Дрогобицькі чиновники позбавили мешканців міста права на мистецтво.
Представники постійної комісії з гуманітарних питань при Дрогобицькій міській раді на чолі зі Степаном Якимом і заступник міського голови Дрогобича Богдан Пристай наступного дня після відкриття виставки львівської художниці Гриці Ерде “Самки та яйцекладки: жінки з культури” звернулися до дирекції музею “Дрогобиччина” з вимогою закрити експозицію, оскільки роботи (зокрема — “Чотиригруда Богоматір”) нібито ображають національну гідність, християнські цінності і мораль громади міста. Ось як характеризує роботи молодої львів’янки куратор виставки Тамара Злобіна: “Ранні роботи Гриці Ерде, які формують тіло виставки, розповідають відчуту на собі історію: жінці в українській культурі пропонують бути самкою, доповнивши свою основну дітородну (яйцекладну) функцію небагатьма доступними опціями: спокусниці та грішниці (Єва), жертви (Катерина), матері-виховательки, здатної на самопожертву (Богоматір), берегині духовних цінностей (Маруся Чурай). Відверто і нищівно інтерпретуючи перелічені образи, художниця збувається їх, відмовляючись формувати власну особистість під архетипним пресингом”.
Директор музею Зиновій Бервецький спершу відмовився задовольнити вимогу комісії, аргументуючи це тим, що на картинах немає зображення національних, християнських символів у негативному контексті, а також порнографічних зображень. Однак тиск влади та приватних осіб змусили організаторів перенести виставку до окремого приміщення, де її закрито для огляду, оскільки побоювалися, що роботам можуть заподіяти шкоду. Виставлять картини 27 травня, під час закриття експозиції. Далі вона поїде до Івано-Франківська. Коли буде у Львові — наразі невідомо.
Спробою з’ясувати ситуацію була понеділкова прес-конференція, про яку Гриця Ерде висловилася так: “Це не зовсім нагадувало цивілізовану прес-конференцію. Учасники перебивали один одного, казали, що виставка ображає християнську мораль, український народ і громаду Дрогобича. Вони не зрозуміли нас. Я вважаю, що їхньої суб’єктивної думки недостатньо, щоб закривати виставку. Однак після прес-конференції стало зрозуміло, що громада проти, проти настільки, що повісити роботи тепер — буде неповагою до цієї прес-конференції. Виступали також на нашу підтримку. Багато хто висловлюється за сам факт проведення таких виставок. Їм не подобаються роботи, але кажуть, що не варто закривати. Експонуватимемо виставку в інших містах, а якщо реакція повториться, то звернемося до високоповажних чиновників чи відомих мистецтвознавців”.
Від самого початку в цьому конфлікті дирекція музею була на боці свободи художнього вислову. Директор “Дрогобиччини” Зиновій Бервецький: “Я дотримуюся думки, що музей перебуває на вільній території, і, згідно із законом, сам обирає, що експонувати, і лише відповідні положення в тексті Закону про культуру (у них ідеться про приниження національної гідності, заклики до насильства чи порнографії) можуть не дозволити прийняти ту чи іншу виставку, а все решта — дозволено. А цензуру в нас заборонено. Я дуже хотів би, щоб це було дуже важливо для всіх”.
Юрко Кох, художник:
— Закривати виставку з таких міркувань — це, звичайно, смішно. Кожен художник, поет, як і філософ, зрештою, має право на всій космос, і цей космос має бути незалежний від суспільної думки, релігійної, політичної… Можна говорити про моральний аспект робіт, але забороняти — це просто смішно.
— Чи може таке статися у Львові?
— Усе може бути на світі. Я вже тепер не дивуюся ні політикам, ні чиновникам. Може хтось знайтися, що таке зробить у Львові, а може і не знайтися. Насправді це зовсім невелика навіть подія, ну подумаєш, заборонили виставку. Це просто ганьба цьому чиновнику. Він, можливо, у житті порядна, чесна, людина, але зась йому до мистецьких речей. Мистецький світ уже існує понад сто років окремо від усіх інших структур, він виборов собі таке право.
— Проти була також громада міста…
— А вони художницю питали про те, що вона вклала в цю роботу? Чи вони самі зробили висновок про те, що там намальовано? Я не побачив у цій роботі нічого антихристиянського. Це ж мистецький світ, вона ж глибше бачить, ніж громада. При чім тут громада?
Наталя ДУДКО, «Ратуша»