Коли і кого обиратимуть українці?

Мирослав ГРЕДІЛЬ, “Україна і час”

|

Селяни, що вперше після, як писали в радянські часи кореспонденти, “тривалого зимово-стійливого періоду” вивели своїх годувальниць на пасовище, зібравшись докупи, говорили про все. І про “велику” політику також.

Так, сусід Петро був дуже стурбований виглядом своєї корівчини. Тварина була такою худющою на тлі свіжої зеленої мурави, що, здавалося, сильний подих вітру повалить її на землю. Він скаржився на все. А найбільше — на українську владу, яка думає про все на світі, тільки не про простий народ. Чоловікові ще до пенсійного віку далеко, а заробити копійчину у селі не так просто.

Йому опонував дід Михайло, який прожив на білім світі вже понад сімдесят і набачився різного. Чоловік стверджував, що за все своє життя не бачив доброї влади, але за нинішньої вижити можна, бо регулярно платять пенсію та й харч свій є. А те, що діється “наверху”, його навіть дуже тішить. Адже, за словами діда, на відміну від своєї старої, він не любить дивитися “тих кін і концертів з голими дупами, а політика наша стала майже воєнною”.

Чоловіки почали розпитувати мене, чи розколеться Україна по Дніпру, чи знову загарбають нас “ляхи і москалі”, чи помиряться Ющенко з Януковичем, чи Юля стане Президентом…

Мій такий-сякий “сан” та поінформованість змушували щось говорити, щоби до кінця не підірвати авторитет львівської журналістики і не впасти в очах колишніх односельців. І я, поглядаючи за маминою корівчиною, намагався говорити щось мудре. Утім, достатньо знаючи зрадливий світ наших політиків, сам не вірив у щирість своїх слів. Але попри всі негаразди життя триває. Отож…

Кістка для Юлі

Так виглядає, що тільки Віктор Ющенко впевнений у тому, що вибори відбудуться згідно з його повторним указом від 24 червня. Можливо, такої ж думки і найближче оточення Президента та лідери декількох партій, що не потрапили до парламенту на попередніх перегонах.

У реальність цієї дати абсолютно не вірять депутати Верховної Ради з коаліції національної єдності. Вони працюють так, ніби нічого не сталося. У відповідь на повторний указ Ющенка Верховна Рада відразу ж відреагувала, прийнявши постанову про проведення одночасних виборів президента і народних депутатів. Відповідно до постанови, за яку проголосували 235 депутатів, ці вибори мають відбутися після внесення змін до Конституції, але не пізніше 9 грудня 2007 року. Водночас Кабмін отримав доручення фінансово забезпечити проведення одночасних виборів, а ЦВК — виконати закон про державну реєстрацію виборців.

Отримала від депутатів “домашнє завдання” і тимчасова спеціальна комісія. Її члени повинні підготувати внесення змін до Конституції з урахуванням побажань Президента та інших учасників процесу.

Комітету з питань державного будівництва доручено до 10 червня внести до ВР проект закону про вибори народних депутатів у новій редакції Конституції. Проект повинен передбачити вибори за відкритими списками і зміни до закону про вибори Президента.

А ось з реакцією на такий нестандартний хід парламенту лідера БЮТ Юлії Тимошенко, яка, видається, як ніхто з ключових гравців країни наполягала на розпуску парламенту і проведенні дострокових виборів, таки не все зрозуміло. Так, політолог Вадим Карасьов уважає, що ця постанова є сигналом Президенту. Тобто якщо він наполягатиме на дострокових виборах ВР, то нехай не боїться дострокових президентських. І цю постанову політолог трактує як своєрідні меседж та пропозицію.

Пан Карасьов назвав згадану постанову “своєрідною умовою-погрозою Ющенку та умовою-пропозицією Тимошенко”. Юлія Володимирівна, на його думку, за певних умов може пристати на таку пропозицію. Адже саме вона спить і бачить себе якщо не у прем`єрському, то у президентському кріслі ще цього року. А ще Тимошенко добре розуміє, що шансів у Віктора Андрійовича, на відміну від неї, пройти, як каже Президент, “народне чистилище”, практично немає. Тож діятиме адекватно до ситуації.

Віктори домовляться?

Колишній диктатор Чилі генерал Августо Піночет у вісімдесятих роках минулого століття, відповідаючи на запитання радянського журналіста, чи не гризе його совість за те, що сталося 9 вересня 1973 року, відповів метафорично — мовляв, відчув, що на тілі країни почалася гангрена, і він відтяв один палець, щоби вижив організм. Жорстока метафора. Але життя не завжди встелене пелюстками троянд. І цю істину передусім повинні пам`ятати ті, кому народ довірив велику владу.

Щоби все-таки провести дострокові вибори, а з необхідністю цієї процедури вже погоджуються дві сторони конфлікту, все одно доведеться шукати політичне рішення, на чию користь не винесе ухвалу Конституційний Суд. Бо інакше затяжна політична криза може перерости у щось трагічніше для держави і народу.

Як уникнути усього цього? Всі погоджуються, що треба змінювати Конституцію. Але як це зробити у період гострого політичного протистояння, коли сторони дуже часто керуються не логікою і здоровим глуздом, а емоціями і загостреними амбіціями? Зараз ще не пізно зупинитися і простягнути один одному руку. Руку якщо не дружби, то хоча б порозуміння та відповідальності за долю країни.

Власне над цим і повинен сьогодні думати весь народ. І не тільки думати, а й діяти. Прості люди вже доросли до діалогу. Вони ж мають змусити політиків навчитися домовлятися, бо інакше їм треба перекваліфіковуватись. Можливо, з багатьох із них вийшли б і непогані пастухи…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *