Зеновій Мазурик: “Треба задовольняти бажання щось “винести” з музею”

Розмовляла Наталя ДУДКО, «Ратуша»

|

“Всі ми відповідальні за світову спадщину”, — саме так сформулювала основну ідею цьогорічного Дня музеїв, який традиційно відзначають 18 травня, міжнародна організація ICOM.

Про можливість реалізувати цю ідею у Львові розповідає Зеновій Мазурик, голова Асоціації музеїв та галерей.

— День музеїв відзначають ще від 50-х років, але, як на мене, його трохи викривлено в нашому постсовєтському просторі сприймають як свято професійне. Однак ідея заснування цього дня ґрунтувалася на тому, щоб загострити увагу до проблем музею. Наше суспільство, світ навколо нас змінюється щораз, то швидше, і стосунки суспільства і музею повинні змінюватися, як і форми діяльності музею. У нас ставлення до музею як до скарбниці, куди можна раз прийти, і більше вже туди ходити не треба. Ми живемо в технологічному світі, де технообраз, а не образ мистецький формує світобачення. Ми втрачаємо значення символів, що їх містять предмети культурної спадщини. І в День музеїв треба про це говорити і вести діалог з людьми, які могли б допомогти музею змінити форми своєї діяльності, щоб спадщина працювала, а не зберігалася у скринях.

— Щодо львівських музеїв…

— У нас є багато музеїв, але яка їхня якість, для кого вони працюють? У Кракові, наприклад, мотивацією для туристів є відвідання музеїв. Нині музеї намагаються привернути до себе увагу. Лувр має майже два мільйони відвідувачів щороку. Але що вони там дивляться? Я був у Луврі і бачив, що туристи стоять біля “Джоконди”, але не дивляться на неї, а фотографують на мобілки. А в залах старих французів, старих німців — порожньо. Я спеціально пішов до залу де Лятура: такого де Лятура, як у нас, у Луврі немає.

— Нам потрібно шукати свою “фішку” а ля „Джоконда”?

— От проголошено Рік Пінзеля, але тлумів біля його музею немає. Хоча туристи охоче туди ходять. Ще одна проблема — організація туристичних екскурсій. Якщо формувати наш туристичний продукт на основі музеїв, то потрібна співпраця між музеєм і туристичною організацією. Туризм може розвиватися тоді, коли є туристичний продукт. А туристичний продукт треба орі­єнтувати на внутрішнього споживача. Зовнішній споживач прийде. Його не буде більше, як 30%. Ніде немає більше 30%, крім незначної кількості топ-музеїв.

Ми маємо враховувати, що наші музеї цінні тим, що показують те, що є на цій території. Тут неочікувано є речі, які свідчать про європейську культуру. А внутрішнє різноманіття музеїв потребує нових форм презентації. Нашим музейним працівникам треба дати можливість підвищити свій фаховий рівень.

— Для пошуку нових форм найперше потрібно — гроші чи добра воля, здібності?

— Коли кажуть про гроші, бо багато є таких, хто вважає, що музеї повинні заробляти на себе. Один доктор музеології сказав, що музеї не для того, щоб заробляти гроші, а для того, щоб їх розумно витрачати. Для цього треба знати, як організовувати експозиції, як формувати проекти і де брати кошти на популяризацію культури. Ми повинні з того стану виходити з допомогою Європи теж.

— Коли була виставка Юрія Білака “Українці”, то було вивішено великий плакат на стінах Музею етнографії — досить простий, але ефективний спосіб реклами. Чому наші виставки не презентують у такий спосіб?

— Музей не має коштів на проведення виставок, його фінансують тільки за основними витратами, він на повному бюджетному утриманні. Закон про музеї дуже жорсткий, він обмежує діяльність цих інституцій. У світі музеєві дають свободу, він може здавати в оренду приміщення, створювати музейні крамнички. У нас ці заклади не мають права продавати виробів, хіба що здавати в оренду площу. На Заході музей — це не будівля, яка своєю імпозантною архітектурою засвідчує, що це храм муз, куди треба зайти, зняти шапку і тихенько ходити. Музеї розбудовують свою територію і в них є різні зони. Зона підготовки до сприйняття того, що є в музеї, зона музейної комунікації. Після того, як людина виходить з музею, вона може зайти в крамничку, ресторан, кафе, щоб не занурюватися відразу у вир міської вулиці. Можна поспілкуватися з фахівцем, поділитися своїми емоціями, враженнями й укорінити їх у собі. Водночас це спосіб заробляти кошти. Чому музей не може продавати альбомів, каталогів, сувенірів з брендових експонатів? Адже кожен відвідувач чимось захоплюється в музеї і хоче щось із нього “винести”, якусь пам’ятку про музей. Це бажання можна якось задовольняти. А в нас музей може продавати тільки вхідні квитки, які є дуже дешевими. Звісно, має бути адекватність ціни і послуг. Якість послуг у нас наразі не зростає. Хоча змінилися постійні експозиції в Галереї мистецтв, з’явилася нова експозиція в Палаці Потоцьких…

— Нині львів’яни більше відвідують виставки чи постійні експозиції?

— Річ у тім, що в нас постійні експозиції уже настільки постійні, що здаються вічними. У деяких музеях я пам’ятаю ці експозиції ще, мабуть, зі свого дитинства. Трошки змінюються назви, але форма та сама. Я дітей своїх водив по всіх музеях, і досить часто. Але важко чимось зацікавити, коли нема зміни.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...