Про чарівну ксіву та „отражатєлі”

Володимир МОІСЄЄВ, „Новий Погляд”

|

Ця пригода трапилась у теплу серпневу ніч. Годині о 2 ночі до мене звернувся мій сусід Павло, аби я відвіз додому його куму, яка мешкала на вул. Костя Левицького (колишня Маяковського).

Звичайно ж, Павлові я відмовити не міг. У той час я був власником «дев’ятки» і якраз напередодні цих подій звільнився з органів внутрішніх справ, а саме з УБОЗу. Під час звільнення, щоправда, порушив наказ – одразу не здав посвідчення оперативника, як цього вимагають накази МВС.

О 3 ранку, коли я успішно довіз дівчину додому, я виїздив із провулка. І хоч жоден ліхтар на вулиці Левицького не світив, автошлях здавався безлюдним та без автомобілів.

Аби повернутися додому, мені потрібно було перетнути вулицю. Впевнений, що нікого навколо немає, натиснув на газ. Як раптом – відчув сильний удар. Одразу по гальмах та вискочив із авта. Поруч із авмобілем сидів хлопчина років 25, а під автівкою – спортивний велосипед, тобто те, що від нього залишилось. Оглянувши потерпілого, я несамовито зрадів, адже хлопчина, на щастя, зовсім не постраждав. Чого не можна було сказати про його ровер.

Я одразу запропонував йому компенсацію – 100 гривень, які відповідали тоді 50 американським доларам. Більше з собою тоді не мав. Проте хлопчина швиденького оговтався і одразу почав рахувати, скільки коштує його велосипед та моральні збитки. Після чого оголосив суму, мовляв: «Дай мені 1000 гривень і ми розходимось». Я ошалів. Адже за такі гроші можна було придбати два нові ровери.

Я вже мав намір покрутити пальцем біля скроні, потім показати потерпілому велику фігу і роз’їхатися без зайвого галасу, як раптом невідомо звідки з’явилися міліціянти – нічний патруль. Ознайомившись із ситуацією зі слів потерпілого, правоохоронці сказали мені приблизно таке: «Ну, шумахере, ти потрапив у повне лайно. Поїхали до відділку, там помізкуємо, що ж із тобою робити далі». Знаючи всю кухню правоохоронної системи, я одразу підрахував, у скільки нулів мені обійдеться залагодження цієї дріб’язкової справи. Крім того, мене зроблять винним в усіх гріхах та змусять взяти на себе усі ДТП, які були скоєні за останні роки. Від таких жахливих думок я раптом прозрів і потягнувся до кишені за своїм посвідченням. Хочу зауважити, що посвідчення саме цього управління найбільше впливало на правоохоронців, адже працівників УБОЗу не лише поважали, але й побоювались: убозівці часто затримували міліціянтів на хабарях.

Після перегляду моєї посвідки наступила пауза. Щоправда, не надовго. Патрульні дуже швидко зрозуміли, на чийому боці правда у цій ситуації. Оглянувши поламаного велосипеда, міліціянти зі знанням справи виявили, що велосипедист рулуював, нехтуючи всіма правилами дорожнього руху, адже на велосипедному засобі були відсутні світлові сигнали, в народі – «отражатєлі».

Тож наступне, сповнене щирого обурення питання до хлопчини прозвучало приблизно так: «Шаноооовний, а де ж отражатєлі?! Та це ж ви, виявляється, злісний порушник!». Такого повороту подій потерпілий не очікував, тому лише закліпав очима і щось промукав. Не гаячи часу, міліціянти запропонували потерпілому взяти на плечі рештки велосипеда та піти з ними до відділку, де на нього складуть протокол про порушення правил дорожнього руху. Цієї ночі вони таки не залишаться без «булки з маслом», а я, завдяки чарівній ксіві – при своїх 100 гривнях.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *