Монашка стала... матір`ю п`ятьох дітей

Наталка КИСІЛЬ, “Україна і час”

|

Віднедавна в оселі священика римо-католицької церкви діє дитячий будинок сімейного типу.

…Гелена саме засолювала на зиму огірки. Їх, Богу дякувати, цьогоріч вродило на славу. Найстарша Надійка допомагала: чистила часник, накладала у слоїки кріп. Решта дітей разом зі ще кількома сусідськими вовтузились на подвір`ї. Усі їхні вчинки, рухи, настрої і мрії були зосереджені біля гарненького голубого басейну, який нещодавно сім`ї подарували щедрі меценати. Сонце пражило немилосердно. Вода бризкала навсібіч, розхлюпуючи дитячу радість у гарячому липні. І тільки мати час від часу турботливо й зосереджено визирала через вікно, коли галас-сміх-крики ставали гучнішими…

Пане Олійник, де гроші?

Ініціатива створити дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) у Пнікуті Мостиського району Львівської області належить священикові римо-католицької церкви В`ячеславові Дорошу. У пароха в цім селі є гарний двоповерховий (а точніше — “півторачка” з мансардою) будинок, записаний на його маму. За короткий час через нотаріуса оформили документи про те, що мати згідна дати дозвіл на використання споруди під дитячий будинок сімейного типу на 15 років. За неповні два місяці поробили ремонти кімнат, встановили огорожу. Кошти — отця В`ячеслава, дещиця — з районної казни, а ще допомогли спонсори.

1 червня, у Міжнародний день захисту дітей, будинок урочисто відкрили та освятили. На відкриття першого соціального дитячого закладу у районі прибули голова облдержадміністрації Петро Олійник зі своїм заступником Тарасом Батенком. Тоді ж чиновники пообіцяли, що державні кошти, передбачені на будинок, будуть у повному обсязі. Однак…

“Згідно із законодавством, із державного бюджету щомісяця на ДБСТ мають виділяти кошти, — розтлумачила нам ситуацію начальник Служби у справах неповнолітніх Мостиської райдержадміністрації Галина Михалюньо. — Цільові кошти повинні йти окремо на їжу, одяг, медикаменти. На кожну дитину — щомісяця 1 190 гривень. Окрім того, матері-виховательці (таку назву у документах має жінка, що опікується дітьми) передбачено зарплату — приблизно 600 гривень”.

За словами пані Михалюньо, тут проживає п`ятеро дітей. Минає другий місяць функціонування будинку сімейного типу, а “віз і далі там”. Тобто держава уже заборгувала цій родині немалу суму.

Квартиру пропила, дітей забрали

Будинок цей видно з дороги. Високий. З червоної цегли. Біля самого входу тріпотить дрібним листям береза. Навпроти дому — школа. Так що в навчальний період на уроки ходити близько. Діти ж усі шкільного віку: Надя (17 років), Іванка (11), Богданчик (9), Назарко (8), Діанка (9). Діанка — з неблагополучної сім`ї Мостиськ, маму ж решти чотирьох суд позбавив батьківських прав у лютому цього року. Вона не виховувала своїх чад і, як записано у вироку суду, “гроші “на дітей” використовувала у власних цілях”. Простіше кажучи — пропивала, протринькувала. Навіть квартиру, виділену їй у Львові після народження одного з малюків, продала, а сьогодні від тих грошей і слід простиг.

Дітей же горе-мати “порозкидала” по інтернатах. Двоє старших уже встигли потрапити за ґрати. А ті, що мешкали з нею, бідували, іноді і змушені були просити милостиню біля церкви. Нині ж вони плюскаються у басейні на приватній садибі.

…Сестра Гелена розглядає ніжку малого Назарка. Той плаче — попікся у кропиві десь біля штучної водойми. За мить біль минає, і хлопець уже знову стрімголов летить донизу совганкою у басейн. Малечі добре тут.

“Діти вже адаптувалися — розповідає Гелена. — Бо в перший місяць та-а-акі худорляві були і оченята дещо перелякані. Та й взагалі, ще призвичаювались. Тепер літо, вони сплять собі скільки хочуть, я їх не буджу. Коли повстають, тоді й сніданок. Далі що? Чекають, коли вода у басейні загріється. Вдень з усіма потроху повторюю табличку множення, правопис та інші шкільні завдання”.

Техніка у кредит

Ми сидимо із черницею на лавочці під грушею. На подвір`ї ростуть яблуні і сливи. Гелена каже, що священик ще й пасіку має, тож мед є цілорічно. Хліб і булки сільська пекарня дає родині безкоштовно. Одна сім`я з перших днів приносить дітям молоко, а почасти і сметану, сир.

“Ми не бідуємо, — наголошує мати-вихователька. — Ото придбали у кредит одразу холодильник, телевізор, пральну машину і відеомагнітофон (тут усього цього не було). Тепер щомісяця маємо сплачувати по 800 гривень. Якось даємо собі раду. Але державних коштів наразі не отримали ні копійки”.

Ми уже спілкуємося з малечею. Священик, розповідають діти, періодично приїжджає до них, “привозить різне”, допомагає чим може. І тут зрозуміло стає одне: світ таки не без добрих людей. Ми, на щастя, вкотре у цьому пересвідчуємося. Але їх, цих добрих людей, чомусь немає у владних кабінетах. Або ж люди втрачають хороші риси, як тільки обіймають чиновницькі посади?.. Дуже не хотілося б так думати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *