Вони зродилися великої години

Богдан МАЗУР , „Новий Погляд”

|

Вояки УПА визволили тисячі радянських солдатів із фашистського концтабору.

…Довгими місяцями тисячі людей мучилися у цьому земному пеклі. Щоранку їх, наче німу худобу, виганяли на каменоломні бездушні охоронці-поляки. І нещасні бранці під денною спекотою та січневими морозами цілими днями довбали скелі сколівських Карпат. Ходили босоніж, гострими каміннями до крові ранили ноги та руки. І, мабуть, в глибині душі молилися про швидке звільнення з цього тартару – нехай навіть через відхід до кращого життя…

На щастя, Бог змилувався над багатьма полоненими українцями, росіянами, вірменами, грузинами та особами інших національностей, які колись були радянськими солдатами. До них неждано-негадано надійшов порятунок. Погожого травневого вечора до села Святослав, поблизу якого був згаданий концтабір, підійшли вояки Української повстанської армії, які належали до бойківського куреня. Напередодні відважні партизани провели ретельну розвідку ворожого бастіону. І в голові їхнього командира визріло однозначне рішення – захопити! Коли смеркло, вояки УПА оточили з усіх боків осоружну фашистську катівню.

У темряві розпочалася люта січа, в якій гинули й поляки-охоронці й українські партизани. А комендант табору у паніці відчайдушно волав «хайль Гітлер!» та бігав, як ошпарений територією концтабору. Це, звісно, його не врятувало від справедливої розправи – чоловіка розстріляли практично впритул. А загалом, у битві за визволення радянських полонених чимало українських партизанів поплатилося головою. Однак ціною їхнього життя та пролитої крові бранці концтабору опинилися на волі. І худі, закривавлені та геть виснажені люди опинилися буквально в обіймах своїх рятівників – вояків УПА…

– На цих людей було страшно дивитися, – згадує учасник цих подій, колишній воїн УПА, а нині 85-річний мешканець Стрия, голова братства ОУН-УПА Стрийщини Василь Цюрко. – Від постійного ходіння босоніж по гострому камінні на їхніх ногах утворилися криваві рани. Кровили й руки. Бранці концтабору були настільки знеможеними, що навіть не могли по-особливому висловити свою радість. Люди стояли і не могли надихатися повітрям волі. А далі – розбрелися навколишніми селами. І там місцеві жителі не дали їм пропасти: і одягнули, і нагодували, і впустили до хати переночувати. А потім колишні ув’язнені пішки (!) подалися на свою батьківщину — Східну Україну, Росію, Вірменію, Грузію…

За словами літнього стриянина, деякі колишні радянські солдати на знак вдячності з нагоди свого визволення перейшли на сторону своїх ідейних ворогів – українських «буржуазних націоналістів» і стали воювати у їхніх лавах. І в цьому немає нічого дивного: сталінська ідеологічна машина все робила для того, щоб брат зненавидів брата, партизан – партизана, українець – українця. А насправді і в Червоній армії, і в лавах УПА воювали люди, які ніколи не бажали зла один одному. В обох був спільний ворог – німецькі загарбники, які знищували, як собак, й одних, і других. А люди завжди залишаються людьми, в якій армії вони б не воювали. Тим паче, діти однієї української землі…

– Коли командувач радянських партизанів Сидір Ковпак був в наших Карпатах, то до нього навідалися троє старшин УПА, – продовжив пан Василь. – Наші командири прийшли до його табору з білими прапорами та пропозицією разом боротися проти завойовників-німців. Однак «доблесний» Ковпак звелів банально розстріляти наших посланців, а повстанську криївку підпалити і знищити. «Унічтожить ето кубло!» – бризкав слиною ватажок радянських партизанів. Цього вояки УПА вже не могли йому стерпіти. Розпочалася кривава сутичка, в якій загинуло чимало й «ковпаківців», і вояків УПА. А самого Ковпака вивезли з поля бою на фірі, наповненій гноєм – так врятували йому життя. До речі, один із його соратників на прізвище Руднєв переконував свого командира прислухатися до мудрої пропозиції українських повстанців та спільними зусиллями прогнати німців з вічнозелених Карпат. Проте невдовзі Руднєв за нез’ясованих обставин загинув від кулі якоїсь комсомолки…

Сучасні комуністи істерично волають про те, що вояки УПА були кривавими головорізами, які винищували мирне населення в селах. Однак неупереджені фахівці-історики переконливо довели абсурдність цих закидів: за даними багатьох розсекречених документів масові погроми у селах влаштовували саме вояки НКВС, переодягнені у партизанів. За словами пана Василя Цюрка, одного разу такі «липові» українські партизани у вишитих сорочках їхали на фірі селом та горланили «…несе Галя воду». Вочевидь, були добряче напідпитку. Хлопці настільки увійшли в роль «буржуазних націоналістів», що потрапили у поле зору місцевих енкаведистів. Почалися сутички, які згодом переросли у шалену перестрілку. З обох сторін загинуло чимало осіб, лише потім з’ясувалося, що це «свої» б’ють «своїх». Але було вже пізно…

– Ми – вояки УПА – завжди прагнули лише одного: відродження соборної, самостійної України, – підсумував мій співрозмовник. – Тому й боролися з різними окупантами і з німцями, і з сталінськими загонами НКВС. А прості радянські солдати, яких силоміць забрали до Червоної армії ніколи не були нашими ворогами. Ми ж їх визволили з рук фашистських катів у Святославі! І цей випадок далеко не поодинокий. Тому все, що нині кажуть і пишуть про УПА, як про поплічників фашистів та убивць мирних сільських людей я вважаю брудними вигадками. Всюди по селах нас вітали хлібом-сіллю та патріотичними українськими піснями. Хіба ж так вітатимуть убивць? Але я вірю, що рано чи пізно правда переможе, історики розставлять всі крапки над «і», а вояків Української повстанської армії назавжди назвуть Героями України та Українцями з великої літери.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...