Львівські контрасти: погляд з боку

Дар`я БУРА, “Україна і час”

|

Коли вперше приїхала до Львова, дивилась на це місто широко розплющеними очима і фанатично тремтіла, йдучи вулицями.

Порівняно з моїм рідним Дніпродзержинськом, який нічим не відрізняється від звичайних центрально-східних міст нашої України (хіба що єдиним в країні пам`ятником Прометею), Львів вразив мене до німоти і захоплених поглядів.

Але творіння Данила Галицького, в принципі, як і будь-яке інше місто, має свої мінуси. Якщо з`ясувати, то їх надто багато як для культурної столиці України.

Хіба це виглядає культурно, коли в центрі міста будинки обмальовані та обписані? Навіть якщо не читаєш усі ті написи й гасла, вони впадають у вічі, і ти мимоволі дізнаєшся: хто “гомік”, хто кого любить та ще й усю правду про нашу владу.

Коли задивляєшся на собори, пам`ятники та інші пам`ятки культури, майже не помічаєш проблеми просто під носом — на проспекті Свободи. Женемось за Європою, а в центрі міста магазини, які самим своїм виглядом нагадують забите село (“Пінгвін”, “Продукти”, “Тканини”). Ці крамниці можна було б “сховати” подалі, бо для центральної вулиці вони аж ніяк не доречні. А “вагончики” з халатами, сорочками, шампунями, мийними засобами та всілякою хімією (вочевидь, для зручності: вискочив із квартири у капцях, купив “Gala” для посуду і далеко йти не треба) виглядають смішно в такому місті, як Львів.

Далі трішки “заглиблюємось” у романтичні вулички міста. Краса! І от на тобі — сидить бабуся, на асфальті розклала плівочку з картопелькою, бурячками, морквочкою, бо ж, може, хтось на базарі забув купити…

До речі, з чим-чим, а з ринками проблем у Львові немає. Таке враження, що за кожним рогом. Можливо, це добре: є вибір, але навіщо ставити купу наметів, які передують самому ринку? Напевно, для моральної підготовки людей.

На магазинно-базарну тему можна написати чимало негативних відгуків і скарг. Та є інші проблеми — смітники. Не маленькі урни, які встановлені на кожному кроці, а великі сміттєбаки, які стоять навпроти ринку “Добробут”, при дорозі до Лялькового театру. Отак, вирушать діти зі школи чи садка на виставу і проходитимуть повз цю “красу”. У тій же “Ляльці” відбувається багато концертів – молоді, напевно, не дуже приємно “тусуватись” біля купи сміття.

Як не як, Львів — місто цивілізоване: всі ділові, зайняті, фірми відкривають. Офіс під свій статус повинен мати відповідний вигляд. А розташований він у житловому будинку. Та кого це хвилює — “свою територію” замальовують фарбою, а те, що споруді майже сотня років, цікавить мало кого. І стоїть це творіння рук людських — одна частина поморщена десятиліттями, а інша — немов після пластичного хірурга.

Перебираючи в думках враження від ремонтних робіт, які недавно бачила, згадала реставрацію пам`ятників на площі Ринок. Чомусь більшість людей були незадоволені відшліфованим жовто-бежевим кольором Нептуна і Діани, мовляв, втратили вони дотик віків на своїх тілах. Через кілька років ці скульптури, очевидно, розвалилися б, але ж після цієї реставрації нагадують звичайні попсові прикраси для міста. А де дух історії, сліди пережитих літ? Усе сховалось за новим нестійким “макіяжем”.

Територія біля пам`ятника Адамові Міцкевичу взагалі виглядає загадково. Дивишся на сучасну будівлю банку й оформлені у сьогоднішньому стилі кафе-ресторани і не розумієш: чи то Міцкевич зайняв не ту територію, чи людина, яка відкриває ті ресторани, не тямить, що в цьому місці вони недоречні.

І на завершення згадаю найбільшу проблему Львова, яка мене вразила, зрештою, вражає й дотепер. Вода. Жителі міста вже звикли до цього, невдоволення висловлюють неохоче, бо не один рік влада залишає відкритим це питання, проте досі жодних змін…

Львів — зовсім не ідеальне місто, і за його зовнішньою красою ховається багато проблем, які потребують уваги, дій, а не пустих балачок.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...