Білоруси диверсифікують, а наші тільки блефують

Розмовляв Василь КУТЯНИН, „Новий Погляд”

|

На думку українського експерта Олексія Воловича, Україні ніяк не можна гаяти часу із забезпеченням постачання каспійських енергоносіїв.

На рубежі цього тисячоліття екс-президент України Леонід Кучма здійснив кілька екскурсійних візитів до держав Аравійського півострова та Північної Африки. А небіж одеського акордеоніста Яна Табачника Дмитро, який супроводжував президента, видобував із клітинок своєї начитаної пам’яті найяскравіші епітети, які змальовували величні перспективи для України цих регіонів, що течуть нафтою і газом. Та щоразу після розмов із російськими партнерами Кучма спускався на грішну землю, і з його уяви кудись щезало марево нафтоносних пустель. Геть забув про ті південні краї і нинішній віце-прем’єр Дмитро Табачник. Сьогодні він вкупі з іншими кучмістами з уряду Януковича готові поховати економічну безпеку держави “у глибині сибірських боліт”.

А от президент Білорусії Аляксандр Лукашенко замість блефувати у “грі” з Росією взяв та й досяг конкретних нафто-газових домовленостей з іранським президентом Махмудом Ахмадінежадом, який цього тижня побував у Мінську. Іран погодився надати Білорусії можливість розробляти Джуфейр – одне зі своїх нафтових родовищ. Щобільше, Ахмадінежад заявив, що білоруси самі вирішуватимуть, чи переробляти цю нафту на місці, чи продавати сирою, і навіть дав згоду на будівництво в Джуфейрі нафтопереробного заводу. Йшлося також про видобування білорусами іранського газу. Незабаром білоруська делегація має вирушити до Тегерану, щоб підписати відповідні ірано-білоруські угоди.

Про проблему та пріоритети диверсифікації джерел постачання енергоносіїв до України «Погляд» попросив розповісти читачам директора Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень, який займався вивченням цього питання, Олексія Воловича.

В обіймах спрута

– Чим викликана сьогодні необхідність диверсифікації джерел постачання нафти і газу? Адже ми раніше отримували достатньо їх із Росії і могли б отримувати й далі…

— Ця проблема набуває особливої ваги не тільки для України, а й для США та Євросоюзу. Головним документом, що визначає основи політики європейської безпеки у сфері енергетики є Європейська енергетична хартія. Договір до Енергетичної хартіївстановив систему міжнародних правил, які торкаються захисту і заохочення іноземних інвестицій в енергетику; вільної торгівлі енергетичними матеріалами; свободи енергетичного транзиту по трубопроводах і мережах; зменшення несприятливої дії енергетичного циклу на навколишнє середовище; механізмів розв`язання суперечностей між державами або між інвестором і державою. 51 країна (всі країни ЄС і Україна) підписали Хартію, а 18 країн і 10 міжнародних організацій мають статус спостерігачів.

Найближчими десятиліття потреба Європи в енергоресурсах значно зросте, і Росія при всьому бажанні не зможе її задовольнити. Тому коло країн-постачальників із часом неминуче розшириться за рахунок держав Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, Центральної Азії, а також держав Каспійського регіону. За деякими прогнозами, їх частка на європейському ринку буде збільшуватися, а частка Росії знижуватиметься. Ну, і нарешті, головне – до пошуків нових джерел постачання енергоносіїв усі держави, в тому числі й Україну, спонукає політика Росії.

– Ще в радянські часи Москва мріяла “посадити всю Європу на свої труби”. Яку мету переслідує енергетична стратегія сучасної Росії, яка декларує демократичність та цивілізованість у розв’язанні міжнародних проблем?

– Сумніви ЄС щодо надійності РФ як постачальника енергоносіїв вперше виникли понад рік тому, коли газовий конфлікт між Москвою іКиєвом призвів до скорочення поставок газу до Європи. Але найбільше енергетична стратегія Кремля стосується пострадянських держав. Суть її полягає у використанні енергоресурсів як інструменту політичного тиску на ці країни для утримання їх у сфері російського геополітичного впливу. Конфлікти Москви з Києвом, Тбілісі і Мінськом слід розглядати в контексті формування Кремлем доктрини “енергетичної держави”, початок якій поклала ухвалена 2003 року “Енергетична стратегія Росії на період до 2020 року”. В її основу покладено постулат: “хто контролює видобуток енергоресурсів, маршрути їх доставки і розподіл, той формує геополітику”.

Статус “енергетичної держави” передбачає встановлення контролю над нафто- і газогонами в сусідніх транзитних країнах, що дозволяє їй диктувати ціни на енергоносії. Значною мірою Росії це вдалося. “Газпром” практично повністю контролює газові магістралі з Центральної Азії до Східної Європи. Під контролем цього спрута вже перебувають газо- і нафтопроводи Вірменії, Білорусі, Молдови, країн Балтії і Фінляндії. Лише Україні, Грузії і Азербайджану вдалося зберегти контроль над своєю газотранспортною системою (ГТС).

Возитемемо в літаках чи на верблюдах у мішках?

– Чи можливо якось протистояти цій експансії?

– Завдяки збереженню контролю над своєю ГТС поки що залишається можливість поставок газу з Ірану і Туркменістану для Грузії, України та інших європейських країн. Тим паче, урізноманітнення географії джерел постачання енергоносіїв продиктовано тією обставиною, що попри гіганські плани нарощування видобутку, наприклад, газу його дефіцит у самій Російській Федерації з урахуванням зростання внутрішнього попиту та експорту, за деякими даними, до 2010 року може скласти 75–150 млрд кубічних метрів! І що ми робитимемо тоді?

– Як ви ставитеся до освоєння українцями Близького Сходу і Північної Африки, звідки традиційно черпають енергоресурси США і ЄС?

– На Близький Схід годі сьогодні й надіятися – там триває війна. А от у Лівії (Північна Африка) працює наш НАК «Нафтогаз України». Цим займається, зокрема, міністр палива й енергетики України Юрій Бойко. Щоправда, для диверсифікації джерел постачання нафти до нашої держави це нічого не дасть. Просто хлопці хочуть заробити або відмити гроші через державну структуру. Якщо вони й почнуть нафту добувати, то там, на місці, її й продаватимуть якимось іншим державам.

– А чому б не возити нафту з Лівії танкерами або доставляти її нафтогоном?

– По-перше, це – “страшний проект”. Ми десять років мучимося з нафтопроводом «Одеса-Броди». Він уже збудований, а ми ніяк не можемо його запустити. А це ж, ви уявляєте, що трубу потрібно буде тягнути через усе Середземне море?! І хоча там уже прокладено нафтопровід із Лівії в Італію, але італійці качають ним нафту для себе. І по-друге, навіть, якщо ми домовимося з італійцями прокачувати свою нафту цим нафтогоном до Італії, то чим будемо її помпувати далі в Україну? Для цього там немає готових нафтопроводів.

І все-таки Каспій!

– Звідки ж Україна може отримати доступні за ціною енергоресурси?

– Пріоритетним для України має стати Чорноморсько-Каспійський регіон, незважаючи на травневі угоди між Росією, Казахстаном і Туркменією про побудову нових газогонів через російську територію. Запасів енергоносіїв там багато. Один лише Казахстан 2015 року видобуватиме 150 млн т нафти – третину того, що видобуватиме Росія! Цей регіон привертає увагу провідних країн світу не лише багатими запасами вуглеводнів, а й завдяки своєму геостратегічному положенню між Європою та Азією.

Україна має послідовно відстоювати там свої національні інтереси, намагаючись при цьому уникати ускладнень у взаєминах з РФ, США, ЄС і прагнути до найактивнішої співпраці з ними. Як на мене, найбільшу увагу слід приділити взаємодії з Євросоюзом, оскільки він до певної міри відіграє роль буфера між двома наддержавами. З іншого боку, усі енергетичні проекти, реалізація яких дозволила б Україні забезпечити диверсифікацію джерел енергоносіїв, а відтак економічну незалежність, можуть бути реалізованими лише за умови активної участі держав ЄС.

– Які українські проекти, на вашу думку, мають шанси бути реалізовані в регіоні Україною?

– Насамперед, добудова нафтопроводу “Одеса-Броди-Плоцьк” і заповнення його азербайджанською та казахстанською нафтою. Це – найреальніший маршрут для поставок каспійської нафти до Європи. Отож, за умови активних дій України, Польщі і ЄС він може бути завершений на 2-3 роки раніше, ніж конкурентний російсько-грецько-болгарський нафтопровід “Бургас – Александруполіс”. Проте є небезпека, що через “поступливу” позицію уряду Януковича “Одеса-Броди” може перейти під контроль Росії. Наступні 2-3 місяці мають вирішити долю цього проекту. Важливими для України є також побудова газогону “Шах-Деніз – Супса – Феодосія”, розробка за участю країн ЄС власних нафто- і газових родовищ на Чорному морі тощо.

Якщо говорити про співпрацю з ЄС, то одним із реальних проектів могло би бути і залучення нашої держави і до створення “Європейського газового контуру” (ЄГК) – об`єднаної системи газопостачання ЄС, здатної забезпечити необхідну циркуляцію газу від місць зберігання до регіонів виникнення дефіциту. Лідер у світі за обсягом транзиту українська ГТС (37 тис. км газопроводів!) тісно пов`язана із ГТС Польщі, Білорусі, Румунії, Молдови, Угорщини, Словаччини. Найпотужнішу на континенті нашу систему підземних газових сховищ (ПСГ), активний обсяг якої перевищує 30 млрд кубічних метрів, теж можна використовувати в інтересах усієї Європи. Разом із ПСГ у країнах ЄС у них можна буде накопичувати 120-денний запас газу, і, власне, вони мають стати основним компонентом ЄГК.

– А чи не варто і нам пристати до зусиль Білорусії щодо транспортування нафти й газу з Ірану?

– З Іраном, звісно, треба співпрацювати. Але вже існує проект Євросоюзу “Nabucco”. І Віктор Янукович, перебуваючи в Туреччині, та Віктор Ющенко – в Румунії ставили питання про залучення України до його реалізації. І одне із джерел його наповнення – іранський газ, бо азербайджанського і туркменського газу для цього газогону не вистачить. Не секрет, що США та Ізраїль тиснуть на Іран, однак вся Європа зацікавлена у тому, щоб газ і звідти надходив на європейський континент. І європейці зараз ставлять питання перед американцями: або ви розіб’єте Іран і застрягнете у новому “болоті” як в Іраку, або ми отримаємо іранський газ і не будемо залежні від Росії. Що вам, мовляв, більше подобається? Тому краще співпрацювати з Іраном саме у руслі європейської політики диверсифікації.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...