Новий французький президент Ніколя Саркозі готує реформи, які не сприймає значна частина населення.
“Людина, яка не поспішає”, — так називають 53-річного лідера Франції, за якого на президентських виборах проголосували 53,06 відсотка виборців. Проте Ніколя Саркозі вже заявив про значні реформи в країні. І ці зміни лякають іншу частину її мешканців, які обирали на виборчих дільницях соціалістку Сеґолен Руаяль. Словом, Франція розкололася на дві частини: ліву і праву.
І навіть відмежування від підтримки Саркозі “найправішого правого” — ультрарадикала Жан-Марі Ле Пена — не вплинуло на ситуацію. Заклики бойкотувати вибори французи проігнорували. Аналітики стверджують, що саме голоси головного націоналіста Франції, який у першому турі набрав 10 відсотків, дозволили колишньому міністру внутрішніх справ святкувати непросту перемогу.
Тому вже першої ночі після голосування, коли тільки-но з`явилися натяки на його результати, у багатьох містах Франції стало неспокійно. Більше п`яти тисяч осіб зібралися на площі Бастилії. Демонстранти, серед яких майоріли червоно-чорні прапори анархістів, спалили опудало Саркозі, скандували “Сарко — фашист!”, “Париже, вставай, прокидайся!” Близько 300 анархістів закидали поліцейських камінням, пляшками й іншими предметами. Поліція у відповідь застосувала сльозогінний газ і водомети. Стихійні акції протесту відбулися і в інших містах республіки — Ліоні, Марселі, Нанті, Рені, Ліллі, Страсбурзі і Тулузі. До ранку у Франції завдяки досить жорстким діям поліції стало спокійніше. Однак протести тривають дотепер, хоча й у менших масштабах, ніж у ніч з неділі на понеділок.
Що ж так не влаштовує мітингувальників в особі Ніколя Саркозі? По-перше, невдоволення висловлюють іммігранти, які заявляють, що “угорський єврей” Саркозі (батько — угорець, який емігрував до Франції, мати — француженка єврейського походження) їх зрадив. Згідно із запланованими реформами, Францію очікує своєрідна “етнічна чистка”. Відтепер французом стати буде не так легко, як раніше. До речі, саме пункт передвиборчої програми про жорсткіші імміграційні правила, як свідчить статистика, був найпопулярнішим для корінних французів.
По-друге, Саркозі запланував ліберальні реформи і зміни у пенсійній системі. Згідно з ними, соціальні пільги в країні дещо зменшаться. Крім того, новий президент обіцяв скасувати 35-годинний робочий тиждень, збільшивши його. На думку оглядачів, радше за все, праві виграють і парламентські вибори в липні. Тоді у теперішнього глави держави буде в руках уся влада, що, звичайно ж, не влаштовує соціалістів та їх прихильників.
По-третє, у зовнішній політиці Франція зробить явно проамериканський крен, чого не спостерігалося під час президентства попередника Саркозі Жака Ширака. Хоча такий хід спостерігався і раніше, адже відомі розбіжності Вашингтона з Парижем були не більш ніж тимчасовими труднощами у шляхетному сімействі, все ж не вдоволені дружбою зі США люди теж гучно заявили свій протест.
Хай там як, але Ніколя Саркозі поки що не став загальновизнаним президентом. А його постійні заяви “Я буду президентом усіх французів!” лише стрясають повітря. Проте теперішній лідер П`ятої республіки почувається досить впевнено і переконаний у тому, що може кардинально змінити Францію. Офіційну інавгурацію нового президента призначено на 16 травня. У цей день Саркозі урочисто в`їде в Єлисейський палац, де одержить усі повноваження від Жака Ширака.
Віталій ПАВЛИШИН, “Україна і час”