Без даху над головою

Наталка КИСІЛЬ, “Україна і час”

|

Сім`я інвалідів з Перемишлянщини роками шукає притулку.

Газета “УіЧ” уже писала про життєву долю сім`ї Куніцьких з Премишлян на Львівщині (№ 35, вересень 2005 р.). Так склалося, що у пані Ярослави з чоловіком і трьома дітьми нема власного житла. Вони постійно винаймають помешкання, але рано чи пізно власники повертаються, і бідолашні люди знову опиняються просто неба, без даху над головою. Тепер ця сумна історія отримує своє …надцяте дихання.

Два роки тому пані Куніцька оббивала владні пороги. Усе марно. Тоді сім`я знайшла вихід. На вулиці Галицькій в райцентрі у будинку № 55, здавалося, ніхто не мешкав. Брудні вікна, з тріщинами і ввіткнутими у них ганчірками, безліч пляшок на підлозі, запліснявілі від сирості стіни… Але це було краще, ніж нічого. Як-не-як, а дах над головою є. Сім`я поприбирала кімнати і так-сяк облаштувалася… Проте приміщення мало власника: місцеву організацію НРУ. Отож організація зажадала виселення самовільних поселенців. Не допомогли ні благання, ні вмовляння бодай тимчасово пожити.

Тоді Ярослава Куніцька почала писати у різні інстанції. Писала і до Юлії Тимошенко, однак відповідь отримала банальну й поверхову. Словом, відписку: “Співчуваю вам і розумію ваші проблеми, пов`язані з матеріальними нестатками… Потрібні докорінні зміни, які б забезпечили людям нормальне життя, роботу, зарплати, пенсії…” і так далі.

Пишні слова не дали реальної допомоги, навіть психологічної. Однаково жити не було де. А відтак ще й суд зобов`язав родину Куніцьких у визначений (місячний) термін виселитися.

Тим часом бідолашні люди змогли знайти і винайняти собі помешкання. Проте і цьому “щастю” настав кінець. Тепер Куніцькі знову без даху. І знову вони йдуть тією ж протоптаною стежкою — у приміщення за адресою Галицька, 55. Громадська організація вже ніби й не перечить сім`ї. Але ж це приміщення, згідно із чинним законодавством, не належить до житлового фонду. А тому довго Куніцькі тут не протримаються.

“Я зверталася до районної державної адміністраціі, міської ради, — зі сльозами на очах розповідає згорьована жінка. — Там мені кажуть, що у міста немає вільного житла. І, взагалі, нового житла не будують… А у тому, де ми зараз, навіть газу немає, бо воно не пристосоване, тобто не є у житловому фонді”. Ярослава Куніцька додає, що політична партія, яка там має офіс, теж розводить руками. Мовляв, допомогти нічим не можемо, на жаль. Тоді жінка взялася писати до Президента України Віктора Ющенка, облдержадміністрації… Що робити далі, сім`я Куніцьких не знає. Сподівається, що світ таки не без добрих людей, і їх зрозуміють представники влади, зглянуться на людську нужду.

Цю ситуацію ми попросили прокоментувати міського голову Перемишлян Петра Бучка. “Це дійсно біда, тим паче, що у цій сім`ї троє інвалідів, — каже Петро Степанович. — Подивимося, що можна зробити. Але у місті й справді немає вільних квартир для проживання. Хочемо, щоби громадська організація, на балансі якої є це приміщення, тимчасово дозволила Куніцьким пожити…”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...