Два таланти однієї душі

Перша жінка-диригент, що отримала міжнародне визнання, народилася на Львівщині.

Невеличка на зріст дівчина із доволі дитячою усмішкою. Здається, у неї за плечима ще немає ані досвіду, ані справжніх випробувань. Але це лише на перший погляд. Насправді ж, Оксана Линів – дизайнер багатьох речей із бісеру колекцій Оксани Караванської. А ще – вона переможець Міжнародного конкурсу диригентів (!) ім. Маляра і сьогодні працює з найуспішнішими оркестрами світу.

«Я працювала з Оксаною Караванською понад 6 років»

Оксана Линів народилася у невеличкому містечкові Броди і вже з дитинства знала, що буде артисткою. Щоправда, першим захопленням дівчини було аж ніяк не диригування, а… бісер. Коли батьки подарували їй набір кольорових намистинок і книжку із зображеннями орнаментів, Оксана не на жарт захопилася цим мистецтвом. «Я тоді була десь у третьому класі. Плести ще не вміла, але дуже любила нанизувати намистинки на одну нитку, підбираючи кольори», – пригадує дівчина. Згодом вона навчилася виконувати найпростіші орнаменти, почала фантазувати, придумувати незвичні речі із намиста.

Коли в Україну почали потрапляти експортні товари з-за кордону і різноманіття аксесуарів не викликало подиву, Оксана вже навчалася у Львівській консерваторії на спеціальності «диригування». «Якось я натрапила у Львові на один магазин, де на вітрині було виставлено дуже багато пакетиків намистинок різних кольорів та відтінків, – розповідає Оксана Линів. – Але тоді воно мені було не по кишені. Стипендія, яку я отримувала, сягала 7 грн, а пакетик бісеру коштував 1 грн. Це було дуже-дуже дорого. Тому я часто там просто стояла і подумки підбирала різні кольори, поєднання відтінків, які б гармоніювали і з яких я могла би щось зробити. Мене уже знали всі продавці, вони навіть бачили деякі мої попередні вироби».

Саме цей магазин познайомив дівчину із уже тоді відомою дизайнеркою Оксаною Караванською. Якось, коли вона в черговий раз зайшла придбати потрібні для колекції аксесуари і вголос пожалілася на те, що немає достатньо творчих людей, які б із цим матеріалом працювали, продавці дали їй номер телефону Оксани Линів у гуртожиток. «Пам’ятаю, коли я повернулася додому після занять, мені сказали, що до мене вже тричі дзвонили з «Наталі». Коли ж я дочекалася чергового дзвінка, мені чітко сказали прийти на певну годину і принести усі свої вироби. Я тоді увесь вечір бігала гуртожитком і збирала зроблені і роздаровані речі з бісеру. А коли на наступний день показала усе це Оксані, вона відразу ж замовила мені 50 виробів для наступної колекції», – не приховуючи емоцій розповідає дівчина.

Тоді перед Оксаною Линів відкрилися нові можливості. Їй уже не потрібно було переживати через ціни на бісер. Лише творити. «Оксана Караванська цілком покладалася на мою фантазію, не обмежуючи мене ні в чому. Колекція, а це був перший показ у Києві, мала успіх. Тоді мені Оксана ще привезла велике фото з моделлю у моєму бісерному топі. Цей топ, до речі, пізніше купила Оксана Білозір», – з усмішкою пригадує дівчина.

Співпраця Оксани Линів з «Наталі» тривала понад 6 років. Зараз, коли дівчина живе в Дрездені, робота з бісером залишилася на рівні захоплення. «Ми з Оксаною ще один раз спробували разом підготувати колекцію. Я навіть приїхала із Німеччини. Це було десь півтора року назад. Але надалі навряд чи я зможу поєднувати музику і бісер. На це потрібен час, а у мене його зараз немає. Хоча для себе я інколи роблю щось із бісеру і ці речі свого гардеробу люблю найбільше», – розповідає Оксана Линів.

За словами дівчини, бісерні речі у світі коштують дорого. Навіть прості нанизані коралі вартують у Європі дуже багато, бо це вже вважають ручною роботою. Наші ж ціни дуже тішать і водночас дивують іноземців. Унікальні речі, які інколи коштують їх авторам недоспаних ночей, їм доводиться продавати на українських ринках за порівняно мізерними цінами.

«За три роки я працювала з 14-ма різними оркестрами»

«Якби це був тільки бісер.., – усміхається Оксана Линів на запитання про своє перше захоплення. – Це ще й музика. Пам’ятаю, коли я ночами робила якісь бісерні речі, то мріяла, що зароблю цим гроші, щоб купити CD-плеєр, на якому я змогла би слухати музику і використовувати це для свого навчання в консерваторії».

Ставши переможцем Міжнародного конкурсу диригентів ім. Маляра, Оксана отримала шанс навчатися в Німеччині. Сьогодні вона вже випускниця аспірантури Дрезденської консерваторії і навчається далі на майстер-класі. «Приїхавши туди на конкурс, я отримала культурний шок, – зізнається дівчина. – Річ у тому, що ми багато в чому відстали, особливо, що стосується класичної музики. В світі кожна людина, яка себе поважає, відвідує симфонічні концерти. Похід у театр в Європі схожий на своєрідний ритуал. Це і розкішні вечірні туалети, це і шампанське в фойє, це обговорення побаченого опісля. У це інвестують великі гроші, будують модерні зали. У світі музикант – це дуже престижна і одна з найбільш оплачуваних професій».

За словами Оксани Линів, у Німеччині навчання диригентів поставлено зовсім не так, як у Львові. Там кожен студент зі спеціальності диригування повинен, насамперед, досконало володіти грою на фортепіано. От тільки цього, як виявляється, замало. Німецьким студентам бракує практики, адже домовитися з оркестром про співпрацю коштує дуже дорого. Тому, на переконання дівчини, наша школа, хай не з найкращими оркестрами, але дає майбутнім диригентам набагато більше знань. «Про стільки годин роботи з оркестром, скільки я мала у Львові, німецькі студенти можуть тільки мріяти, – додає диригентка. – Тому часто буває так, що в Німеччині молодий диригент ідеально знає фортепіано, має абсолютний слух і знає партитуру, але перед оркестром не знає, що йому робити. А як тільки оркестр відчує невпевненість диригента, це вже все, концерт не матиме успіху».

Окрім навчання, Оксана Линів працює за спеціальністю за контрактом. За три роки вона диригувала уже 14-ма різними оркестрами. Впевнена, що така практика дуже корисна і змушує вчитися працювати на свій авторитет. Адже повагу десятків людей, які є професіоналами у музиці, завоювати не так уже й легко. «Щоб бути диригентом, основне не слух. Лише знання партитури та відчуття музики замало, адже в оркестрі грають теж професіонали з досвідом, і часто набагато старші за тебе, – ділиться своїм професійним секретом дівчина. – Головне розуміти, що ти працюєш з іншими людьми. Це так, як магія. Ти повинен вміти налагодити психологічний контакт. Ти повинен навчитися володіти такою енергетикою, щоб зуміти цих людей підкорити і зробити так, щоб разом вони гармоніювали. Адже мистецтво оркестру полягає якраз у тому, що всі професіонали грають і відчувають як один. Це і є найважливішим і, водночас, найважчим завданням диригента».

Чи повернеться Оксана Линів на Україну, говорити рано. Адже незважаючи на свою любов до рідного міста та України, дівчина не бачить тут перспективи. Щороку Львівська консерваторія випускає по два диригенти, а кількість робочих місць для них із роками не збільшується. Та і ставлення до класичної музики у нас, за словами дівчини, бажає кращого. За словами диригентки, залишається лише сподіватися, що колись Україна таки наздожене світ не тільки економічно, а й, передусім, культурно. Тоді вона з радістю повернеться на батьківщину.