"Мільйон" у споживчому кошику

“Даєш підвищення рівня життя!” — найпопулярніше політичне гасло з першого року незалежності країни. Але чи означає воно лише формальне підвищення зарплат, пенсій, стипендій і соціальних виплат?

Згадую той час, коли в Україні кожен мав три мільйони у гаманці. Було це в 1993-1994 роках, коли інфляція сягала 1 000-10 000 % на рік. І жилося тоді нам, “мільйонерам”, аж ніяк не весело.

Такі спогади з`являються після висловів деяких політиків, які обіцяють за рік довести середню зарплату в Україні до тисячі доларів США або підвищити пенсії у три-чотири рази. Обіцяють це, зауважте, ті, хто з економікою взагалі не “дружить”. Нас знову хочуть зробити “мільйонерами”?

2005 року уряд Юлії Тимошенко необґрунтовано форсував соціальні проекти. На тлі зниження валового внутрішнього продукту кардинально збільшили доходи громадян. Ми, вдячні, приймали ці дари і не замислювалися: звідки така щедрість, якщо економіка завмерла?

А потім йшли до магазину і дивувалися: нібито стали багатшими, а дозволити собі більше, ніж раніше, не можемо. І ось тоді з`явилося розуміння: важлива не цифра, яка описує твою зарплату, а те, скільки товарів ти можеш купити за свій щомісячний дохід.

У 2005 році за Тимошенко і Єханурова наші доходи зросли на 23,9 %. У 2007 році Янукович забезпечив зростання доходів громадян на 12 %. Але при цьому у 2007 році на середню зарплату можна купити на 20-25 % хліба більше, ніж у 2005-му, а на середню пенсію — на 10-15 % більше.

У світі є тенденція: зарплати громадян збільшуються у середньому у 1,2-1,4 раза швидше за зростання ВВП. Про це свідчить аналіз економічних показників 41 країни (26 розвинених і 15 таких, що розвиваються), який ґрунтується на даних Євростату, ЄЕК ООН, МВФ і Держкомстату України. Але попередники Януковича на посаді прем`єра спробували винайти велосипед: в Україні у 2005-2006 роках зростання доходів у 4-8 разів перевищувало зростання економіки.

У 2005 році були два винятки з правил: Україна і Румунія, де темпи зростання доходів набагато випередили динаміку зростання ВВП. Решта країн — Литва, Латвія, Казахстан, Польща, Росія, Китай — успішно рухаються вперед у злагоді з усіма законами економіки. Уже впродовж багатьох років зростання зарплат там “лише” в 1,5-2,0 раза вище за зростання ВВП.

Уряд Януковича часто звинувачують у тому, що він пов`язує підвищення добробуту громадян тільки з економічним зростанням і не пристає на популістські пропозиції про необмежене підвищення виплат. Річ у тім, що звичайним підвищенням зарплати не можна підвищити рівень життя. Для цього потрібно ще багато чого: якісні товари за доступними цінами, оснащені медичні установи, відремонтовані дитячі садки і школи, побудовані дороги, освітлені вулиці, нагодована армія, оновлений житловий фонд, сумлінна міліція… На все це теж необхідно виділяти кошти з бюджету, який здатна поповнювати тільки економіка, що швидко зростає.

Але якщо не спиратися на зростання ВВП і просто формально підвищити зарплати і пенсії, як це зробили “помаранчеві” уряди, можна спричинити лише відплив інвестицій (що вища зарплата, то менше охочих будувати в Україні підприємства), підвищення інфляція, завести у ступор виробництво і, врешті-решт, розчарувати громадян. Дива у 2005 році не сталося. Відчувши соціальне перевантаження, економіка знизила зростання у 4 рази, приріст інвестицій в основне виробництво скоротився у 15 разів. Доходи наші збільшилися, але прямо пропорційно нашому розчаруванню щодо прем`єрів-популістів.

У 2006 році уряд Януковича офіційно проголосив курс на економічно обґрунтовану і забезпечену фінансово динаміку зростання добробуту населення. Тобто головним пріоритетом залишалося підвищення рівня добробуту людей, але настільки, наскільки це дозволяє економіка. Уряд Віктора Януковича веде до європейського рівня життя не тільки шляхом підвищення заробітку, але й шляхом зниження цін, посилення конкуренції на споживчому ринку, заборони інфляції і розвитку соціальної сфери.

Економіка України зараз на підйомі. Але вона ще слабка, щоби перекладати на неї таке соціальне навантаження, яким спокушають народ популісти. Класичне правило економічної теорії: якщо фінансові ресурси прямують зі сфери нагромадження у сферу споживання, то виробництво незабаром починає відчувати “інвестиційний голод”. У результаті — зниження рівня економіки, брак інвестицій, нова криза. Словом, ті ж проблеми, які повною ложкою ковтали “помаранчеві” уряди, особливо Кабмін Юлії Тимошенко.

Звичайно, пояснити громадянам, що їхні заробітки підвищуватимуться пропорційно зростанню ВВП, — це непроста і невдячна праця. Тим більше, якщо економічні показники не вражають. Навіщо привертати увагу до своїх поразок? Простіше пообіцяти, вичавити з економіки останні краплі життя і проїсти інвестиції і нагромадження. Але хіба чинять так політики, які приходять не на один рік і пов`язують власне життя із життям своєї країни?

Доходи громадян повинні бути не “намальовані” у планах уряду, а забезпечені економічними показниками. Останнього року, за Януковича, цього вдалося домогтися. Саме тому ми нині почуваємося впевненіше, ніж тоді, коли були “мільйонерами”.