"Летючий Голландець" безмежного Всесвіту

Засуха у Німеччині, небувалі повені у США та Китаї, непередбачена активність вулканів, збільшення катастроф у повітрі та на землі, невмотивоване насильство у різних частинах земної кулі — світ, здається, потрапив у чорну смугу, а суспільство переживає далеко не кращі часи.

За своїми повсякденними турботами люди забули, що в природі існує давній взаємозв`язок між тим, що відбувається на Землі, і тим, що у зоряному Всесвіті.

Наприклад, недавно американські астрофізики відкрили планету, яка схожа на нашу Землю. Постало навіть питання про те, чи можуть на тій планеті існувати біологічні форми життя, подібні до земного. Про Всесвіт, залюднений живими істотами, писав Ціолковський, про нього часто згадано у міфах багатьох старожитніх народів.

Пропонуємо розповідь про загадкову десяту планету нашої зоряної системи, яка рухається по надзвичайно витягнутій еліпсоподібній траєкторії. Планета має назву Трансплутон, проте жоден науковець ще не побачив її.

Таємниця глиняних табличок

Дослідники вважають, що шість тисяч років тому на узбережжі Перської затоки існувала цивілізація шумерів, яка залишила після себе безліч глиняних табличок, поцяткованих клинописом. Ці таблички донесли до нас міфи, історичні хроніки, зводи законів, господарські документи, особисті листи. Але, незважаючи на таку, здавалося б, величезну кількість інформації, в історії шумерської цивілізації залишається чимало загадок. І одна з них пов`язана з текстами глиняних табличок…

Глиняні таблички повідомляють, що чотири мільярди років тому в нашу Сонячну систему вторгнувся прибулець із глибин космосу — Нібіру, мандрівне небесне тіло розміром із Землю. Скориставшись табличками, спеціалісти НАСА підрахували: воно рухалось приблизно із середньою швидкістю — 65 тисяч кілометрів за годину. У той час навколо Сонця оберталися Меркурій, Венера, Марс, планета Тіамат зі своїм супутником Місяцем, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон, причому всі — проти годинникової стрілки. Коли таємничий Нібіру дістався меж Сонячної системи, то потрапив у гравітаційне поле Сонця і, захоплений ним, вийшов на неусталену орбіту, обертаючись за годинниковою стрілкою та зазнаючи впливу гравітаційних полів інших планет. Своєю чергою під впливом гравітаційного поля Нібіру на найближчих до нього планетах Сонячної системи почалися катаклізми. Найбільше з усіх постраждала Тіамат. На ній почалися потужні тектонічні процеси, які, зрештою, розірвали планету на дві частини. Одна з них разом із супутником Місяцем була викинута на іншу орбіту і продовжила своє життя під назвою Земля. Друга частина загиблої планети розвалилася на шматки й утворила пояс астероїдів між Марсом та Юпітером.

А що ж Нібіру? Під впливом сил, спричинених катастрофою з Тіамат, він теж перейшов на нову орбіту, на самісіньку периферію, і став десятою, найвіддаленішою планетою Сонячної системи. У науковій і науково-фантастичній літературі його зазвичай називають Трансплутоном.

Напевно, ця історія — лишень іще одна цікава легенда? Але 1766 року німецький астроном, фізик і математик Йоган Тіціус сформулював, а інший німецький астроном, Йоган Боде, обгрунтував так зване “правило Тіціуса — Боде”. Це правило визначає закономірність: на якій відстані від Сонця мають розташовуватися планети Сонячної системи. Отже, ця закономірність передбачає існування між Марсом і Юпітером “планети № 5”, якої насправді немає! Достеменність правила “Тіціуса — Боде” довели подальші відкриття Урана, Нептуна і Плутона.

Загадкова “планета № 5”

Але виявилося, що це не планета в “нормальному” розумінні, а небесне тіло надзвичайно малих розмірів. Крихітну планету назвали Церерою. У 1802 році відкрили її “сестру” — Палладу, два роки потому — Юнону, ще через три роки — Весту… Так поступово з`ясувалося, що між Марсом та Юпітером, там, де, за всіма розрахунками, має бути “планета № 5”, навколо Сонця кружляє чимало крихітних планеток-астероїдів. Німецький астроном Генріх Ольберс першим припустив: “планета № 5” вибухнула, породивши хмари астероїдів і космічного пилу. Про глиняні таблички стародавніх шумерів, що розповідають про катастрофу, яка трапилася з планетою Тіамат, тоді ще не знали.

“Дотепер усі спроби знайти її виявлялися марними, — каже науковий співробітник кримської астрофізичної обсерваторії НАНУ Анатолій Архипенко, — хоча присутність у Сонячній системі якогось стороннього гравітаційного поля, яке не має стосунку до відомих планет, зафіксовано здавна. У 1980-х роках американські космічні апарати “Піонер” і “Вояджер”, наближаючись до меж Сонячної системи, раптом почали дедалі сильніше відхилятися від обчислених траєкторій. Розрахунки засвідчили: відхилення зумовлені наявністю гравітаційного поля невідомої планетної маси, що має перебувати поза орбітою Плутона на відстані 50 астрономічних одиниць. А в 1997 році американські астрономи оголосили, що знайшли невеличку планету, яка розташована на периферії Сонячної системи. Саме це поки що не назване космічне тіло, мабуть, і слід вважати шумерським Нібіру, десятою планетою Сонячної системи”.

…Кожної ночі десятки потужних радіотелескопів по міліметру обмацують всі закуточки зоряного неба. Астрономи шукають наших братів по розуму, тих, хто на світанку земної цивілізації передав стародавнім шумерам безцінний науковий досвід. Проте Всесвіт мовчить. А “Летючий Голландець” невблаганно наближається до Землі. Що нового принесе нам цей загадковий космічний блукалець? За всіма ознаками, таке наближення не віщує нічого хорошого. Тож готуймося до нових природних катаклізмів і катастроф?