Мати-героїня з Вороняк

Надія ШПАК, “Україна і час”

|

Про відзнаку Президента — звання мати-героїня — Олександра Царик дізналась від сусідки. Таку нагороду жінка отримала заслужено: вона виховує чотирьох хлопчиків і трьох дівчаток.

Живе багатодітна сім`я Цариків у селі Вороняках Золочівського району Львівської області. Саме село розкинулось на мальовничих пагорбах і долинах неподалік райцентру. Цікаво, що за своєю територією воно майже дорівнює Золочеву — щоби об`їхати Вороняки, потрібно здолати 70 кілометрів. Доріг тут стільки, що можна заблукати. Тож кореспондентку “УіЧ” люб`язно погодився супроводжувати сільський голова Михайло Кмиць.

Нашу героїню ми застали вдома лише з двома наймолодшими дітками. Старші дівчатка уже вчаться у Золочеві, середульші ходять до сільської школи. Охайне подвір`я, біля брами — шатро з винограду. У хаті також все на місці. Олександра саме була заклопотана пранням. Жінка бідкалась: пральна машинка поламалась, і все доводиться прати вручну. А робить це вона мало не щодня. Тим часом трирічна Марічка та ще менший Сашко з цікавістю поглядали на гостей.

200 вареників і 15 кг картоплі

“У декрет я пішла, — розповідала багатодітна мати, — ще з підприємства громадського харчування. Ця організація вже давно розпалася. Вийшла заміж у 18 років. Найстаршу доньку, Мар`янку, народжувала у Львові. Пологи були важкими. Тоді собі сказала, що з мене вистачить і однієї дитини. Коли через два роки завагітніла вдруге, мені наснилась покійна мама. Вона розповіла, як важко там спокутують свій гріх жінки, які роблять аборти. Згодом з`явилась на світ Ярослава. Старша вчиться на перукарку, молодша — на кравчиню. Мар`янці — 18 років, Ярославі — 16. Опісля народжувала щодва роки. Василькові — 15, Володі — 13, Дмитрику — 11, а наймолодшому Сашкові — 1 рік і вісім місяців. Хлопці дуже старанні, добре вчаться. Важко доводилось, коли всі ходили до школи. Тоді сорочка була мокрою. Тепер даємо якось собі з чоловіком раду. Старші дівчатка допомагають. Сусіди чим можуть зараджують”.

Їсти пані Олександра варить тричі на день. Нараз ліпить по двісті вареників, щодня чистить п`ятнадцятилітрове відро картоплі. Намагається дітям постійно готувати рідкі страви. Крім того, встигає ще й біля господарки ходити. А це корова, свиня, кури і два песики.

“Я дуже втішилась, коли довідалась про звання матері-героїні, — зізналася нам пані Царик. — Хоч хтось звернув увагу на нашу сім`ю. Я дітей доглядаю, а чоловік працює. Однак постійної роботи не має. Працює сезонно на Золочівському цукровому заводі. Наразі безробітний. Тож живемо з допомоги на дітей. Минулого місяця вийшло 340 гривень… Я навіть ходила в управління праці та соціального захисту населення дізнатись, чому так мало нарахували. Документи про доходи подавала у грудні: чоловікова зарплата, стипендія дітей, податок із землі (маю лише 40 сотих), з допомоги, позаяк у них давно числюсь, — ось так і вийшло. Ми все витрачаємо на харчі. Якщо щось залишається, купую одяг. На дітей все таке дороге, як на дорослих. Тепер навіть не дуже одне з одного поносить. Мине сезон, і все розлазиться”.

Багатодітне село

Сім`ї Цариків ще пощастило, бо живуть неподалік залізничної колії. У їхній керунок часто не доходить вода. Ось тоді доводиться брати відра і йти по воду на вокзал. Під гори з такою ношею не легко вибиратися. Царики уже робили спробу викопати криницю, однак дістатись до підземних вод у Вороняках дуже складно. Чекають, коли можна буде під`єднатися до нової свердловини, що пробурили біля недобудованої школи. Голова сільської ради Михайло Кмиць обіцяє дати дозвіл після спорудження водонапірної вежі.

Загалом дітей у Вороняках не бракує: налічується понад 800. Здався б і садочок. “Якщо у селі спорудять нову школу, під яку вже заклали фундамент, — каже сільський війт Михайло Кмиць, — тоді старий навчальний заклад використаємо під дитячий садок”.

Народжувати 36-річна Олександра Царик з Вороняк більше не має наміру. Наймолодшу її дитину лікарі привели на цей світ з допомогою кесаревого розтину. Тож через газету Олександра просила подякувати медперсоналу пологового відділення Золочівської райлікарні.

“Після останніх пологів, — розповідала співрозмовниця, — у мене почалися проблеми зі здоров`ям, поболюють нирки, печінка, хребет. Лікарі категорично наказали більше не народжувати. Я уже ходила в райдержадміністрацію, щоби мені допомогли отримати путівку у санаторій. Хочу трохи підлікуватись. Дітей би залишила на старших. Сама росла сиротою, знаю, що таке бути без мами. Боляче, коли іноді грубо відповідають, що мене ніхто не просив стільки народжувати. Я дякую Богові за те, що не їздила з дітьми по лікарнях. Якось так повиростали, що й незчулися.

Мій батько одружився вдруге. Маю нову родину. Вона мені також дуже допомагає. Завжди на свята збираємось разом. Світ не без добрих людей. Якось даємо собі раду. Єдине, чого б дуже хотіла, щоби хтось, можливо, допоміг мені придбати пральну машинку, будь-яку, лише б робочу, та провести телефон. Ще у 1986 році батько поставив нас на чергу. А ми, коли на нашій вулиці встановлювали телефонний зв`язок, не змогли відразу заплатити тисячу гривень. Пільг тепер, кажуть, немає”.

Познайомитись з усіма дітьми Олександри Царик і зробити спільну фотографію кореспондентці “УіЧ” допоміг Михайло Кмиць. Він зателефонував до Золочівського ліцею, сільської школи, щоби Цариків відпустили додому. На диво, дівчатка із Золочева прибули доволі швидко. В Олександри та Володимира чудова велика сім`я і дуже чемні й виховані діти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *