Миколай для в’язнів

Богдан МАЗУР, „Новий Погляд”

|

Отець Ігор Цар вже 10 років служить душпастирем за колючим дротом.

Минулої неділі у виправно-трудовій колонії N 48 на Хуторівці панувало справжнє свято. Цього дня вся колонія святкувала 10-річчя душпастирської праці капелана установи отця Ігоря Царя. За влучним висловом священика, саме в неділю виповнилося 10 років, відколи він «сидить» в тюрмі…

У великому місцевому актовому залі зібралося близько півсотні чоловіків у чорних “зеківських” робах. Розпочалася велика архієрейська Служба Божа, яку відправив львівський архієпископ Ігор Возняк разом з отцем Ігорем Царем та декількома іншими священиками. Ювіляра тюремного душпастирства теплим словом привітав владика Ігор, а також начальник колонії Василь Ільницький та голова фонду святого Володимира Ігор Матушевський. І, звісно, його духовні діти – засуджені, яких отець Ігор свого часу навернув на Божу дорогу. А потім відбулося освячення статуї Матері Божої поблизу місцевої каплички-клубу.

За 10 років духовної праці в колонії отець Ігор став для зеків справжнім духовним батьком, якому можна виповісти все, що лежить на серці. Мабуть, нелегко було священикові завоювати любов побитих життям чоловіків, однак отцю Ігореві таки це вдалося – “тюремні ягнятка” його і люблять, і поважають, і намагаються чемно поводитися у його присутності.

– Зеки для мене є тюремними ягнятками, – зізнався “Погляду” отець Ігор. – У кожному з них бачу зранену життям людину, яка чи не найбільше за всіх нас потребує Божої ласки, прощення та любові. Я завжди собі повторюю, що люди ці нині – за гратами, а завтра мають бути в Небі, де сидітимуть під грушкою, слухатимуть, як співають пташки і питимуть чифір, багато чифіру, задарма …

У самого священика також було доволі нелегке і вкрите колючим терням життя – він виріс практично на вулиці. В юності майбутній душпастир потужно займався боксом і незабаром став авторитетом серед підлітків свого району. Мало не щодня встрягав у бійки. Настільки стрімголов гасав на мотоциклі, що сусідка молилася, щоб цього шибайголову чимшвидше забрали до війська, аби він не вбився. А 1977 року Ігор потрапив у справжнє земне пекло – 18-річний солдат-призовник опинився у Забайкальському військовому окрузі ( скорочено – ЗАБВО або «забудь вернутся обратно»)

– У цьому окрузі понад половину солдатів були зеками-рецидивістами, які перед тим відсиділи по 5-7 років, – згадує мій співрозмовник. – Там щодня билися, стрілялися, вішалися – за 2 роки моєї служби у ЗАБВО загинуло дуже багато осіб. Велике диво від Бога, що я залишився живим. Коли 1979 року вийшов з армії і приїхав до Львова, то здавалося, наче прожив не 20 років, а цілих 80.

Саме через свою бурхливу молодість отець Ігор навчився розуміти і відчувати людей, яких суспільство відсунуло далеко за свої межі. Коли він, вже будучи священиком, 1997 року вперше переступив тюремні пороги то, як не парадоксально, відчув, що врешті потрапив додому. З багатьма ув’язненими отець був знайомий ще зі своїх юнацьких років: вони разом росли. Тому з цими суворими чоловіками, які свого часу пройшли Крим, Рим і мідні труби, священик швидко знайшов спільну мову.

– З ув’язненими треба вміти говорити, – зізнається отець Ігор Цар. – Вони відразу відчувають фальш, тому я ніде так ретельно не готуюся до проповідей, як у тюрмі. Ніде я не мав такої стовідсоткової уваги до кожного сказаного слова. Ув’язнені є уважними і дуже проникливими слухачами, вони пройшли такі життєві університети, що треба неабияк постаратися, щоби завоювати їх авторитет та довіру.

За 10 років свого «перебування» за гратами отець Ігор навернув до Бога сотні (якщо не тисячі) заблуканих овечок. І його нелегкі труди на Божій ниві дають свої рясні плоди: колишні злодії, вбивці та ґвалтівники приходять до сповіді, просять у Всевишнього пробачення за колишнє гріховне життя і починають з Божим благословенням нове життя. До речі, отець Ігор Цар є для “зеків” не лише духовним опікуном, а й справжнім другом – для своїх “тюремних ягняток” він купує їжу, одяг, взуття, ліки, чай і всю цю провізію щонеділі несе з собою, минаючи численні кордони тюремних контрольно-пропускних пунктів, і вручає в спраглі любові чоловічі руки…

– Отець Ігор для всіх нас, як святий Миколай, – зізнався “Погляду” 50-річний ув’язнений Орест Кабан. – Від багатьох із нас давно відмовилися рідні і близькі, а він кожному приносить і “жвачку”, “вдягачку”. І – звісно, наш улюблений чай. То як можна не любити такого священика, батька і друга? Сьогодні всі ми – його духовні діти – вітаємо отця Ігоря з 10-річчям його душпастирської праці в колонії і зичимо йому щастя, міцного здоров’я і рясних Божих благословінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...