Дев`ять чудодійних ікон

Надія ШПАК, “Україна і час”

|

Село Баймаки на Львівщині невеличке, притулилось біля лісу. Колись тут було сто дворів, сьогодні лише у тридцятьох хатах живуть люди. Здебільшого пенсіонери. У воєнні роки тут часто переховувались партизани, воїни ОУН-УПА.

Старожили переказують, що у цьому місці ворожі кулі їх не брали. Люди лише диву давались. І ось через 60 років в одній старенькій хаті у селі Баймаках Буського району почали відновлюватись стародавні образи.

Подарунок священика

У тій оселі вже давно ніхто не живе, лише час од часу навідуються туди 81-річна Стефанія зі Львова або ж її сестра з Буська Михайлина. Це їхня батьківська хата.

“У нас вдома було багато образів ще довоєнної доби, — розповідає Михайлина Сало. — Старі жовтіли, нищились, тож ми купували нові, а ті ховали. Село часто горіло, й часи були непевні: брат працював учителем, доводилось образи ховати навіть у підвалі. Мама дуже шанувала ікону Ісуса Христа у терновому вінку. Розповідала, що моїй бабі Варварі, татовій матері, її подарував священик на весілля”.

Сестра пані Михайлини зі Львова зазвичай влітку вибирається пожити у село. Якось вона зі сином поїхала туди. Син переглядав образи й каже: “Мамо, візьмімо Ісуса у терновому вінку додому. Це ж пам`ятка наших прадідів”.

“Відколи його пам`ятаю, образ дуже потьмянів, — продовжує пані Михайлина. — Та нічого дивного, адже іконі 150 років. Я повісила її у спальні. Обличчя Ісуса Христа було аж коричневе, а волосся — годі розрізнити. Та з нового року зауважила, що образ почав висвітлюватись. Спочатку про це нікому не говорила, купила нову рамку, щодня молилась. Сама собі не вірила.

Згодом сестра поїхала додому у Баймаки й каже: “Ти знаєш, у нас вдома також відновлюються старі образи”. Дві ночі у великий піст вона ночувала у селі. Й саме тоді відчула, як по хаті раптово здійнявся вітер. Сестра не знала, що коїться, адже усі вікна були зачинені, навіть злякалась. У кімнаті почали з`являтись такі спалахи, як на ялинці. Через два дні усе зникло. З`ясувалось, що образи, які є у помешканні, і навіть 60-річний портрет Тараса Шевченка оновились. Я забрала їх до Буська”.

Чи буде у Баймаках капличка?

Пані Михайлина живе майже у центрі містечка. Двокімнатна квартира з північного боку будинку. У вітальні на великому столі розкладено дев`ять образів, а поряд — портрет Шевченка. Це надбання її батьків, прадідів. Через роки мальовані витвори дивним способом “заговорили”. Уже півроку зберігаються у пані Михайлини й далі оновлюються. Жінка звернулась до священиків, їздила навіть до голови облдержадміністрації пана Олійника, щоби скерував спеціальну експертну комісію.

“Серед цих дев`яти образів, — каже наша співрозмовниця, — першою майже цілком оновилась ікона Єрусалимської Богоматері із Дитятком на руках. У певних місцях лише корона Пречистої залишається смутною. Ікону Єрусалимської Богоматері мої батьки придбали ще перед війною на відпусті у Милятині. Коли привезла її з Баймаків, бані і небо були невиразними. А тепер — наче вчора мальовані. Ось образ Розп`яття Ісуса Христа 1937 року, він також змінився, кілька ікон Богоматері. Найстарішою є ікона Ісуса Христа у терновому вінку. До речі, спостерегла, що саме цей образ “не любить” фотографуватись. Якось священик попросив зробити копію. Я, звісно, дозволила. Опісля відновлення дещо призупинилось. Цікаво, що вирази облич і Ісуса Христа, і Єрусалимської Богоматері часто змінювались: були то сумними, то суворими, то лагідними”.


Пані Михайлина вважає: те, що стародавні образи відновились саме у їхній батьківській хаті, — не випадковість. У краї, де вони мешкають, була якась сила, що не допускала зла.

“Мій хрещений батько у 1946 році надав притулок пораненому воїнові УПА, — пригадує жінка. — На ранок енкаведисти поставили вояка до розстрілу з іншими людьми. Зате коли настала його черга, вистрелили в ногу. У 50-ті роки голова сільської ради привів до батька переночувати невідомого чоловіка. Ми повечеряли, полягали спати. Вікна на ніч тоді забороняли зачиняти. Ходили, заглядали, світили ліхтариком, чи кого, бува, не переховують. Раптом уві сні побачила дуже яскраве світло й почала кричати: “Горимо!” Мама підхопила. А наш гість — до вікна, хотів тікати. Батько потягнув його назад. Аж тут до хати зайшли “стрибки” (енкаведисти — Н.Ш.). Походили, перевірили документи й подалися геть. На ранок чоловік щасливий пішов своєю дорогою.

Був іще один знаковий випадок. З моїм сином. Ще малим часто возила його до батьків у Баймаки. Тоді Володя мав лише два рочки. Сидів собі біля хати і бавився. За нашою стайнею стояв трактор. Не знаю, яким чином завівся. Батько саме забрав малого з подвір`я. А трактор-убивця заднім ходом проїхався через двір, браму й виїхав на дорогу у поле. Це, мабуть, Божа сила охороняла усіх, кому доводилося у нас бувати. Тепер, через роки, почали відновлюватись дев`ять образів одночасно”.

Баймаки — чи не єдине село у Буському районі, де немає церковного храму. Пані Михайлина має ідею створити тут, на основі занедбаного клубу, капличку. Просить місцеву владу допомогти їй у цьому задумі.

Найближчим часом Михайлина Сало планує поїхати у прочанське місце — Глиняни, щоби порадитись із настоятелем храму Святого Миколая, де відновлюється розпис, отцем Дмитром Майкутом, як їй вчинити з відновленими іконами. Одну з них пані Михайлина подарує братові, який зараз важко хворий.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.