“Народився в Росії, мешкаю в Україні. Але моя батьківщина — ринок “Південний”
Микола Миколайович Вальтов — інженер за освітою (будівництво і проектування аеродромів). У штабі армії військово-повітряних сил пропрацював 19 років. Коли ж вийшов на пенсію, взявся до підприємництва. До справи долучив сина, доньку і дружину. Остання нині — бухгалтер їхньої родинної фірми з торгівлі сантехнікою у ТВК “Південний”. Ми запросили Миколу Вальтова у гості до редакції.
“Якщо чесно, не повірив…”
“Я був на “Південному” з перших днів започаткування ринку, — розповідає пан Микола. — Обладнав навіс, запросив продавця і сказав, що хочу торгувати сантехнікою. Тут іще нічого не було взагалі, все тільки починалось. Навіть у Петра Писарчука була маленька кімнатка-кабінет 3 на 3 метри. Тоді я запам`ятав його, завжди взутого у гумові чоботи. Йду зранку о восьмій годині, і він теж уже тут. Вітався завжди”.
Пан Микола каже, що перших сім-вісім місяців торгівлі “було нуль”. Ледь-ледь вистачало, щоби платити реалізаторові. Згодом підприємцю пощастило перенести своє торгове місце ближче до входу на ринок. Тоді справа поволі зрушила…
“Одного разу Петро Іванович (Писарчук — Н.К.), побачивши велику калюжу біля мого магазину, сказав, що, мовляв, якщо завтра сюди приїде машина з піском, чи буде кому розкидати його. Я тоді відповів, що так, звичайно. Але ж, якщо чесно, не повірив. Утім, наступного дня машина піску таки стояла тут як тут, — веде далі підприємець. — Розумієте, це все, звісно, дрібниці. Однак я хотів би сказати, що Петро Писарчук завжди допомагав. Тому я старався переймати у нього досвід підходу до праці. Сьогодні часто люблю говорити: народився в Росії, мешкаю в Україні, та моя батьківщина — ринок “Південний”. Бо так уже склалося, що ні Росія, ні Україна для мене нічого не зробили. Тільки ТВК “Південний”.
Нічого дивного у цих словах нема — за 11 років праці і відданості “Південному” Микола Вальтов має (станом на сьогодні) 5 крамниць сантехніки “Дороге — дешево” та ювілейну медаль з нагоди 10-річчя ринку.
Будівництво
Як інженер-будівельник Микола Вальтов на закиди тих, хто не втомлюється повторювати, що “Південний” збудований фактично на болоті, відповідає: “Південний” — це айсберг”. Дуже багато чого заховано під землею — “двократний запас надійності”. Спробуємо коротко передати думку пана Вальтова: “Поставлено колодязі, їх засипано (частково) піском, далі поставлено бетонну основу, зверху — металеві стовпи посилених конструкцій, торси обкладено цегляною кладкою, й обшито все сендвіч-панелями”.
“Усе це зроблено дуже грамотно, — роз`яснює будівельник і підприємець в одній особі. — Правильна технологія і кваліфіковані спеціалісти (зокрема головний інженер Петро Береський). Я сам свої павільйони перебудовував, залежно від потреб, разів десять і не шкодую. Бо ж якість покращувалась. Павільйони стали крамницями, а нині крамниці уже — магазини-салони”.
Іти людям назустріч дуже вигідно
Але ж скільки треба було проторувати життєвих стежок для досягнення нинішнього результату. Спершу пан Микола купував радянські змішувачі, а в Польщі комплектуючі до них. Разом із сином сиділи у підвалі до першої-другої ночі і… виходили імпортні змішувачі. Син їздив по товар, вивчив усю номенклатуру, опанував польську мову, обоє з батьком відвідували спеціалізовані виставки. А з дочкою пан Микола їздив до Китаю і возив на продаж ті змішувачі. З часом Вальтови купили легковий автомобіль з причепом, потім бус із причепом, а тепер використовують вантажівку. Сьогодні у їхніх крамницях 4,5 тисячі найменувань товару.
“Ми прислуховуємося до потреб наших клієнтів. Якщо та чи інша річ, придбана у нас, їм не підійшла до інтер`єру ванни або через інші причини (не сподобалась решті членів родини, кішці, собаці), ми можемо обміняти чи взяти назад товар). Йти людям назустріч дуже вигідно. Я і продавцям своїм так кажу”.
Мій дім — моя фортеця
Формулу свого бізнесового успіху Микола Вальтов формулює так: головне — дружна сім`я. Якщо цього не буде, нічого не досягнеш у житті. А ще — наполеглива праця. Після 30 років без відпустки (!) цьогоріч пан Микола таки планує поїхати відпочити в один із санаторіїв Трускавця. Щоденний ж його відпочинок — це дім, дружина, діти, двоє онуків Тимур та Артем, а також дві собаки, далматинці.
“Я з ними гуляю щовечора у парку біля дому, — пан Микола усміхається, згадуючи приємне, домашнє. — Потім обов`язково дивлюся новини по телебаченню і йду спати. А зранку знову все спочатку”.
Наталка КИСІЛЬ, “Україна і час”