Скарби забутого бастіону

Богдан МАЗУР, „Новий погляд”

|

У колишніх офіцерських туалетах австрійського форту зберігається чимало дорогоцінних реліквій.

За 300 метрів від українсько-польського кордону, неподалік села Поповичі Мостиського району є унікальна місцина. У цьому закутку настільки затишно, що представники української фауни, мабуть, відчувають справжню свободу, мешкаючи у лісових нетрях. Сюди вкрай рідко заходять люди, тому мальовниче травневе прикордоння дуже схоже на забутий всіма земний Едем.

…А колись поблизу Попович гриміли люті бої та не змовкали постріли з гармат та гвинтівок. По дрімучих хащах грізно тупотіли кінниці та мчали загони російських та австрійських вояків. Не один з вояків назавжи спочив на мальовничій Мостищині, полігши у кривавому бою за інтереси монарха своєї імперії. Нині лише залишки форту «1-6 Дев’ятичі» є німими свідками буремних подій часів Першої світової війни.

Головний архітектор Мостиського району Григорій Новіцький влаштував для “Погляду” подорож до забутого всіма форту. Форту, який почали споруджувати австрійські інженери та будівничі ще далекого 1875 року: до ймовірної війни з російським царатом віденський цісарський двір готувався заздалегідь. А в самий розпал воєнного конфлікту, 21 березня 1915 року, за наказом австрійського генерала Кусманика форт „злетів” у повітря – щоб не дістався неприятелеві. Усередині споруди залишилися заживо похованими декілька полонених російських солдатів. Один із них, чоловік на прізвище Федоров, прожив ще 8 років (!) у відрізаних від світу залишках зруйнованої фортеці. Далебі, у стінах форту не бракувало ні провізії, ні доступу повітря. Мабуть, очі колишнього царського вояка стовідсотково звикли до постійних сутінків – коли його, худого і геть виснаженого, врешті знайшли та випустили на світ Божий, від яскравого сонячного світла горопаха вмить осліп, а за якихось півгодини покинув наш грішний світ…

– Форт «1-6 Дев’ятичі» є одним із шести оборонних фортів, які розташовані на українській стороні, – розповів Григорій Новіцький. – Усі шість фортів розтягнуті вздовж українсько-польського кордону на шестикілометровій довжині. Їх сполучає оточена хащами грунтова дорога. Форти перекривають один одного, тому у війну потрапити до них непрятелеві було практично неможливо. Спочатку на місці військових укріплень були лише окопи з гніздами для гармат та кулеметів. Потім, із удосконаленням інженерного будівництва та військової техніки форти почали будувати із цегли, а далі – з бетону. Під час спорудження фортів постійно вдосконалювали нові технології. Кожен форт спроектований інженерами індивідуально, під певну місцевість.

За словами архітектора, це – єдині форти в Європі, які ніколи не були завойованими. Коли 1915 року за командою вже згадуваного генерала Кусманика форти довкола Перемишля „злетіли” у повітря, то від них залишилися лише уламки, які й дожили до цього часу.

Під час примусового вибуху стратегічно важливу частину форту, в якій зберігали зброю, амуніцію, боєприпаси та продукти, було повністю знищеною . Усе це описав у своєму щоденнику чеський офіцер Ян Віт…

– Чутки, що у форті є підземний хід на територію Польщі є явно перебільшеними, – переконаний Григорій Новіцький. – Цього питання, щоправда, ніхто наразі не досліджував. Задача форту – оборонятися від ворога до останньої краплі крові, і тому не могло бути навіть мови про якийсь перебіг на іншу сторону. А підземні ходи влаштовували для панських родин, щоби ті могли втекти з маєтку у разі потреби. Вояки цісарської армії могли безвилазно перебувати за триметровими стінами форту довгі місяці – там прекрасна вентиляція і непоганий мікроклімат. Температура у приміщенні форту як влітку, так і взимку є однаковою і найбільш оптимальною для життєдіяльності військового підрозділу. Ходімо до середини і самі все побачите і відчуєте. Тільки увімкніть ліхтарики, бо там темно і подекуди ями. Я попереджатиму вас про можливу небезпеку…

Пронизливі промені наших «смолоскипів» освітили одвічний спокій колишнього австрійського бастіону. Після літньої спеки наші тіла відразу відчули неабияку сирість підземелля. Впадала в очі акуратність кладки стін та технічно-довершені обриси коридорів. Довершеність, яка дійшла до наших днів через безконечно довгі десятиліття. А онде круглий отвір колишнього офіцерського туалету.

– Цей туалет є найцікавішим місцем цілого форту, – зауважив наш гід. – Коли наступили команда підірвати бастіон, офіцери та прості жовніри кидали в цей отвір усе, чим володіли – монети, цінності, зброю. Відтоді в це підземелля не ступала людська нога. Гадаю, що і українські, і польські археологи знайшли б там справжнісінький “Клондайк”…

Під час мандрівки довгими заплутаними лабіринтами форту, слід бути максимально уважними, щоб не стукнутися головою до бетонного одвірка чи не вивихнути ноги у якійсь черговій ямі. В одному місці грізно бовваніє чорний отвір підземного колодязя глибиною близько 46 метрів. Колись, майже чверть століття тому у колодязь потрапив місцевий 18-річний хлопчина, який вирішив саме у колишньому бастіоні побавитися у хованки зі своїм братом. Побите тіло бідолахи витягнули з глибокого колодязя аж через 2 тижні, а згорьовані селяни закидали підступну яму різним мотлохом…

– Зараз ви побачите гранітні плити, які привезли з Греції, – голос головного архітектора дзвінким ехом звучав у темряві. Вони були вішліфовані. А довкола форту було три ряди загорожі колючого дроту і два ряди окопів (верхній і нижній ряд, де стояли стрільці з кулеметами). По периметру стояли батареї для дальної стрільби. Дальність пострілу гармат – до 11 кілометрів. Стріляли шрапнелями (олов’яними кульками, які мали велику потужність). На форті 1-1 та 1-2 стояли броньовані башти, масою біля 30 тонн. Під час пострілу гармати башта наче плавала догори і вниз. В Україні ці башти не збереглися, вони є у перемишльському музеї.

…У вічі журналіста «Погляду» вдарило сонячне проміння. Після неприємної сирості колишнього військового бастіону погрітися на лагідному сонечку було неабияк приємно. А ззовні стіни форту виглядали доволі привабливо – один Бог знає, яку таємницю приховують вони в собі…

– Нашим основним завданням є створити у цій місцевості потужну інфраструктуру з готелями, добрими дорогами та залучити сюди потік туристів, – розповів «Погляду» голова Мостиської райадміністрації Юрій Візняк. – Ми вже заклали кошти в районному бюджеті на наступний рік для цієї справи, за допомогою звернулися й до області та міжнародної організації ТАСІС. Загалом, для повного відновлення забутого війського бастіону слід виділити близько мільйона євро. Однак гра вартує свічок, а давній форт справді потребує капітального відновлення. Ви ж самі бачили, що тут є на що подитися і куди привести українських та зарубіжних туристів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...