Дефіцитні кадри

Львівські підприємства відчувають дефіцит кваліфікованих робітників. Ця проблема виникла не сьогодні і не вчора, однак останнім часом стає дедалі гострішою, оскільки брак працівників може сповільнити розвиток певних галузей економіки області.

У зв’язку з бурхливим розвитком торгівельних мереж, виходом на український, і зокрема, львівський ринок, іноземних компаній, в області відчутний брак менеджерів середньої ланки рівня начальників відділів на виробництві чи в торгівлі. Однак найбільше на Львівщині бракує будівельників та швачок, розповів «Погляду» директор обласного центру зайнятості Михайло Хміль. «Причому іноді складається парадоксальна ситуація, – зауважує він. – З одного боку, наприклад, підприємства відчувають гостру потребу в швачках, а з іншого – на обліку в центрах зайнятості області стоїть велика кількість безробітних жінок, швачок за професією». Керівники львівських компаній в розмові з «Поглядом» теж підтверджують слова пана Хміля. «Ми вже років з п’ять маємо у Львові дефіцит працівників будівельних професій, власне не інженерів, а робітників, – каже президент компанії «Галбуд» Олекса Луців. – Мулярів, тинькарів, плиточників, зварників, бляхарів тощо. Всі будівельні професії сьогодні у Львові є дефіцитом».

Нестачу кваліфікованих робітників в області експерти пояснюють, насамперед, рівнем заробітків, які їм пропонують роботодавці. Наприклад, на деяких швейних підприємствах працівницям пропонують зарплату на рівні мінімальної або ж трохи нижче. «Звісно, що жінці, в якої, скажімо, є двоє дітей, працювати за такі гроші просто невигідно», – наголошує Михайло Хміль. Тому, маючи в руках робітничу професію, українці воліють працювати за кордоном, де платять більше. За підрахунками обласного центру зайнятості, на заробітках за кордоном нині перебуває понад 100 тисяч львів’ян та мешканців області. Люди, які зараз працюють за кордоном, вважає пан Хміль, готові повернутися назад в Україну за умови, що їм запропонують заробіток, який дорівнюватиме принаймні 50-70% їх тамтешньої зарплати.

Перспектива заробітків, вважає Олекса Луців, є важливим чинником, що спонукає українців шукати роботу за кордоном, але не єдиним. «Нині, працюючи вісім годин денно, висококваліфікований робітник може заробити 500-600 доларів. Якби він працював у такому режимі, як працює за кордоном, то міг би заробити всі 800 доларів», – каже пан Луців. Однак парадокс у тому, що в Україні працівники не схильні так викладатися в праці, як вони це роблять за кордоном.

Незважаючи на все, підвищення зарплат місцевим підприємцям все ж не уникнути. В деяких випадках це може призвести до подорожчання продукції чи послуг, які виробляють ці компанії, в інших – підприємцям доведеться трохи поступитися своїми прибутками, а окремі бізнесові напрямки взагалі, можливо, доведеться згорнути. До прикладу, компанія-виробник одягу VD One не так давно заявила, що зростання рівня зарплат в Україні змушує її подумати над тим, щоб перенести свої виробничі потужності в Китай, де пошиття одягу коштує дешевше, ніж в Україні. На думку директора компанії «Тротолла» Ярослава Рущишина, цю тенденцію варто сприймати як позитивну. У такий спосіб Україна може вийти з категорії країн третього світу, які цікавили виробників лише як постачальники дешевої робочої сили, вважає він. Проблема хіба в тому, щоб втративши одну конкурентну перевагу на світовому ринку – робочу силу, вчасно набути інших конкурентних переваг.

Окрім фінансового чинника, на ринок праці суттєво впливає чинник освітній. У 90-ті роки, коли була стагнація в будівництві, каже Олекса Луців, профтехучилища перекваліфікувалися і замість будівельників почали готувати інших фахівців, на яких тоді був попит. Тому, коли галузь почала рости, система профтехосвіти не змогла вчасно відреагувати на потребу будівельної галузі в кваліфікованих робітниках. Михайло Хміль вважає проблемою слабку профорієнтаційну роботу в школах. Молоді, яка закінчує школу і не має наміру продовжувати освіту в вищих навчальних закладах, важко вибрати професію, бо вона не знає, з чого вибирати. З понеділка обласний центр зайнятості розпочав марафон професій, щоб ознайомити як безробітних, так і випускників шкіл із актуальними робітничими професіями.

Проблему кадрів деякі підприємства намагаються вирішити самостійно, беручи шефство над училищами і технікумами. «Наприклад, Львівський професійний ліцей дизайну та будівництва заключив угоду з однією іноземною компанією, яка взяла шефство над ним, – каже Михайло Хміль. – Компанія допомагає оновлювати основні засоби цього закладу, ознайомлює студентів ліцею з новими матеріалами, які використовують на будівельному ринку, проплачують частину стипендіального фонду».

Певні перекоси є і в системі вищої освіти. Після здобуття Україною незалежності вищі навчальні заклади почали масово штампувати економістів та юристів, оскільки саме ці спеціальності виявилися популярними (зрештою, вони такими залишаються і нині) серед абітурієнтів. Сьогодні маємо ситуацію, коли на обліку в службі зайнятості області перебуває понад 1300 осіб з освітою бухгалтера. «Економісти, бухгалтери чи юристи, звісно, потрібні, – каже Михайло Хміль. – Однак не в такій кількості, в якій їх готують ВНЗ». Натомість зараз спостерігаємо стійку тенденцію до зростання потреби в інженерах в сфері транспорту, телекомунікацій, енергетики, архітекторах, тобто службовцях технічного профілю. На думку пана Хміля, це свідчить про правильний розвиток української економіки.