІ ст.), 1 (XIХ ст., місце старої Ратуші), 3 (XVІІІ ст., збудований на старих фундаментах), 6 (XVІ ст.), 10 (XVІІІ ст., палац Любомирських). Час нещадно понищив декори будинків. Впадають у вічі попсовані дощовою водою скульптура Глорії на Ринку, 3, силуети атлантів на Ринку, 6. Будинок XVІ ст. під номером 4 на вулиці Руській унікальний своїми написами під вікнами старо-вірменською мовою. У 1610 році будинок став власністю вірмен Бартановичів. Цей факт пояснює походження написів. Востаннє повертаємося на площу Ринок, до будинку № 18 — староєврейського пасажу XVІ ст. (найстарішої кам’яниці на площі). Виходжу на вулицю Федорова і Староєврейську. Колись тут були шпиталь, лазня, дім мудрості, торгові ятки та криниця, з якої євреї брали воду. Міським водогоном мешканці кварталу не користувалися, хоча сюди була проведена нитка водогону — Жидівський цуг. Далі — вулиця Валова. Кам’яні лицарі на балконі будинку № 11 не можуть залишитися непоміченими. Це початок ХХ століття і стиль неоготики. Зараз вони під риштуванням, отже, врятовані. Моя самотня екскурсія підходить до завершення. Попереду останній і найвіддаленіший 15 пункт — Пекарська, 19. Крізь об’єктив фотоапарата тріщини на облущених стінах особливо помітні. Сіра, давно не ремонтована будівля зовсім не нагадує велич дому місцевої знаті. А це, до слова, палац Семенських-Левицьких, збудований у XIХ ст. у стилі необароко. А свою колишню славу він втратив… Та хіба лише він?…
Ірина ЮЗИК, "Ратуша"