Експеримент для українців

Мирослав ГРЕДІЛЬ, “Україна і час”

|

Україна знову “завагітніла” виборами. І знову політики й політологи заговорили про те, що якщо не змінити виборчого законодавства, то у майбутній Верховній Раді буде приблизно 80 відсотків попередніх політичних фігурантів, які знову роздаватимуть солодкі обіцянки на всі боки.

Але кожен з нас уже переконався: чим більше обіцяють партійні лідери, тим більше запитань і сумнівів виникає у простих громадян. А суспільство вимагає змін. Йому набридло обирати “котів у мішку”, коли, голосуючи за конкретну партію чи її лідерів, через певний час стає відомо, що до парламенту потрапляють люди, яких і на гарматний постріл не можна туди допускати.

І ось наші політики, враховуючи невдоволення електорату, вирішили дещо модернізувати пропорційну систему: у Законі України “Про вибори народних депутатів” записати європейське “ноу-хау” — параграф про відкриті списки.

Що це таке і з чим його їдять? Експерти виборчого права переконані, що ця система мало що змінить у загальному контексті розстановки основних політичних середовищ. Вона тільки змінить порядок кандидатів, збільшуючи шанси потрапити до парламенту авторитетніших чи “розкрученіших” людей. Це, звісно, не означає, що до списку не ввійдуть “зірки естради”, спонсори партій чи “любі друзі”. Просто ця система значно прискорить селекцію партійних лав. Але як виглядатиме вона в українській інтерпретації, достеменно ще ніхто не знає. Кажуть, що виборець, отримавши бюлетень, зможе поставити “хрести” навпроти улюбленої партії чи блоку і порядковий номер кандидата, якому він довіряє. На загальну кількість відсотків, а отже, і мандатів, отриманих політичними силами, це ніяк не впливає, проте одержують їх кандидати, номери яких найчастіше є у бюлетенях. Цю систему вважають надзвичайно громіздкою як для виборця, так і для комісій, що підраховують голоси.

Щоправда, є альтернатива. Вона зводиться до того, що країну розбивають на 450 виборчих округів, проте кандидатів у них можуть висувати тільки партії. Чисельність фракції, згідно з цією системою, визначають за кількістю голосів, поданих за всіх кандидатів у країні, а порядок кандидатів у списку — за кількістю голосів, які він набрав зокрема.

Депутат-“нашоукраїнець” Юрій Ключковський запропонував своєрідну “змішану” систему, коли виборцеві у певному виборчому окрузі пропонують вибирати не із 450 претендентів, а з 4-5 найбільш знакових фігур у його регіоні. Він також вважає, що відкриті списки є панацеєю від усіх наших виборчих негараздів. Зокрема, пан Ключковський зазначив, що ця крайня пропорційна система недосконала. Який буде вихід з неї, передбачити важко. Річ у тім, що відкриті списки теж мають свої недоліки, оскільки стимулюють конкуренцію не між різними партіями, а безпосередньо між членами політичної структури. Це послаблює партії зсередини і може довести доволі аморфну партійну систему у нашій країні до повного паралічу.

Так що вітчизняним виборцям знову готують експеримент. Як кажуть у народі, чим би дитя не бавилось, тільки б не плакало.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...