Реставрувати не можливо зруйнувати

Понад 20% пам’яток архітектури та містобудування України розміщені на території Львівської області.

Архітектурна спадщина України нічим не поступається Європейській, а у дечому навіть її перевершує. От тільки рівень її збереження бажає кращого, а більшість пам’яток уже довгі роки чекають своєї черги на реставрацію. Для прикладу, щоб повністю реставрувати один будинок на пл. Ринок, потрібно в середньому від 5 до 10 млн грн. А таких будинків тільки на пл. Ринок сорок п’ять…

За словами начальника відділу планування й організації реставраційних робіт Міністерства регіонального розвитку й будівництва України Ольги Пламеницької, на сьогодні на державному обліку перебуває 1399 історичних міст і понад 8 тисяч сіл, в яких близько 70 тисяч об’єктів цінної архітектурної спадщини. У списку державного обліку 16237 пам’яток, із яких 3541 пам’ятка національного і 12696 – місцевого значення. От тільки утримувати усе це держава, на жаль, не в змозі. «При такому багатстві та різноманітті близько 60% перебуває в незадовільному стані і 10% у аварійному. Це понад півтори тисячі об’єктів національного значення», – зазначила пані Пламеницька.

20% пам’яток архітектури та містобудування України розміщено на території Львівської області. На державному обліку на території Львівщини перебуває 8441 пам`яток культурної спадщини (з них 816 пам’ятки державного значення). Особливої уваги вимагає проблема збереження історичної забудови м. Львова, яку занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З понад десяти тисяч будинків міста 2007 – це пам’ятки архітектури національного та місцевого значення. І стан у них далеко не найкращий. «Більшість пам’яток, які становлять історико-архітектурну спадщину Львова, перебувають у незадовільному технічному стані, – розповів начальник відділу охорони культурної спадщини при ЛОДА Василь Івановський. – Головні причини у накопиченні насипних ґрунтів, незадовільний стан каналізаційної та водопровідних систем, недостатня увага до експлуатації об’єктів історичної забудови. Унаслідок цього будівлі у старій частині міста поступово руйнуються». За іронією долі, поряд із цими проблемами, які чекають меценатських коштів, зростають нові модерні будівлі за мільйони умовних одиниць, які не лише руйнують історичний вигляд міста, а й подекуди стають причиною руйнувань архітектури поблизу. «Щодо новобудов, то потрібно пам’ятати про межу, – зазначила Ольга Пламеницька. – Якщо її переступити, то позитив переходить у негатив. Навіть якщо все досконало спроектовано, надмір новобудов руйнує історичний колорит».

Сьогодні постає гостра проблема збереження планувальної структури і цінної забудови історичних населених місць та суперечливість українського законодавства, що створює ситуацію правової невизначеності щодо багатьох принципово важливих проблем охорони історико-культурної спадщини. «Системного характеру в усіх регіонах України набуло порушення законодавства з питань охорони та використання культурно-історичної спадщини при відведенні земельних ділянок під забудову та інших комерційних цілей. Проблемою сьогодні є також безвідповідальність у підході до реставраційних робіт, – розповів пан Івановський. – Дуже негативну роль у справі збереження пам`яток області відіграє відсутність органів охорони культурної спадщини при райдержадміністраціях. Це унеможливлює здійснення вчасного реагування при порушенні пам`яткоохоронного законодавства». Поряд з цим не може не викликати занепокоєння рівень фінансування сфери збереження культурно-історичної спадщини.

За розрахунками Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради для проведення комплексу робіт зі збереження історичної спадщини лише міста потрібне щорічне фінансування у сумі 100 млн грн. Фінансування ж, яке здійснюють у галузі збереження історичної спадщини не лише незначне, а й до болю смішне. За словами Василя Івановського, майже половина пам`яток архітектури, які є у Львівській області, потребують першочергових протиаварійних та ремонтно-реставраційних робіт. «Обласні програми щороку потерпають від недофінансування як із державного, так і з місцевого бюджетів, унаслідок чого темпи руйнівних процесів на пам`ятках випереджають темпи їх реставрації, – пояснив пан Івановський. – Більшість цих програм розраховують на 3-10 років із орієнтованим обсягом фінансування, а конкретні обсяги фінансування визначають у держбюджетах на рік і часто є меншими за орієнтовні».

Недостатня бюджетна підтримка культурно-історичної спадщини є наслідком залишкового фінансування культури у цілому. Капітальні видатки за програмами збереження культурної спадщини постійно зменшуються і на 2007 рік фінансування по Міністерству культури і туризму становить 7,5 млн грн ( 2006 р. – 10 млн грн). Субвенція ж на охорону історико-культурної спадщини становить лише 70 млн грн ( 2006 р. 322 млн грн). Проте навіть за умови найсприятливіших економічних показників та максимально можливого бюджетного фінансування, держава, як свідчить світовий досвід, не в змозі самостійно покривати всі витрати для належного утримання культурно-історичної спадщини. Світова практика давно залучає до цієї справи меценатів та бізнесові структури. Заслуговує уваги зарубіжний досвід передачі затратних об`єктів культурно-історичної спадщини у довгострокову оренду-концесію (до 50 років) приватним власникам для отримання прибутку від туристичного бізнесу. При цьому обумовлюють жорстке дотримання певних умов. В Україні ж випадки виділення окремими бізнесменами, фінансово-промисловими групами та підприємствами певних сум на збереження чи відновлення об`єктів культурно-історичної спадщини, як і раніше, є рідкістю. «Американці довели, що правильно реставрувати пам’ятки є економічно вигідно. Це сприяє чималому наповненню місцевого бюджету. До реставраційних робіт залучають багато робочої сили. Створюють робочі місця у інфраструктурі туризму. Це справді вигідно, – розповіла начальник відділу планування й організації реставраційних робіт Міністерства регіонального розвитку й будівництва України Ольга Пламеницька. – Окрім того, на сьогодні уже доведено, що відреставрований будинок служить довше, ніж новозбудований. Але ми ще не дійшли до такого розуміння. На жаль».