Художник, який себе створив

Надія ШПАК, “Україна і час”

|

Пейзажі Романа Серветника є у колекціях братів Кличків та Олександра Мороза.

Людина ніколи не знає до кінця своїх можливостей. Роман Серветник із селища Запитів Кам`янка-Бузького району Львівської області — знана особа у мистецьких колах України. Роботи цього художника прикрашають різні галереї, приватні колекції відомих артистів, політиків, іноземців… Художник-самоук віддає перевагу природі. Він дуже любить малювати пейзажі: гори, водоспади, ліси. На його полотнах вони наче живі, справжні.

Дивно, але всерйоз малюванням пан Роман зайнявся лише після одруження. Мабуть, у його творчому становленні велику роль відіграла дружина Галина.

Перші долари

“Я навіть собі не уявляв, що можу щось намалювати, — зізнається Роман Васильович. — Навчався у Львівському будівельному технікумі на архітектурі. Пізніше працював художником-оформлювачем на “Фторшерметі”, малював плакати. А ось картини… Хоча ні, в армії, коли мав вільну хвилину, робив заготовки з дерева і зображав на них пейзажі. Коли про моє захоплення довідалось керівництво, почало по-іншому до мене ставитись. Але які то були поблажки: солдати йшли спати, а я вночі виконував роботу. Пізніше одружився і про це забув. Обоє з Галею у вільний час підробляли на ремонті квартир. Та якось увечері знову згадав про пензель. Зробив кілька малюнків на дереві і повіз їх до Львова на вернісаж. Тоді ще як такого вернісажу не було. Кілька чоловік, з якими я пізніше познайомився, які все це починали. Збиралися митці тоді ще не біля театру ім. Заньковецької, а біля каплиці Боїмів.

Вийшов увечері, поставив свої чотири картини, не думав, що з того щось вийде. Підійшов іноземець і запитав: “Скільки це коштує?” Я тоді перший раз долари побачив. Попит був, ось так і почав малювати. Потім з`явилися різні знайомства з художниками із Хмельниччини, Криму, Києва. Ми обмінювались досвідом, удосконалювались. Це була для мене серйозна школа. Із Григорієм Слободянюком у Хмельницькому робили спільну виставку картин. Пізніше “дістались” до Києва. У столиці все по-іншому.

Минуло багато років, а я ніколи не заходив до магазину “Художник” у Львові. Якось надумався. Продавці одразу запитали: ” А ви у Спілці художників?” — “Ні.” — “Ні, то ні”. Мене навіть це образило: не глянувши на роботи, сказали “ні”.

Музу не замовиш

Працює художник вдома. Спеціально обладнаної майстерні ще не має — будує. Загалом у пана Романа умови праці у власній хаті більш-менш сприятливі. Важче доводиться тим художникам, що працюють у місті у квартирах. Для творчої праці потрібно усякого майна: підрамників, рамок, пензлів і так далі. Усе це треба десь розмістити. Рамки для картин художник сам розробив і навіть станок для їх виготовлення змайстрував. Але запрошує їх стругати столяра. Дружина ці рамки доводить уже до готовності.

Роман Серветник — представник класичного реалізму, віддає перевагу олійним фарбам.

“Картини у мене не залежуються, — каже наш співрозмовник, — навіть не маю що вам дуже показати. Хіба ось цей сюжет, над яким зараз працюю. Природа на моїх картинах не випадково переважає. Колись у дитинстві часто ходив вранці на водосховище, що з`єднує Запитів і Гамаліївку. Я дуже любив малювати отакі тихі пристані, болота. Завжди за нагоди тікав туди ще хлопцем, щоби мене ніхто не турбував. Це закарбувалось. Хоча залишились й інші враження: моря, гір, озер, водоспадів. Проте все це було потім. Достеменно ніколи не малюю того, що бачив. Хоча одного разу й зображав кілька однакових картин. Усе ж вони вийшли різними. Це тому, що не користуюсь тими фарбами, якими раніше малював. Зобразити водоспад, захід сонця, повітря, простір — досить складно. Треба, щоби картина кілька разів висихала. І постійно накладати нові відтінки. Таке полотно швидко не намалюєш”.

Пан Роман майже ніколи не працює на замовлення. Каже, що це важко. Адже людина, яка замовляє картину, вже її придумала. Вгадати, що вона хоче, непросто. Крім пейзажів, художник раніше захоплювався натюрмортами. У кухні в його дружини висить чудова окраса — картина від коханого чоловіка: польові ромашки у вазі.

Фотокартини

Коли кореспондентка “УіЧ” гостювала у сім`ї Серветників, усі перебували вдома. Молодша донечка Іринка поспішала до школи. Виявляється, у Запитівській альма-матер не можуть розмістити усіх учнів, і молодші класи вчаться у другу зміну. Старша Наталя — студентка Львівського аграрного університету. Додому їй близько, тому щодня доїжджає на навчання. До батьківських картин приглядаються обидві, зате за пензель береться молодша. У Романа Серветника дуже багато друзів. Але коли має вільну хвилину, присвячує коханій дружині та дітям. Разом люблять їздити у гори, збирати гриби. Це в них узагалі сімейна справа. Коли з`їжджаються гості, а у Серветників це дуже часто буває, бере Роман до рук свій старенький баян. У вітальній кімнаті в художника є чудова композиція маленьких картинок.

— Що це? — запитую.

— Це мої картини в об`єктиві. Як я уже розповідав, ніколи не зберігаю своїх робіт. Мій друг Андрій Коб`як — великий любитель фотографії, хоча працює стоматологом. Якийсь період, коли я малював картини, він приходив і знимкував. Андрій ще й позаштатний працівник газети, допомагає Оперному, театру імені Марії Заньковецької. Не пропускає жодного концерту, фотографує артистів. Ось якось приходить до мене на день народження і приносить п`ятнадцять моїх картин у рамочках. Каже, це тобі на згадку про те, що малював. Я був приємно вражений. Діти з дружиною зробили ось таку композицію. Маємо пам`ятку.

Серед поціновувачів робіт Романа Серветника з Кам`янеччини — брати Клички, голова Верховної Ради України Олександр Мороз, співачка Наталя Бучинська та інші. Кілька років тому пан Роман переніс важку операцію й певний час не працював. Але, дякувати Богу, знову повернувся до улюбленого заняття.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...