Господарська діяльність людини нині, як, мабуть, ніколи, вимагає узгодження та гармонії з диким світом, бо надто вже мало в нас залишилося куточків незайманої природи.
Такі оази збереглися здебільшого у важко доступних районах, наприклад, й у наших Карпатах. Саме з цієї точки зору не до кінця продуманим виглядає нині втілюваний у лісовому господарстві грандіозний проект побудови там розгалуженої сітки доріг.
Минулого тижня голова Комітету лісового господарства України В. Сівець особисто приїжджав на Сколівщину, аби презентувати показову ділянку такої дороги в Гребенівському лісництві. У супроводі директорів лісгоспів Карпатського регіону, начальників облуправлінь лісового господарства та головних інженерів чільник оглянув новозбудовану ділянку дороги довжиною у понад 3 км і провів прес-конференцію для представників ЗМІ. Основним лейтмотивом його виступу була величезна економічна вигода від побудови шляхів у лісах. Ішлося про те, що санітарний стан місцевих лісових насаджень нині є катастрофічним через масове пошкодження смеречин короїдом, що призвело до масштабних всихань лісових масивів. Ці дерева садили тут ще за Австрії в надії на швидкий їх ріст для потреб паперової промисловості. Але природа, як завжди, внесла свої корективи. Дістатися ж наземним транспортом до цих урочищ було практично неможливо, отже, й про те, аби забрати всихаючу деревину, можна було лише мріяти.
Нині на Сколівський лісгоп із держбюджету виділили 4 млн грн, і до липня тут проляже 14 км гірської дороги нового типу, яка буде витися до водорозділу просто крутосхилом на висоті 920 м над рівнем моря. Традиційно ж всі шляхи в цих умовах будували вздовж потоків і, вивозячи ними ліс, по-варварськи нищили рибу. На презентованій ділянці нової гірської дороги працює лише одна одиниця техніки (екскаватор „KOMATSU”), на якій задіяна лише одна людина з українсько-австрійського СП „Опілля”. В день вдається побудувати до 100 м дорожнього полотна, який коштує державі 300 тис. грн. Нова дорога дозволить лісгоспу впродовж року заготовити до
120 тис. кубів деревини, що вдвічі більше, аніж зазвичай. Прибутки ж становитимуть понад 10 млн грн.
Як зазначив начальник обласного управління лісового та мисливського господарства А. Дейнека, за взірець у цій справі взяли саме Австрію, адже там свого часу втілювали саме таку програму. Загалом же на програму побудови лісових доріг довжиною 200 км держава виділила цьогоріч
60 млн грн. Отже, як можна судити із заяв чільників, проект загалом можна було б вітати, якби не одне „але”… Річ у тім, що місцеві орнітологи мають до нього свої зауваження і певні побоювання щодо тутешньої популяції патріарха Карпатських лісів — глухаря. Його тут і без того залишилося дуже мало, а з приходом важкої техніки й натовпу людей стане ще менше.
За даними обліку мисливствознавців, на Львівщині їх — усього 40 особин. Наші птахи не такі великі, як, скажімо, їх родичі з Білорусі та Сибіру, але важити іноді можуть й до 10 кг.
Моховики дуже прив’язані до давніх місць своїх шлюбних ігор і навіть після варварської вирубки лісу ще впродовж тривалого часу співають на галявинах. Площ для існування глухариного племені збереглося ще досить, а от знайти птахів — те саме, що голку в копиці сіна.
Негативний вплив на популяцію моховиків мають саме численні рубки лісу, їх підсочка з метою отримання живиці, навала грибників, збирачів ягід і туристів. Вони постійно турбують глухарів, що спонукає їх покидати гнізда та цілі виводки. Глухарі тепер обирають гірське важкодоступне червонолісся, і їм потрібні глицеві дерева, молодими пагінцями яких і харчуються. Особливо вони полюбляють сидіти на вершинах величезних смерек, які чіпляються за каміння на крутих схилах.
Чи знайдуть золоту середину в цьому питанні і чи приведе це до певної корекції проекту загалом, побачимо. Скажімо, невеличку частину прибутків із реалізації додаткових обсягів деревини можна було б використати на створення місцевого розплідника глухарів, і це дало б змогу не лише запобігти зменшенню їхньої популяції тут, а й довести її до оптимального рівня.
Юрій РУДЕНКО, «Ратуша»