Як охороняють музейні скарби Львова

Щороку 18 травня весь світ традиційно відзначає Міжнародний день музеїв.

Заснований Данилом Галицьким на західних рубежах предковічних українських етнічних земель Львів нестримно приваблював чужоземних завойовників і вигнанців, а після надання йому маґдебурзького права – ще й юрби купців, будівничих, малярів, скульпторів, літераторів тощо із Заходу та Сходу. Так галицька столиця, що впродовж віків перебувала у складі різних держав, стала місцем найтісніших контактів різних народів, релігій, культур. У результаті їх взаємовпливів та поєднання і з’явився феномен Львова з унікальними для України архітектурними й культурними пам’ятками багатьох епох і народів, у тому числі й тими, що представлені нині в його музейних експозиціях.

Львів’яни вправі пишатися тим, що в їхньому місті відкрито для відвідувачів 14 державних музеїв, які нічим не поступаються столичним. А в них – 1,2 мільйона музейних предметів – 12 відсотків всього того багатства, що є в українських музеях! Але багатьох тривожить думка, наскільки надійно їх охороняють та чи вдасться зберегти цю безцінну спадщину для наших нащадків?

Зухвальство погромників 90-х

У багатьох мешканців міста Лева ще свіжі у пам’яті збройні пограбування львівських музеїв на початку 90-х років минулого століття. Тоді в музейних закладах не було міліцейських постів. У кращому випадку їх охороняли працівники позавідомчої охорони. Саме такий охоронець без зброї чергував у “Музеї-Арсенал” – відділі Львівського історичного музею (ЛІМ) – наприкінці травня 1991 року, коли туди завітали грабіжники. Це сталося в суботу, приблизно об 11 годині дня.

“Того дня у школах відзначали свято останнього дзвоника і в експозиції майже не було відвідувачів, – розповіла присутня при тому одна з працівниць ЛІМ. – До приміщення зайшли троє молодиків. Один із них пройшов із зали до каси, де був телефон, і, погрожуючи пістолетом, наказав усім разом із охоронцем лягти на підлогу. У цей час другий злочинець ногою вибив скло у вітрині і вкинув до мішка шість старовинних шабель із 20-ти, в тому числі одну албанську, одну польську і дві японські. Це були найдорожчі експонати, інкрустовані кісткою моржа, коралами, бірюзою тощо”. Після пограбування працівники музею ще довго не могли додзвонитися до міліції, і та приїхала, за словами, моєї співрозмовниці, хвилин через 40. Але за той час злочинці встигли накивати п’ятами.

Не минуло й року, як збройний напад було здійснено і на Львівську картинну галерею (зараз Львівська галерея мистецтв). “29 квітня 1992 року зранку до гардеробу на першому поверсі зайшло троє чоловіків і залишили там плащі та сумку, в якій була, як мені доповідали представники міськуправління карного розшуку, міна для постановки протитанкової димової завіси, – згадує колишній завідувач відділу мистецтв Управління культури облвиконкому Юрій Суховій. – Вони вже піднялися в експозицію, як пролунав вибух і повалив густий дим. Тоді злочинці збили з ніг музейного службовця – старшу поважну жінку – і вирізали два твори живопису”.

Усі спочатку кинулися гасити пожежу. А коли музейні працівники побігли на другий поверх, злочинці, втікаючи з сувоями полотен, застрілили талановитого мистецтвознавця, завідувача відділу західноєвропейського мистецтва Дмитра Шелеста і заступника директора з адміністративно-господарської частини Ярослава Волчака, які стали на їхньому шляху. Тепер про ту трагедію нагадує меморіальна таблиця загиблим роботи львівського скульптора Анатолія Галяна.

Приблизно у той же період, зі слів Суховія, було скоєно і крадіжку понад десятка картин із Олеського замку, а також ікон із Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. Половину з ікон пізніше було виявлено в Москві і повернуто, однак не всі. “Це була замовлена із-за кордону крадіжка культурно-мистецьких цінностей, бо з рам було вирізано ескізні полотна Артура Гротгера і Яна Матейка, які не мають виняткової вартості і, очевидно, мали поповнити колекції приватних колекціонерів польського образотворчого мистецтва”, – каже він про збройний напад на картинну галерею. Але нападники на галерею та “Музей-Арсенал” не покарані й досі. Щобільше, музейні працівники взагалі сумніваються, що їх хтось прагнув знайти!

Не так тії крадії, як наше недбальство

Після трагедії у музеях Львова почали запроваджувати міліцейську охорону, виділяти більше грошей на охоронну та пожежну сигналізації, встановлювати камери спостереження, вжили інших заходів для збереження історичних і культурних цінностей. “Сьогодні всі музеї міста мають або міліцейську охорону, або принаймні кнопки викликів відповідних служб, – проінформувала “Погляд” нинішній завідувач відділом мистецтв Управління культури Львівської ОДА Мирослава Туркало. – Держава виділяє кошти на посилення охорони культурних цінностей, які ми розподіляємо на місцях. Цього року, наприклад, з обласного бюджету профінансують модернізацію систем охоронно-пожежної сигналізації в “Музеї-Арсенал”. Це – перший крок. А за ним будуть інші”.

Те, що охорона музейних скарбів від зазіхань злодіїв тепер поліпшилася, погоджується і директор Львівського історичного музею Богдан Чайковський. Серед іншого він відзначив і позитивну роль підвищення зарплати людям, відповідальним за цю ділянку роботи. Та чи достатньо державних грошей для надійного збереження історичних цінностей у музеях, ніхто гарантувати не може. Тим паче, в такий час, коли у нас ідуть під відкіс потяги і на рейки кидають колоди! Нагадаємо, що пік найважчих злочинів у музеях Львова припав на період розпаду СРСР і становлення української державності. Тоді рушилася тоталітарна диктатура, яка і без зброї тримала людей у страсі, а демократія з автоматами ще не настала.

Однак значно більшу загрозу музейним пам’яткам науковці і практики вбачають у фізичному знищенні їх через кепські умови, в яких їх зберігають. У Львові немає нових, обладнаних за останнім словом техніки депозитаріїв, як, скажімо, у Третьяковській галереї, де витримують усі температурно-вологісні та інші параметри, і де проводять фахову реставрацію мистецьких творів. Дещо у цьому напрямі, щоправда, роблять. Приміром, у музеї історії релігії, як поінформувала пані Туркало, цьогоріч встановлено новітнє обладнання для якісної реставрації стародруків. Але ж більшість фондосховищ влаштована у зовсім непристосованих для зберігання музейних цінностей старих приміщеннях!

Ба, більше, експонатам загрожує “смерть” навіть в ошатних експозиційних залах. “На реставрацію палацу Бандінеллі, що на площі Ринок, 2, витрачено 10 мільйонів гривень, але забули про гідроізоляцію, – скаржиться директор ЛІМ Чайковський. – Грибок вже поширився на весь перший поверх, а міська влада ніяк не може виділити 600 тисяч гривень для проведення гідроізоляційних робіт. У “Музеї-Арсенал” не завершене перекриття даху, і вода тече по стінах, іржавіють експонати. На Чорній Кам’яниці руйнується аттик, який самі музейні працівники збирають частинами, щоб зберегти фрагменти його декору. А нова міська влада, яка претендує на те, щоб Львів став містом європейської культури, нічого не робить для збереження цих пам’яток історії й архітектури”.

Кадри вирішують дуже багато

Звісно, щоб вирішити всі ці питання потрібні гроші. Багато грошей. Але треба мати ще й надійні та кваліфіковані кадри. Щоб виростити справжнього музеєзнавця, кажуть, потрібно років 15! Не випадково музейна справа завжди спиралася на героїчні зусилля фанатиків, здатних на терпіння і самообмеження. Заради справедливості, треба сказати, що чимало таких людей працює у львівських музеях і зараз. За що їм низький уклін!

Проте висококваліфіковані працівники на скромній зарплаті таять в собі ще одну приховану небезпеку, про яку мало хто говорить. Вони можуть піддатися спокусі непогано заробити на своїй наближеності до великих культурних цінностей. Скажімо, підмінити оригінали їхніми копіями. Такий випадок трапився нещодавно у Санкт-Петербурзі. А хіба це неймовірно у нас? “У нас таких фактів поки що не виявлено, – зазначає з цього приводу Богдан Чайковський. – Але все можливо”.

Ефективна охорона багатющих скарбів львівських музеїв вимагає і деякої перебудови роботи правоохоронних органів, які повинні бути компетентними саме у цих питаннях і тісно співпрацювати з Інтерполом. “У наших силових структурах треба створити спеціалізовані високопрофесійні підрозділи, які контролювали б стан охорони, збереження і рошуку цінностей з унікальних збірок музеїв Львова, розташованого поруч із західним кордоном, – переконаний Юрій Суховій. – На Заході такі підрозділи, до речі, давно створені і успішно функціонують”. Слушна думка, але чи погодяться з цим самі правоохоронні органи?