Фантоми УКБ

На покинутих будинках часто травмуються діти

Нині у Львові чимало покинутих будівель, які спеціалісти називають будинками-фантомами. Здебільшого, це незавершені будівництва, які через брак фінансування стовбичать на просторах нашого міста. Власне, одна з таких споруд, що по вулиці Антонича на Сихівському масиві, на думку місцевих жителів, становить неабияку і постійну загрозу.

На перший погляд, нічого особливого: високі бетонні стовпи стирчать із землі, кілька одноповерхових будівель, які розсипаються просто на очах, розбита цегла, що валяється поблизу. По всій території, яку не охороняють, бігають діти.

Серед них — сімнадцятирічний Андрій. Саме він розповідає, що час від часу на недобудові з гуркотом падають цементні брили. Був випадок, коли в момент руйнування, на відстані кількох метрів за процесом зачаровано стежили діти. „Для нас таке вже не новина! — каже Андрій. — Ми буваємо тут щодня і вже не раз ставали свідками такого”. Що це за руїна, і хто в “разі чого” відповідатиме за наслідки?

На ці запитання погодився відповісти начальник Сихівської райадміністрації Іван Лозинський: „Будівництво цієї споруди розпочалося ще 8 років тому. Планували зробити досить-таки крупний корпус пожежної частини. Але оскільки місце розташування вибрали невдало (недобудова стоїть у видолинку, навесні вода стікала і застоювалась у підвальних приміщеннях споруди) будівля не змогла б повноцінно функціонувати”.

Так і залишили. Нині розвалина для мешканців сусідніх територій стала, так би мовити, „зоною відпочинку”. Удень там гуляють батьки з малечею, вечорами збирається молодь, а вночі — тут ховаються безпритульні, алкоголіки та наркомани. Іван Степанович зазначає, що правоохоронні органи контролюють доступ міщан до руїни. Та ці запевнення суперечать свідченням самих львів’ян. „Правоохоронці байдужі до того, що люди зробили колишнє майбутнє приміщення пожежної частини місцем для забав, —розповідає сімнадцятирічний Андрій. — Інколи вони зроблять нам зауваження. Та що з того, якщо самі міліціонери, вигнавши хлопчаків, сідають на напівзруйновані брили з пляшкою пива”.

Своя позиція — у начальника Управління капітального будівництва м. Львова Богдана Коваля: „Поки що УКБ не має повного переліку покинутих будівель Львова, цей список мали би подати набагато раніше, але… Частину будівель передали Управлінню комунального майна, і будинок-фантом на Антонича теж належить до УКБ”.

Богдан Якимович добре розуміє проблему, та поки що не бачить виходу. Він називає кілька шляхів її вирішення, але сам не вірить у їх реалізацію. „Перше — подати будівлю на конкурс і продати. Та покупці не поспішають, бо споруду через низку зазначених причин не можна використовувати, — стверджує пан Коваль. — Друге — реальніше — розібрати.”

Що ж зупиняє? Все як завжди банально — немає коштів на демонтування. На руїнах неодноразово траплялись нещасні випадки. Хлопці, яких кореспонденти „Ратуші” зустріли на недобудові, розказували, як діти на них ламали руки, ноги, розбивали голови.

„За все це відповідальність несе УКБ, і люди мають повне право звертатися зі скаргами саме в наше управління”, — запевняє Богдан Коваль. А чи судові процеси їм обі­йдуться не дорожче, ніж процес демонтажу?

Найпростіший і найшвидший вихід із небезпечної ситуації — встановлення бодай мінімальної огорожі. Та й на це, навчений життям, Богдан Якимович посміхається: „Та через кілька днів паркан поріжуть на дошки ті ж самі місцеві мешканці! Інструменти зараз, ой, які є хороші!”