Комусь це може видатися дивним, але на вибір майбутньої професії Зеновія Стаха, завідувача акушерсько-обсерваційного відділу Львівської обласної клінічної лікарні, колись, у далекі сімдесяті роки, вплинула… одна з п`єс Корнійчука. Тоді ще молодого юнака привабив персонаж лікаря, який постійно грав на скрипці…
“Я десь внутрішньо відчув, що у цій галузі мені буде цікаво, — пригадує Зеновій Володимирович. — І не помилився. У Старосамбірському районі у сімдесяті роки дуже бракувало лікарів. Тодішній міністр охорони здоров`я пан Шупик розпорядився приймати усіх. Семеро чоловік з нашого району цього року вступили до медінституту. Після навчання повернувся працювати додому. Пізніше були Мостиська, Хирів. На досягнутому не хотілося зупинятись. Отож вступив до медінституту в інтернатуру. І уже з 1987 року працюю у клінічній лікарні: спочатку лікарем, тепер — завідувачем”.
Досвід роботи у Зеновія Володимировича чималий — 32 роки. Він допоміг з`явитися на світ не одній дитині. І один серед небагатьох медиків, який відмовився робити аборти уже близько п`ятнадцяти років тому. Вважає, що це аморально й неприємно. Як лікар прекрасно розуміє, що перервана вагітність негативно впливає на здоров`я жінки.
“Причина у тім, — каже співрозмовник, — що у нашій державі офіційно дозволені аборти до 12 тижнів вагітності. А на мою думку і думку багатьох колег, вагітність жінки, яку вона запланувала, повинна закінчуватися винятково пологами. Сьогодні увесь світ має добре розвинену систему планування сім`ї. Ця справа непогано розвивається й у нас. Саме завдяки роз`яснювальній роботі, яку посилено проводимо із жінками, згодом вдасться зовсім мінімізувати процес абортів”.
Пологи у тайзі
Праця лікаря дуже відповідальна, адже пов`язана з людським життям. А в акушерів-гінекологів ця відповідальність подвійна: іноді доводиться рятувати і матір, і дитя. Сьогодні молоді люди не дуже поспішають у медичні навчальні заклади — віддають перевагу бізнесу, банківській справі, менеджменту. Щоби стати нормальним лікарем, переконаний Зеновій Володимирович, потрібен певний час, відчуття патріотизму до своєї роботи та ентузіазм. А ще слід постійно підвищувати свою кваліфікацію, цікавитись новинками у галузі медицини. Адже методика лікування постійно удосконалюється.
“Загалом, — каже Зеновій Володимирович, — акушерство — класична дисципліна. Але й тут є великі зміни у плані перинатології — науки, яка виявляє хвороби плода в утробі матері. Ми таким чином маємо змогу допомогти ще не народженій дитинці. Це ноу-хау у галузі медицини. Завдяки УЗІ можемо виявляти патологію немовляти на дуже ранніх стадіях. На жаль, таких випадків нині дуже багато. Очевидно це пов`язано з екологією, іншими причинами. Відсоток здорових дітей, які народжуються, не збільшується.
Найбільша для мене як для лікаря радість, коли мама і дитина йдуть додому здоровими. Особливо запам`ятовуються випадки, коли вдалося успішно здолати якісь проблеми з породіллею чи з немовлям. Я збираю фотографії таких дітей. Маю уже цілий альбом. Матері або через рік самі приносять, або ж я прошу привезти. Ці немовлятка мені особливо дорогі. У нашому відділі концентрується патологія з цілої області. Ми приймаємо усіх пацієнтів, особливо проблемних, і багатьом допомагаємо. Спрацьовує лікарський професіоналізм.
Пригадую свої перші пологи. Це було в армії ще у 1976 році. Я служив у Волгоградській області. Ми везли дружину офіцера до райлікарні, яка втретє була вагітною. Надворі березень. Санітарна машина застрягла у лісі. Ось жінка у машині й народила. Усе було добре. Ми із шофером закутали матір і немовля у свої шинелі. Уявляєте: ніч, тайга, холод, а тут народжується нове життя. Ця подія була для мене знаковою”.
П`ять років акушерсько-обсерваційний відділ Львівської обласної клінічної лікарні був залучений до спільного американсько-українського проекту “Здоров`я матері і дитини”. Його основа — застосування в акушерстві принципів доказової медицини, тобто зведення до мінімуму медикаментизації пологів.
Перемога медицини
“Ми тепер стараємось, — каже пан Зеновій, — проводити пологи в умовах, близьких до домашніх, запрошуємо до залу родичів. Відразу після пологів залишаємо дитя матері. Якщо ж породілля після операції, дозволяємо родичам допомагати. У цьому є позитивний момент. Після звичайних пологів виписуємо жінку додому уже на третій день, а після кесаревого розтину — на п`ятий день. Таким чином, жінка мінімум часу перебуває у пологовому будинку. Це вигідно з погляду санепідемрежиму. Принцип доказової медицини полягає у тому, щоб (якщо би були кошти) жінка, яка потрапляє до нас, народжувала та залишалась у тій же кімнаті після пологів аж до виписування додому. З часом, думаю, можна буде це зробити”.
Не можна применшувати заслуги медиків у тому, що відсоток виживання недоношених дітей, які народжуються вагою кілограм і трішки більше, значно зріс. До речі, цьогоріч уперше в Україні почали реєструвати народжуваність із 22 тижнів вагітності, з маси плода 500 грамів. Безперечно, що виходити таке немовля украй важко. Зате дітей, які народжуються вагою кілограм, суто з психологічного погляду мусимо тепер рятувати, адже від них є ще менші. І справді, за статистикою, близько 80 відсотків таких малюків на Львівщині нині виживають. Це неабияка перемога медицини.
“Хороших спеціалістів, — вважає Зеновій Стах, — у нашій галузі багато. Лише б держава повернулась обличчям до медицини, зокрема до закладів пологової допомоги. Щоби ми мали нормальне фінансування, щоби жінки не купували самі ліків, щоби кожен відділ був оснащений сучасною медапаратурою та медикаментами”.
Надія ШПАК, “Україна і час”