А Бойко слухає та… своє робить

Василь КУТЯНИН, „Новий Погляд”

|

Правдоподібно, що Мінпаливенерго все ще припускає можливість обміну українських газопроводів на дешевший російський газ.

На тлі політичних чвар і контрпродуктивних правових змагань між президентом і опозицією, з одного боку, та урядовою коаліцією – з другого, в українській економіці майже непомітно відбуваються малозрозумілі для невтаємничених процеси. Йдеться про цілий ланцюжок рішень і перестановок у такій привабливо-дохідній галузі як паливоно-енергетичний комплекс (ПЕК). При цьому вони були здійснені настільки синхронно з українського та з російського боку, що це викликає низку тривожних запитань.

Процес пішов?

Перша ластівка змін – завершення передачі регіональних газорозподільних мереж від ВАТ “Чернівцігаз” до Чернівецької філії Державного Підприємства “Укргазмережі”. Цей крок уряд планував уже з початку року, а 27 квітня розпочав втілювати плани в життя. “Укргазмережі” – дочірнє підприємство Державної Компанії “Газ України” – з 1 травня 2007 року гарантує надійне та безперебійне транспортування і постачання природного газу населенню та іншим споживачам Буковини. Причина обгрунтована серйозно: “передача газорозподільних мереж Чернівецької області до ДП “Укргазмережі” відбулася через систематичне невиконання ВАТ “Чернівцігаз” зобов’язань із підтримання й розвитку державного майна (систем газопостачання та споруд на них)”.

ДП “Укргазмережі” цілком і повністю перебуває у підпорядкуванні ДК “Газ України”. Підприємство створене 1 лютого 2007 року згідно з наказом НАК “Нафтогаз України” для наведення порядку в технічному стані мереж і запобігання несвоєчасних розрахунків за газ, що постачають споживачам через облгази. А 19 квітня цього року Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) видала ДП “Укргазмережі” ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу та з постачання природного газу за регульованим тарифом на території Чернівецької області.

ДК “Газ України” наголошує, що розподільчі мережі України – державна власність, яку облгази використовували на підставі договорів з Компанією, укладеними 2001 року, і пролонгованими додатковими угодами 2006 року. Отож, у разі розірвання угод із ініціативи згаданої компанії будь-який облгаз втрачає право на використання газових мереж. “Газ України”, як повідомляли раніше, планує передавати ДП “Укргазмережі” також розподільчі мережі в інших регіонах, підприємства з газифікації та газопостачання яких не забезпечують розрахунки споживачів за газ та не виконують інвестиційних зобов’язань щодо розбудови газогонів.

Передачу експлуатації місцевих газогонів у руки їх законного власника ще можна зрозуміти. Але звідки візьме держава кошти на розширення мереж, якщо НАК “Нафтогаз України”, за словами самих урядовців, працює зі збитками?! Тай й навряд чи вдасться добитися такої оплати за підвищеними з початку року тарифами на газ, щоб істотно підняти рентабельність нафтогазового комплексу. Звідси виникає сумнів, чи не концентрує уряд усі газові потужності держави для їх подальшого “порятунку від банкрутства” і передачі гуртом у руки якомусь “ефективному власнику” із багатої на газ і нафту Росії.

Їхня пісня “гарна й нова”…

Міністр палива й енергетики України Юрій Бойко не раз висловлював думку про спільне використання нашої газотранспортної системи з Росією задля відмови росіян від побудови газогонів в обхід України. А тут 28 квітня збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний консорціум з управління й розвитку газотранспортної системи України призначили Бойка своїм головою! Раніше сам міністр та й прем’єр Віктор Янукович запевняли, що Міжнародний консорціум (частку в якому, крім України й Росії, запропоновано також німецькому “Рургазові”) займатиметься тільки спорудженням газопроводу Богородчани-Ужгород. Решта нашої ГТС, мовляв, належить і належатиме державі. Цікаво, навіщо консорціуму лише куций шматок труби?

Новиною №3 стала зміна керівництва ЗАТ “УкрГаз-Енерго” – спільного підприємства НАК “Нафтогаз України” і загадкової компанії “РосУкрЕнерго” (Швейцарія), створеного для постачання блакитного палива українським промисловим споживачам. 28 квітня акціонери “УкрГаз-Енерго” обрали головою наглядової ради ЗАТ заступника голови правління російського ВАТ “Газпром” Валерія Голубєва, звільнивши з цієї посади Олександра Рязанова. До наглядової ради з російської сторони увійшли також заступник голови правління “Газпрому” Олександр Медвєдєв, член правління “Газпрому” Костянтин Чуйченко та Дмитро Глибко (за квотою “РосУкрЕнерго”).

Є в наглядовій раді “УкрГаз-Енерго” і представники України, зокрема, голова НАК “Нафтогаз України” Євген Бакулін. Але входження до неї стількох представників такого газового спрута як “Газпром”, що намагається диктувати свої умови ледве не всій Європі, наприклад, екс-голови адміністрації президента Росії Олександра Медвєдева, наводить на думку про можливе існування залаштункових міжурядових домовленостей стосовно української ГТС.

Ці припущення підтверджує і заява Голубєва на прес-конференції в Києві. Як подає агенція “РБК-Україна”, він заявив, що вартість газу для України визначатимуть ступенем інтегрованості української та російської економік! За його словами, найближчими роками, поки економіки обох країн розвиваються, є можливість підтримувати вигідніші ціни на газ, ніж для інших європейських споживачів.

“Якщо політики ухвалять рішення про те, щоб зблизити наші економіки, тоді це буде гарантовано, якщо ж політики почнуть думати про те, що нам треба розходитися, то ціни в Україні будуть такі ж, як у Німеччині”, – попередив високопосадовець “Газпрому”. І додав, що “Газпром”, можливо, надалі й не експортуватиме газ, оскільки після 2011 року отримуватиме однакові прибутки як від експорту, так і від його продажу для внутрішнього споживання.

Ці спонукання, правдоподібно, покликані підтримати в Україні ті сили, які виступають проти прозахідного курсу президента Віктора Ющенка та опозиції. Інтегруйтеся, мовляв, з Росією, поки не пізно – відмовляйтеся швидше від НАТО, Євросоюзу, створюйте з нами спільні консорціуми, вступайте в ЄЕП на умовах митного і тарифного союзу – і все буде добре. А чи буде добре, якщо ми ЄЕПнемося, і по тому Москва так “нагріє” нас ціною на газ, як взимку білорусів?

КОМЕНТАРІ ДО ТЕМИ:

Володимир Саприкін, кандидат технічних наук, директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова

– Більшість облгазів майже щороку показували у звітності значні збитки. Тож це питання треба дослідити. І то не експертам, а Генпрокуратурі, тому ж НАК “Нафтогаз”, КРУ Мінфіну. Треба провести комплексний аналіз того, що відбувається у цій сфері, і надати конкретні рекомендації. Суперечки треба вирішувати в суді, а не шляхом захоплення тощо. У самому переході газових мереж до структур НАК “Нафтогаз України” нічого страшного немає – чутки про “смерть” національної компанії надто перебільшені. Щобільше, держава не дасть їй збанкрутувати. Мене турбує лише, чи є можливості у нової структури забезпечити безпеку роботи регіональних мереж, бо вся документація і устаткування для цього були в облгазів.

А щодо Міжнародного консорціуму з управління ГТС України, то він ще не помер, але ледве животіє з вини російської сторони, яка вважає, що цей консорціум для неї зараз не представляє інтересу. Через це формальні призначення у ньому нічого не змінюють, як і зміни в керівництві “РосУкрЕнерго”. “РосУкрЕнерго” – це, так би мовити, тінь батька Гамлета, а Гамлет – це “Газпром”. Що він скаже – так і буде. Проблема в тому, що на сьогодні у нас не підписані документи про ціноутворення. Зафіксовано тільки ціну газу на цей рік, а якою вона буде через рік-два, невідомо. Україна ніби “підвішена”: крок вліво, вправо чи до НАТО і… ціни починають зростати. Це той гачок, за який Москва, безумовно, буде смикати, впливаючи на політичну орієнтацію Києва.

Вже нині вартість газу для підприємств з урахуванням податків, витрат на транспортування тощо становить майже 200 доларів за 1000 кубометрів. А якщо підвищити ціну до європейського рівня, частина нашої промисловості просто помре. Сподіваюся, що здоровий глузд переможе, бо з України не реально сьогодні вимагати 250 чи 260 доларів. Та й ми все ж таки маємо змогу впливати на процес ціноутворення таким важелем як транзитний тариф. Тому лише порозуміння і взаємні поступки мають визначити ціну, прийнятну і для України, і для Росії.

Віктор Шевчук, доктор економічних наук, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин Львівської комерційної академії

– Підвищення світових цін на нафту протягом останніх півтора роки жодним чином не позначилося на динаміці економічного зростання в Україні. Це означає, що навіть перехід на 230 доларів за 1000 кубометрів російського газу не загрожує українській економіці. І тому спекуляції навколо підвищення чи не підвищення цін на газ –інструмент політичного тиску, не пов’язаний з реальною економічною ситуацією. Коли газ у нас подорожчав із 50 до 130 доларів за 1000 кубометрів, населення це дуже відчуло? На мій погляд, ні.

Думаю, тут йдеться про інше. У всіх цих заграваннях із Росією я вбачаю намагання фактично за рахунок втрат держбюджету штучно здешевити газ для жменьки експортерів української металопродукції. Адже насправді перевагу від ціни газу у 130 доларів замість 230 мають три-чотири великі підприємства-експортери металургійної чи хімічної галузей. Через це вони й роблять усе можливе, щоб знизити вартість палива й сировини для власного виробництва.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *